Макошине

Макошине – селище міського типу Менського району Чернігівської області України, розташоване на правому березі річки Десна.

Макошине відноситься до стародавніх слов’янських поселень, його назва походить від язичеського божества (одні джерела) і древнєслов’янського Макош – покровителька родючості та жіночої плодовитості, символізувала собою берегиню роду. На честь цієї богині і було назване селище Макошине.

На місці сучасного селища існувало місто Хоробор, яке згадується в літописі під 1153 році.  У літописі під 1153 роком йде мова про мирний договір між Новгород – сіверським князем Святославом Ольговичем та Чернігівським  князем Ізяславом Давидовичем, які для переговорів зійшлися на межі своїх володінь біля Хоробора.

В літописі під 1234 роком є запис:

«Приде ко Владимиру, и поседоста  Чернигову, и приде к ним Мстислав Глібович, остуда же придота пліоничи землю, поселю та гради многи по Десту же взята Хоробор, и Сновск, и Сосняку, иним гради, и придота многи же поять Чернигову».

Крім, того в 1234 році під час війни між Чернігівським та Київським князями на допомогу київському прийшов князь Данило Галицький. Він захопив багато міст по Десні, в тому числі і Хоробор, і Сосницю, що в літописі згадується поруч.

У 1239 році Чернігівщину захопили татари, і вона опинилася у васальній залежності від Золотої Орди. Це був період занепаду. Хоробор теж був зруйнований монголо – татарами, про те існувало ще деякий час ( у 1399 році воно згадується як місто Глинського)

У 1345 – 1352 роках литовський  Великий князь Ольгерд підкорив собі Чернігівщину і посадив на удільних столах своїх синів і братаничів. Тоді ж Чернігівщина  часто зазнавала спустошень від татар.  У 1399 році литовський князь Вітовт здійснив невдалий похід проти татар. Був розбитий на річці Ворсклі ханом Темір – Кутлуком. Від повного  розгрому литовське військо врятував воєвода князь Глинський, який вивів його із степів, за що одержав від Вітовта у володіння місто Хоробор з волостями – Макошиним, Оболенем, Сохачем.

Востаннє Хоробор згадується на початку ХVІ ст., як велике село, що налічувало 100 дворів.  У документі, що зветься « Опис границ Черниговских» місто Хоробор датується під 1523 роком, причому  у списку між Ушнею і Сосницею.   Хоробор був значним на той час містом. За описом 1523 року в Ушні було 15 дворів, у Сосниці -30 дворів, в Хороборі – 100.  Останнє згадується Хоробор під 1581 роком.  В І половині ХVІІст. він, очевидно, був зруйнований.

На карті відомого французького вченого і мандрівника Г.де Боплана, який протягом 1630-1648 років кілька разів побував в Україні.   Хоробора вже нема, хоча Сосниця і Макошине зазначені.

В земельному акті 1742 року серед володінь Макошинського монастиря  вказані поле і сіножать біля «городища великого», тобто біля залишків значного міста. Отже, всі документи  свідчать, що давньоруське містечко Хоробор знаходилось між Макошиним і Сосницею, точніше поблизу Макошине. А де саме?

За селом Слобідкою, на дорозі на Макошине, є урочище Городок, де трапляються знахідки Х-ХІІ ст..Внизу, неподалік нього, у заплаві Десни, бере свій початок невеликий рівчак, що впадає в затоку Лиман біля заводу «Сільгозмаш» ( нині це рівчак Хоробор). Він зберіг назву давнього міста. Залишки його знаходяться в урочищі Городок, який є дуже важливим археологічним пам’ятником нашого краю.

У кінці  ХІV ст. по сусідству  з Хоробором  на березі Десни  утворилося селище Макошине і ці два села злилися в одне.  У наслідок війни між Литвою і Москвою в 1500-1503 роках Чернігівщину перейшла до Москви.

За Деулінським перемир’ям 1618 року Чернігівщина відійшла до Польщі. 1635 року в північній частині Чернігівщини створено Чернігівське воєводство, а південна відійшла до Київського воєводства. В офіційних документах середини ХVІІст.  Макошине згадується як «містечко» і «велике городище». Так,  у  королівській грамоті короля Яна Казиміра від 13 січня 1664 року стверджувала делегацію Адама Киселя на сплату жителями Макошине монастирю щорічного оброку: «також сумму денежную зь містечка Макошина   ежегодно на празник св.. Николая для пропитанія того монастиря поволенную подтвердили».

На початку 1654 року була створена Менська сотня, як військова  та адміністративна одиниця Ніжинського полку. Менська сотня включала містечко Мена та села, серед них Макошине. З 1672 року по 1782 року Менська сотня була у складі Чернігівського полку, а потім до Чернігівського намісництва.

У документах є запис про перехід Мазепи на бік Карла ХІІ :  « 24 жовтня 1708 року  Мазепа перейшов на бік шведського короля.  Їх зустріч відбулася неподалік від Макошине. Доречно згадати про «Білу Кручу», саме тут шведський король Карл ХІІ переправляв своє військо через річку Десна, йдучи на зустріч гетьману Мазепі»

В 1742 року згідно з грамотою російської цариці Єлизавети Петрівни «великі ниви і сіножаті» в Макошинському полі «подле городища Великого» куплено монастирем, що знаходився біля Макошине.

На початку ХVІІ ст. на території Макошине було засновано два монастирі: чоловічий – Макошинський  Миколаївський у 1650 році одержав маєтності від Адама Киселя та його брата Миколи. Деякий час був закритий. Відновлений у 1660 році. Первісно  дерев’яний. У 1687 – 1703 роках збудовано на місці попереднього мурований Миколаївський собор, у1765  році – муровану огорожу, 1772 році – трапезну з Петропавліською церквою. У 1781 році розпочато  будівництво нового Миколаївського собору. У 1786 році монастир закрито. У 1798 році частково розібраний для будівель Домницького монастиря Різдва Богородиці. Не зберігся.  Та жіночий – Макошинський Покровський, заснований у 1640 році Адамом Киселем.  За описом 1781 року у монастирі – дерев’яна Покровська церква на честь митрополита Київського Петра Могили, келії. Закритий у 1786 році. Не зберігся.

Найбільшими власниками землі  у Макошине були граф Мусін – Пушкін ( ліс за школою) і поміщики Соболевський та Яновський ( маєтки на території санаторія «Десна» , що поряд зі школою і  в центрі, де зараз зоомагазин).

Найбагатшим був граф Мусін – Пушкін. Йому належало понад 4 тисяч десятин землі. Поміщики Яновські і Соболевські уже на кінець ХІХ ст.. обезземелились.  Соболевські в 1910 році продали останні 10 десятин селянину Дмитренку Семену Прокоповичу. А нащадки Янковського володіли 6 ю десятинами до  жовтня 1917 року.

За переказами літніх людей, бурхливі події відбувалися в селі в період реформи 1861 року. Під натиском селян поміщики Соболевські і Яновські вимушені були продати селянам свої орні землі через банк. Мусін – Пушкін утихомирював своїх селян за допомогою війська і виділив на кожний селянський двір лише по одній десятині землі.

У 1825 році граф Кушельов – Безбородько збудував  в Макошине один з перших цукрових заводів в Україні.  Обладнання його в 1834 році становили: казани, дерев’яний і глиняний посуд, пізніше було встановлено 2 залізні преси, терка, яка приводилась в рух кіньми. За виробничий сезон 1834 році цукроварнею було вироблено лише 10 пудів 25 фунтів цукру.  У 1846 році цукробуряковий завод випускав товарів на суму 4 000 крб.

На кінець ХІХ ст.. в селі було споруджено 4 лісопильні заводи на кошти торговців. На заводах робітники працювали  у дві зміни по 12 годин кожна.  Внаслідок зайнятості населення на різних роботах покращав його матеріальний стан. Виник ринок, чимала сітка роздрібленої торгівлі.

Почався значний приплив населення в Макошине. На кінець ХVІІІ ст.. в селі разом з хуторами налічувалось 136 дворів. Всього за  століття приріст населення становив 26 дворів. А кінець ХІХ ст.. дворів в Макошине разом з хуторами стало 470, тобто за століття село виросло майже у 3,5 рази. Макошине розташоване на перехресті судноплавної річки і залізниці і стало вигідним місцем для торговельних операцій.

Проте матеріальний стан населення залишався дуже низьким. Використовувалася праця дітей. Майже все доросле населення було неписьменним, лише значна частина чоловіків була письменною.

У 1873 році була побудована залізнична дільниця Бахмач – Тереховка. Згодом ця залізниця стала називатися Лібаво  -  Роменська.  Мена стала залізницею ІІІ класу, Макошине – ІV класу. З проведенням залізниці в селі почали будувати лісопильні заводи, на яких переробляли ліс, що великими валками (плитами) доставлявся сюди по Десні з Орловської губернії. Виникли великі склади пиляного лісу, скла, інших товарів. На кінець ХІХ – початок ХХ ст.. Макошине являло собою тип бойкого торгового містечка, де безперервними валками транспортувався ліс, цукор, цукрові буряки, скло, сіль та ін..

Під час революційних подій 1905 року повсталі селяни спалили декілька будівель і складів хліба та сіна у панській економії. Про цю подію так розповідав Чернігівському губернатору Сосницький повітовий ісправник: «В ночь на 16 октября 1905 года местными жителями при подстрекательстве агитаторов, прибывших на паровозе во время  забастовки служащих на Либаво – Роменской  железной дороге, произведен погром економии. Пожаром уничтожены пост ройки  с имуществом на 10 000 рублей. Арестовано 16 человек».

Робітники заводів, залізниці і багато селян прийняли участь у загальному страйку робітників восени 1905 року, який проходив  під лозунгом «Геть царя»,  «Хай живе революція!»Коли прибув у село загін козаків проводити репресії, робітники і селяни виступили проти них на бій і козаки вимушені були втекти в повітове містечко Сосницю.

За участь у революційних подіях 1905 року були ув’язнені на строк від 8 місяців до 2 років, а 3 чоловіка – Бусел Артем Климович, Бусел Евсій Климович та Пелехатий Олексій Данилович – вислані за межі губернії.

У віддаленому від села урочищі «Квошня» щороку проводились революційні маївки, мітинги, збори, а в зимовий час на квартирі у Басс Рахоми Мусіївни або Пелехатого Олексія Даниловича.

Події лютневої революції 1917 року в селі позначилися відносно спокійно. Робітники і селяни перебували на фронтах і світової війни, а в селі залишились лише різні чиновники, службовці, дрібні торговці. Всі вони закликали продовжити війну до перемоги.

На значній території України влада знаходилась в руках УЦР, яка в перші дні грудня 1917 року направила на Придесення свої війська.  Після важких боїв з військами червоногвардійців  на чолі колишнім матросом  Д.І.Артюховим  та Р.Берзіним ( командуючим І –Мінським революційним загоном) міст через Десну було захоплено, а війська С.Петлюри відступили на Бахмач.  На допомогу червоногвардійцям на станцію Макошине прийшов бронепоїзд «Радянська Росія».  Загони С.Петлюри розібрали залізничну колію. (дивись: події під Крутами).

В селі був створений революційний комітет. Першими заходами його було встановлено  8 – годинний робочий день і робочий контроль на заводах, конфіскація складів і дров, які належали лісопромисловцям, і роздача їх населенню. Будинок управителя в панській економії був переданий початковій школі, яка щойно організувалася, решта будинків графа були передані громадянам, що не мали власних жител. Худобу, тягло і сільськогосподарський інвентар графської економії ревком розподілив між селянами, які їх не мали. Ці заходи були зупинені наступом кайзерівської Німеччини на Україну.

У ІІ половині березня 1918 року до села вступили німецькі війська.  Частина селян пішли в партизани: Солтан Феодосій Самійлович, Ярина Анікій Опанасович, Ярина Петро Онисімович та інші. Багатьох селян із тих, у кого було панське майно, німці жорстоко побили, наказали все повернути до економії, виселивши всіх з панських будинків,  в тому числі початкову школу.

У грудні 1918 року німецькі війська залишили Макошине. На початку 1919 року до села прибув Парафіївський партизанський загін. Із макошинців до нього приєдналися Безкоровайний Андрій Андрійович, Бусел Епафан Олексійович, Іллєнко Трохим Мусійович, Коломієць Андріян Петрович та інші.

Відновив свою роботу ревком, який згодом був перейменований у раду робітничих, селянських і червоногвардійських депутатів. Весною 1919 року графську економію вже засівали селяни, а влітку збирали урожай як з полів, так і із сіножатей на свою користь.

У вересні 1919 року до села підійшли денікінці. Протягом 3 місяців йшли бої на Десні, але денікінці в Макошине не вступили. Оборону тримала 60-а стрілецька дивізія під командуванням М.Кропив’янського. Зосередивши значні сили  біля мосту Макошине, червоноармійці під прикриттям бронепоїзду «Спартак», яким командував М.Долгов, прорвали оборону. Денікінці відступили вздовж залізниці. На ст.. Бондарівка було захоплено денікінський штаб і велику кількість полонених, зброю. На кінець листопада 1919 року денікінці були повністю вигнані з Чернігівщини.

«В районе Макошино нами одержана крупная победа. Взято вплен тысячи пленных, много рода оружия»  ( Газета «Известия Советов Робоче – Крестьянской Обороны Украины в губисполкома Советов рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов Черниговщины», №17 (197), от 23 сентября 1919 года)

«5 октября 1919 года в Макошино состоялся грандиозный концерт – митинг. Винесена резолюция красноармейцами и обывателями о поддержке до последней капли крови власти Советов с оружием в руках для блага молодого поколения.

( газета «Известия Советов..» , №31 ( 211), 9 октября 1919 года)

 

«Отнесены земли, предназначенные для организации советских  хозяйств.. лучшие по сельхозкультуре имения.. в Макошино 50 десятин пахотной земли для винокурной промышленности и предлагается еще отвести…»

( з повідомлення Сосницького повітового земельного  відділу Чернігівського губвиконкому про відвід під радянські господарства, 31.07.1919 р)

 

У травні 1920 року було націоналізовано три лісопильні заводи, паровий млин і винокурний завод. З ранньої весни партійний осередок організував суботник, щоб навести порядок в селі, на залізниці та в колишній панській економії.

У червні 1920 року в село прибув агітпоїзд ВУЦВКУ на чолі з Г.Петровським. Він разом з товаришами давав практичні поради по налагодженню господарства, культмасової і політичної роботи.

В Макошине проведено збори молоді, на яких утворено комсомольську організацію. Першим секретарем комсомольської  організації був Сергій Петровський.

Коли у 1921 році на Поволжі спалахнув голод,  лише в Менській волості на 10 серпня 1921 року було зібрано 345 пудів зерна, 50 пудів картоплі, 45 тисяч крб.. У багатьох сім’ях на Менщині жили діти з Поволжя. На станцію Макошине прибув ешелон з  голодними і хворими дітьми з Поволжя. З усіх хат потяглися на станцію жінки села. Кожна несла щось тепле – хто ватяну ковдру, хто фуфайку, хто черевики. І шматок хліба або сала, хоч і в своїй хаті не було густо. Про ці події писав журнал «Комунарка Україна».

У Макошине  в ту зиму було створено дитячий будинок. Він був один із 190 подібних закладів, що були створенні наркоматом освіти і наркоматом охорони здоров’я України.

На 1924 рік в селі було відбудовано промислові об’єкти. Відновили свою роботу три лісопильні заводи і один винокурний завод.

У січні – лютому 1930 року був організований перший колгосп «Перемога». У січні 1931 року був створений другий колгосп ім.. Шевченка. На початку 1932 року організувались ще два невеличкі колгоспи на хуторах6 ім. 14 – ої річниці Жовтня та «Червона діброва». Колгоспники одержували по 2 і більше кілограмів зерна на трудодень, картоплю, городину, сіно для власної худоби.

На 1933 рік колективізацію було завершено. Колгоспи були слабкі. Техніки було дуже мало. Врожаї низькі.

У двоповерховому будинку колишньої синагоги відкрили клуб і бібліотеку.

В 1932 році був збудований завод первинної переробки конопель, в кінці 30-хроків закладено будівництво великого каучукового заводу.

До революції 1917 року в селі було тільки дві початкові школи, з яких одна земська була відкрита в 1882 році, а друга – залізнична – в 1908 році.  В них навчалося від 120 до 130 дітей, переважно хлопчиків, але повний курс навчання закінчували не всі учні школи. В селі було лише 6 чоловік з вищою освітою: лікар, непрацездатний інженер з дворян і 4 сини священників.  Останні постійно в селі не жили. З середньою освітою було 6 вчителів, 2 медичних працівника і десятка півтора синів і службовців.

На початок 30-х років у селі уже було дві семирічки і одна початкова школа. Восени 1936 року одна із семирічок була перетворена на середню. Директором школи став Цибенко Василь Іванович. Початкова школа розміщувалась біля сучасного заводу   « Сільгозмаш». Директором був Захарченко П.

Працювала лікарня на 5 ліжок і аптека. В школі навчалося 273 учня.

У післявоєнний час працює загальноосвітня політехнічна середня школа з виробничим навчанням, де навчається 602 учні і вечірня школа робітничої молоді,   де навчається 45 чоловік. Школа після війни розширена. Збудовано двоповерховий будинок для майстерень і кабінетів хімії та фізики, будинок на 2 класні кімнати і гуртожиток.

В селі було 3 бібліотеки з книжним фондом 6,35 тис примірників. Збудовані клуби на заводі і в хуторі Остапівка. Будується загально сільський клуб.

В 1918 році у приміщенні панської економії був відкритий Народний будинок і організований  перший драматичний гурток з кількістю учасників в 18 чоловік.  На репетиції часто ходили пішки у Куковичі до артиста Юркевича Петра Павловича. Він разом з Кропивницьким, Суходольським та Грицаєм заклали основи Українського театру.

П.П.Юркевич та його дружина Віра Василівна ( теж артистка) керували в Макошине драматичним гуртком. Активну участь в драмгуртку брали: Філоненко І.Л., Єршова Т.І., Підберезька Л., Краузе А.Е., Пелехатий О., Рачок О.О. та інші.

Вистави відбувалися в пристосованому приміщенні колишньої казарми  для робітників графської економії, мали велику популярність серед глядачів. Майже кожного разу перед виставами влаштовувались лекції. В селі було організовано хоровий колектив та струнний оркестр.

Перша п’єса поставлена Макошинським  драматичним гуртком взимку 1919 року мала назву « Повернувся із Сибіру». В 1922 році Народний будинок було перейменований у Селянський будинок ( сільбуд). Драмгурток збільшується. До нього вступили 16 чоловік. Були поставлені нові  п’єси. Сере них «Сорочинська ярмарка», «Дай серцю волю… заведе в неволю», « Ой не ходи, Грицю..» та інші. Всього 14 п’єс.

 

У 1930 році створено селянський хор в кількості 30 чоловік. Керував хором Фетіс Григорій Семенович. Першими його учасниками були Єршова Т.І,Бусел О.Г., Плева В.Г.

У 1939 році назва «сільбуд» перейменовується на колгоспний будинок «колдун» і переміщується в приміщення колишньої єврейської синагоги ( в центрі селища). За одними джерелами під час окупації в 1942 році приміщення колдуба було розібрано  ( підірвано – за іншими джерелами) німецькими окупантами.  З 1935 до 1941 року завідуючим колдуном був Харченко Іван  Антонович, а «масовиком затейником»  Підлипський Степан.  Під час окупації в 1942 році приміщення колдуну було розібрано німецькими окупантами на бліндажі і палива.

Після визволення Менщини в 1943 році під назвою «сіль клуб» розміщується у колишній хаті священика по вулиці К.Маркса.

Єршова Т.І. на протязі 50 років приймала активну участь у художній самодіяльності Макошине, 25 років керувала хором. В 1966 році  хор села нараховував 80 чоловік і зайняв І місце на районному огляді.

У 1976 році відкрився новий Будинок культури  і розпочав своє існування  жіночий  вокальний ансамбль « Молодички». У 1982 році ансамбль зайняв І місце в районі, як обрядовий. У 1985 році ІІ місце на обласному галузевому огляді.

З 1976 року хор дав більше як 500 концертів.  У 1983 році колектив займає ІІ місце в огляді – конкурсі « З піснею по життю», присвяченому 40 – річчю визволення Чернігівщини від німецько – фашистських загарбників, а також стає кандидатом на присвоєння «Самодіяльний народний». В  цьому ж році хор «Полісся! Стає лауреатом І Всесоюзного огляду самодіяльної творчості. У 1983-1985 роках, присвяченого 40- річчю Великої Перемоги, нагороджений дипломом лауреата. У квітні 1988 року, а також у жовтні 1991 року колектив підтверджує «Самодіяльний народний». У 1987 році хор нагороджений дипломом лауреата ІІ Всесоюзного фестивалю народної творчості.

 

1941 – 1945 рр.

З  6 вересня 1941 року по 18 вересня 1943 року Макошине перебувало у тимчасовій фашистській окупації. Великого лиха зазнали люди нашого села  в цей період.     77 юнаків і дівчат було вивезено до Німеччини. 62 жителі села були закатовані гестапівцями. Серед них 15 дітей віком від 5 до 15 років, 25 жінок, одній з яких було 87 років.

Повністю були знищені сім’ї Нагорного Мини Кіндратовича, Сидоровича Василя Макаровича, Міха Корнія Вікторовича.  Фашисти спалили і зруйнували 58 селянських дворів. Зірвали всі будівлі колгоспів, зерносховище з зерном, клуб, початкову школу, магазини, завод первинної переробки конопель, залізничний вокзал та залізничний міст.

Фашистами було закладено тол під середню школу, але зірвати її не встигли. За повідомленнями місцевого населення, школа була врятована   ………………………..    В німецькому тилу вже  з’явилися бійці  3–го Білоруського фронту.  18 вересня 1943 року Макошине було звільнено .

До окупації села і після його звільнення в приміщенні школи знаходився госпіталь для поранених радянських солдат та офіцерів.

На території школи знаходиться братська могила розстріляних жителів села та могили померлих від ран солдат та офіцерів.

В час окупації в Макошине існувала підпільна комсомольська організація, до якої входили: Білан Микола Петрович, Білан Іван Мусійович, Денисенко Олексій Минович, Нагорна Ганна Минівна, Нагорна Віра Минівна, Назаренко Микола Михайлович, Назаренко  Микола Йосипович, Слишик Катерина Хомична та інші. Вони мали два радіоприймачі, слухали повідомлення з Москви і про важливі події сповіщали населення різними шляхами.

Під час Великої Вітчизняної війни 790 жителів Макошине захищали батьківщину в лавах Червоної армії. 360 – нагороджено орденами і медалями, 420 – загинуло смертю хоробрих.

В 1943 році встановлено обеліск на братській могилі радянських воїнів. А в 1972 році в центрі селища встановлено обеліск , щоб вшанувати пам’ять односельчан, які загинули за свободу і незалежність Батьківщини.

 

На початку 50-х років колгоспи на території сільської ради об’єдналися в колгосп імені Шевченка. До 1953 року урожай зернових збирали по 4 – 6 цн. з га, то вже в 1954 році урожай зернових становив 9010 цн, а пізніше до 14 цн. з га і вище.

У 1960 році імені Шевченка реорганізовано на худобо – відгодівельний радгосп з площею 6143 га землі різних угідь. Радгосп мав 10 тракторів, 6 комбайнів, 10 автомашин та інша техніка. Збудовано приміщення контори, три житлових будинки, механічну майстерню, зерносховища, будівлі для худоби, дві електростанції на 85 квт, криті ток та два млини.

У 1959 році на базі суднобудівельної верфі був створений завод металовиробів. Завод виготовляв автопоїлки для овець, цистерни для пального.  В 1965 році колектив заводу освоїв випуск гноївко – розкидувача вакуумного «ВЖВ» - 1,8

За післявоєнний час на судноверфі ( завод металовиробів) збудовано три двоповерхових  і два одноповерхових житлових будинків, 16 будівельних цехів та складів та 2 будинки культурно – побутового призначення. На заводі працювало 256 робітників і службовців.

В селі була відкрита  лікарня на 25 ліжок, родильний будинок на 5 ліжок, відкрито ренгенкабінет, збудовано і устатковано новою апаратурою водолікарю, фізіотерапевтичний кабінет.

В 1946 році відкрито два дитячі санаторії на 150 місць (у 2002 році заплановано закрити).

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)
Зображення користувача Гость.

допис

дякую, Людмило. я в дитинстві був у макошино у обох санаторіях. з теплотою згадую ваше прекрасне селище. відчуваю, що вам небайдужа історія рідного краю. щось подібне я хочу написати про свою борзну. збираю матеріали. щасти вам. з повагою, Сергій.