Поділля - від краю до краю

Поділля – надзвичайно цікавий регіон для краєзнавчих досліджень. Майже кожен населений пункт приховує низку цікавих історій та споруд. Пропоную усім, хто цікавиться унікальною історико-культурною спадщиною України, почитати звіт про проходження практики студентами спеціальності «Туристичне обслуговування» Економіко-правого технікуму при МАУП під керівництвом викладача  Полинцева М.Є.

            День перший                         

Виїжджаємо з Києва о 24.00. Ранок зустрічаємо у Сатанові. Назва міста немає нічого спільного з нечистим. «Сат» - у перекладі велике село. Сьогодні ми ще й у Чорткові побуваємо. Поділля багате на незвичайні топоніми. Тим не менш місто зустріло нас закутаним у містичну ковдру туману.

 

 

Туман зажди для мене є найкращим антуражем ранку, особливо у незнайомій місцевості. Він пробуджує уяву, яка починає малювати неймовірні картини, наповнюючи їх пастельними тонами романтики та яскравими барвами незвіданого. Зупинившись при в’їзді у Сатанів на світанку, ми стали свідками неймовірної пасторалі Поділля:  Зі схилів Товтр до долу стікали молочними водоспадами туманні річки. Сонце з’явившись раптово відбилося у всіх вікнах будинків, запустивши десятки зайченят будити все навколо, його промені перетворили перший іній у діаманти на смарагді ще зеленої трави.

Першим нас зустрів сатанівський костел Ясногорської Пресвятої Діви Марії, розриваючи туман шпилями башт і пануючи на усім містом. І хоча костел є новобудою, старий костел Трійці був знищений радянською владою, виглядає він доволі ефектно витонченими та зваженими формами. Але головною нашою метою є сатанівський замок, міські укріплення та синагога. Зазвичай замки добре проглядаються та знайти їх доволі легко. Замок у Сатанові побачити зі сторони  костелу не вдалося. Місцеві жителі чи ще сонні, а скоріше як правило, не дуже горді туристичними пам’ятками рідних міст, зрозуміло розказати де шукати замок не змогли. Тому ми  виїхали з міста, з першої спроби не зрозумівши, де ж той замок. Лише у долині, озирнувшись назад на місто, я помічаю бастеї одного з найцікавіших замків Поділля. Твердиня, побудована у 15-16 століттях, захована в руїнах колишнього цукрового заводу. Повертаємося назад у місто. Сонце вже піднялося, готуючись подарувати на свято Покрова неймовірний день відкриттів та яскравих емоцій. Щоб потрапити у замок пробираємося скрізь хащі зруйнованої промзони. Недобудований готель  натяк на те, ще колись може буде туристичний центр. Замок зустрічає круглою вежею - унікальною пам’яткою оборонного будівництва доби середньовіччя, про що говорять бійниці, пристосовані для лучників.

Ця башта ймовірно була побудована набагато раніше ніж сам замок.

Башти,  що збереглися, розташовані на крутих схилах Збруча, були триповерховими, стіни сягали 10 метрів. Щоб краще розгледіти мури краще спуститися до річки, з цього ракурсу замок виглядає набагато ефектніше ніж з замкового двору, який спотворює труба колишнього заводу.  Туман потрохи починає танути, відкриваючи долину Збруча та навколишні ландшафти.


Продовжуємо квест по пошуку пам’яток ( оскільки жодних дороговказів у місті немає). Містечко вже прокинулося, тому відшукати синагогу було легше. Сатанівська синагога - однин з найдавніших іудейських храмів східної Європи доби ренесансу. Храм оборонного типу входив до фортифікацій міста та був пов'язаний із замком підземним ходом. Сатанівській синагозі надзвичайно повезло, на відміну від найстарішої синагоги у Шаргороді, яка тільки чекає реставрації, цю пам’ятку у 2015 році врятували.

Сьогодні вона є окрасою містечка. Від храму вниз спускаємося по упорядкованих сходах до міської брами. Тут нажаль, все не так райдужно. Унікальна ділянка міських укріплень потребує реставрації. Колись комплекс міської брами виконував роль митниці і посилював оборону міста. Добре зберігся надпис на башті «Адам Миколай Сенявський із Гранова, власник Шклова і Міши, каштелян краківський, найвищий поводир державного війська, для громадської безпеки оцю твердиню відновив року 1722, маючи намір мурами захищати батьківщину, що її стільки раз захищав грудьми. Отож віща думка фундатора подбала побудувати оцю браму, щоб Оттоманській Порті загородити дорогу доПольщі,  щоб користуватися рівною силою проти нападів варварів, лютому татарину протиставив Сатанів, проти чого навіть і ворота адові не здолають, надто коли цю твердиню закрито перед ворогами. Одному тільки Богові, Королеві і Батьківщині віддаватиме свої ключі. Року Божого 1724» та герб родини Сенявських, власників міста.

 А ми рушаємо далі, нас чекає Тернопілля. Перетинаємо кордон Гусятинського району і першу коротку зупинку робимо у селі Красне: оглядаємо церкву святої Трійці початку 19 століття, побудованою на кошти Ізабели Чарторийської. У дворі привертають увагу колони з фігурами святих та костел святого Антонія (1892р.), які до речі виявилися дуже схожими.

Дорога звивистою стрічкою долає пагорби, відкриваючи мальовничі краєвиди Медоборів. Туман тільки розсіявся, а в кронах дерев переплелися промені осіннього сонця та золото листя.

На околиці села Постолівка привертає каплиця Петра і Павла на цвинтарі. Характерна неоготика 19 століття і в характерному стані руїни.

Село Личківці могло претендувати на статус невеличкого туристичного центру. Спочатку зупиняємося біля маєтку Тімельмана, особливо не сподіваючись потрапити на територію, оскільки знаємо, що будівля знаходиться у приватній власності. Величезні ковані ворота з головами левів дійсно виглядають не доброзичливо, але хвіртка відкрита і ми без попередження напрошуємося у гості. Вілла у романтичному стилі гарно збережена, видно, що проводилися консерваційні роботи. Навколо палацу залишки підсобних приміщень та парку. Уявляємо, що тут добре було б випити по філіжанці кави на відкритій терасі.

Напроти маєтку розташована колишня замкова гора, на якій розташовано рештки замку, які використовуються як каплиця. Місцеві бабусі нам повідали, що з каплиці веде підземний хід далеко за село. Поряд занедбаний костел Непорочного зачаття діви Марії, побудованого на кошти родини Кавецьких на початку 18 століття у стилі, що відповідає переходу від Ренесансу до Бароко. Нажаль сьогодні цей стиль – руїна. По вузьких сходах піднімаємося на хори. Усередині хащі, але неймовірний дух, немов ти опинився в іншому світі – співають горобці, поважно воркують голуби, життя немов тут завмерло..

Ще одна родзинка села - обеліск над похованням капітана війська польського Міхала Заборовського, який  загинув 1812 році у поході армії Наполеона під Можайськом. Хоча більш романтична версія переповідає: "Напали на село татари. Жителі хоробро захищались, але сили були нерівні: багатьох посікли, а хто живим залишився - у полон забрали. Серед полонених був і син воєводи. Ординці жорстоко розправилися з хоробрим юнаком: відтяли щелепу, відрубали голову і посадили на палю". Версія виникла скоріш за все завдяки шолому гусара, який нагадує череп без щелепи. Ще одна цікавинка села – унікальна археологічна знахідка 1848 року - фігура Світовида, яка сьогодні зберігається у Кракові і є одним з найкраще збережених слов’янських ідолів.

Далі наш шлях лежить у володіння родини Калиновських, які зіграли важливу роль в історії Брацлавського та Подільського воєводств . Спочатку відвідуємо Гусятин. Маленьке провінційне містечко на початку ХХ століття могло похизуватися  замком, палацом, величезним бернардинським кляштором, синагогою. З тих часів залишився костел та синагога.

Бернардинський костел є домінантою історичної забудови міста. Кошти на його зведення на початку 17 століття надали Валенти та Марцин Калиновські. Згодом родина подарувала костелу чудотворний образ Богоматері. Костел неодноразово перебудовувався, набувши барокового вигляду. У радянські часи був занедбаний. Зараз проводиться реставрація.

Виїжджаючи з містечка, бачимо закинуті корпуси санаторіїв які, як примари використання туристично-рекреаційного потенціалу України, тихо вмирають.

Замок-корабель, костел у формі родинного гербу Калиновських - цього більше ніж достатньо, щоб обов’язково включити Сидорів до своїх краєзнавчих маршрутів. При в’їзді у село на своє здивування зустрічаємо дороговкази до замку та костелу.

Замок Калиновських вражає своїми формами та мальовничими ландшафтами навколо., незважаючи на те, що південна частина у радянські часи була майже повністю знищена. Розташований на мисі, він дійсно нагадує корабель, що рухається вам назустріч, розсікаючи яскраво-чорні хвилі чорнозему. Непогано збереглося 3 башти колишньої резиденції Калиновських. Колись у замку розташовувалися каземати та житлові приміщення, а високі стіни та башти робили його неприступним.

З руїн замку добре видно ще одну родзинку Сидорова – костел домініканців обсервантів. Унікальність костелу – його форма. Калиновські забажали, щоб храм мав форму їх родинного герба -  стріли на луку з двома зірками. У цьому костелі були поховані Марцин та Єжи Калиновські, які загинули у битві під Батогом – найбільшою поразкою поляків часів Хмельниччини. Також тут знайшли спокій наступні власники містечка. Костелу повезло, адже його планують реставрувати. Всередині зберігся орган та фрески. На дверях храму є телефон контактної особи , що відкриває костел. Але ми вже рухаємося далі – нас чекає ще один надзвичайний костел у забутому Богом селищі Жабинці.  Щоб потрапити у село, потрібно звертати на початку села Побіжна праворуч. Шукаючи дорогу, запитуємо місцевих про Жабинці, на що вони з великими здивуванням запитують чи ми впевнені, що нам туди треба. Але і вам обов’язково треба туди потрапити! Костел у Жабинцях вразив навіть не дуже зацікавлених мандрівками по «розвалинах» студентів. Поспішайте, можливо через декілька років дивитись вже не буде на що… Костел побудований у стилі неоготики власником села Казимиром Городиським у середині 19 століття та освячено на честь  Різдва Пресвятої Діви Марії. На фасадах збереглися герби фундаторів храму.

Костел нагадує казку про сплячу красуню. Навколо нього все заросло кущами, дах провалився. У середині рештки хорів, бічних вівтарів та сумні образи святих, які з сумом споглядають, як людська байдужість нищить їх обитель…

Під враженням Жабинців не помічаємо як дістаємося Колиндян. У селі по описам є замок – палац. Без проблем знаходимо його. Краще запитувати у місцевих де знаходиться колишня сільгосптехніка. У заростях кущів та старих дерев помічаємо палац, який був перебудований поміщиками Городиськими 1840р. із залишків замку Палацовий комплекс складається з власне самого палацу та 2 флігелів-башт по боках. Досить атрактивна споруда. Центральна будівля – палац у стилі класицизму з типовим портиком та колонадою,  що побудований між оборонними баштами колишнього замку. Башти мабуть у 19 столітті отримали елементи декору схожого на шинуазрі (китайщина). Намагаємося обійти палац але нас зустрічає доволі агресивний житель замкового подвір’я))). За палацом колись був ландшафтний парк, решітки якого і сьогодні спускаються до річки.

Біля стіни палацу помічаємо фігуру якогось святого без голови. Дуже цікаво, що збереглося всередині будівлі, але крім кабана навколо нікого. Тому рушаємо далі.

Час летить досить швидко. Час обідати і ми прямуємо до Чорткова. Якщо б у Чорткові не було нічого окрім костелу святого Станіслава, сюди все одно треба було б їхати. Але це унікальне місто має зажити славу туристичного центру.

Зразу зазначу назва з чортом не має зв’язку. Місто назвав на честь себе його власник Чортківський, тому тривалий час воно було Чортковиці і лише згодом його стали називати Чортків. Безумовно перлиною міста та й усього південного Поділля є костел св. Станіслава. Цей храм міг би стати окрасою будь якої європейської столиці. Костел побудували на початку ХХ століття на місці біля давнього оборонного костелу початку 17 століття. Фасади споруди увібрали риси романської, готичної архітектури. Часу на відпочинок доволі мало, тому робимо «марш-бросок» у сторону замку Гойських. По дорозі помічаємо стару ратушу з годинником, оточену торговими рядами, що й досі використовуються за призначенням.

Замок Гойських непогано зберігся, хоча неодноразово руйнувався із-за невдалого розташування під горою Вигнанка. Колись між баштами замку був ренесансний палац. Сьогодні замок входить до складу музейного об’єднання «Замки Тернопілля», вхід платний. Але радує, що його не розберуть на каміння. У місті багато інших принад, тому сюди треба ще обов’язково повернутися.

Сонце втомилося і вже планує сідати, втомилися і мої студенти. Але в нас по плану ще дві зупинки.

Плебанівка відома перш за все своїм дев’ятиарковим залізничним мостом, або як його ще називають «теребовлянським» віадуком. Цей міст побудований за часів Австро-Угорщини вже понад 120 років справно виконує свої функції, з’єднуючи схили пагорбів села. Вражає надзвичайна акустика під мостом. Студенти зразу пригадали міст з фільму Гарі Потер.

На завершення першого дня подорожі відвідуємо одне з найстаріших міст України – Теребовлю. Сонце вже сідає, тому час є тільки оглянути замок та панораму міста.

Перший дерев’яний замок був побудований ще у Х столітті. Оскільки місто мало стратегічне положення, його фортецю постійно розбудовують та укріплюють у наступні століття аж до 17 століття. З 18 століття замок починає занепадати. Біля стін замку відновлено пам’ятник Софії Хшановській – дружині коменданта фортеці, яка відзначилася неабиякою мужністю при обороні замку від турків. Коли захоплення фортеці бусурманами було вже фактично неминучим, дружина коменданта пообіцяла вбити його, а потім саму себе, якщо той здасть твердиню туркам. мужність хороброї жінки виправдала себе: замок протримався до приходу військ Яна ІІІ Собєського і турки відійшли. 

З замкової гори відкривається надзвичайна панорама міста з його храмами й ошатними будинками. Надзвичайно насичений день підійшов до кінця. Їдемо у готель в селі Дружба. У підсумку дня: оглянули 9 костелів, 7 замків та неймовірне задоволення від подорожі.

 

День другий

Ранок дихав холодним та вологим повітрям. Вітер приніс важкі хмари та різке зниження температури. Але в теплому автобусі комфортно та затишно. Фотоапарати заряджені, сили відновлені!

Гримайлів – яскравий приклад знищення радянською владою історико-культурної спадщини. Це містечко на початку століття могло похизуватися неоготичним палацом Пінінських, ландшафтним парком, бароковим костелом.. А залишилися лише руїни синагоги 18 століття, як німий докір недбалому ставленню до власної історії.

Наш наступний пункт село Маліївці, яке знаходиться лише у 70 кілометрах від

Камянця-Подільського, але поки що не внесено до туристичних маршрутів. Транзитом проїжджаємо Ярмолинці, в  центрі якого зберігся костел святих Петра і Павла, побудованого панами Орловськими до маєтку яких ми прямуємо.

Маліївці – невеличке село, життя в якому потроху згасає. Занедбані будинки, взагалі складається враження, що село вимерло, лише невеличка  крамниця говорить про наявність жителів. Немає навіть у кого запитати, де знаходиться колишній маєток. Дороговказом стає дорога, обабіч якої залишилися стовпчики колишньої огорожі початку минулого століття. Попереду з’являюся крони вікових дерев та зубці готичної вежі. Таки знайшли! Сьогодні у колишньому маєтку знаходиться туберкульозний санаторій для дітей. Нас зустрічає головна алея мальовничого ландшафтного парку, прибрана у золоті шати осені. Колись парк мав конфігурацію кленового листка. Проектуванням парку займався відомий садівник Діонісій Міклер, який досить плідно працював на території Поділля та Волині, створивши десятки паркових ансамблів у магнатських резиденціях. Палац у стилі споруд архітектора Палладіо був побудований на замовлення коронного надвірного ловчого Яна Онуфрія Орловського, який був фаворитом останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського. Архітектором споруди стає не менш відомий архітектор Доменіко Мерліні, який проектував палаци у Великих Межиричах, Дубно, Вороновиці. 

Закінчував роботи його учень Кубицький. Будівництво палацу було закінчено у 1788 році, про що свідчить дата на фасаді споруди. Палац знаходиться у гарному стані. З паркового фасаду його прикрашають гротескні фігури атлантів. Всередині збереглися елементи колишньої розкоші головної резиденції Орловських. За головною брамою огорожі, що прикрашена декоративними вазами, знаходиться колишня водонапірна вежа, стилізована під середньовічну башту. На її даху колись був облаштований оглядовий майданчик та флагшток, з якого було видно весь парк маєтку. Але головна родзинка маєтку -  надзвичайний водоспад. Взагалі штучних водоспадів в парках України залишилося декілька: Джуринський, водограї у Софіївці та Олександрії. Кожен з них витвір садово-паркового мистецтва, але маліївський особливий. Спочатку спускаємося вниз по стежці в долину і опиняємося на березі ставка. Листя клену, що впало до долу зливається з кольором води у водоймі. Складається враження, що ти йдеш по поверхні води. І ось за мить чутно голос вісімнадцятиметрового красеня, що скидає свої прозорі води з смарагдової скелі. Нічний приморозок перетворив частину водограю у бурульки, але потужне джерело, що живить водоспад не дало йому повністю замерзнути. Вода подається на скелю водогоном з джерела, що б’є на горі. У самій скелі є двоповерхова печера. Верхня печера – носила ім’я Різдва Іоанна Предтечі. Нижня – св. Онуфрія, які входили до складу монастиря, зруйнованого у радянські часи. Місце надзвичайне і має стати однією з візитівок Хмельниччини.

Вражені побаченим повертаємося по долині до центру села і продовжуємо нашу подорож.

Нас чекає Меджибіж та один з найкрасивіших замків Поділля - , який недаремно називали «білий лебідь». Перші укріплення на місці злиття Південного Бугу та Божка з’являються вже у ХІІІ столітті. У ХVІ столітті замок стає однією з резиденцій родини Сенявських, які реконструюють замок та будують ренесансний палац. За своєю конфігурацією меджибіжський замок не має аналогів у Європі. Особливістю замку є п'ятипелюстковий за планом бастіон, що охороняв один з в’їздів до фортеці. На території замку проходить затяжна реставрація, але нарешті почалися роботи з відновлення палацу Сенявських. Можливо таки колись йому повернуть колишню велич. Найефектніші фото замку краще робити з іншого берега річки. Фортеця дійсно ніби пливе по річковій гладі та любується своєю красою. Замок останнім часом щорічно стає місцем проведення історичних реконструкцій та лицарських турнірів.

Поряд із замком знаходяться руїни костелу святої Трійці, який було побудовано на початку ХVІІ століття Сенявськими у стилі бароко. Зруйновано за радянських часів.

Поряд з Меджибожем знаходиться ще одне історичне містечко – Летичів. В центрі міста залишилися залишки замку Потоцьких та надзвичайно ошатний бароковий костел Успіння Діви Марії. У монастирі зберігається копія чудотворної ікони Летичівської Богородиці. Тисячі паломників з усіх куточків України приїздять вклонитися святині. Відоме містечко ще й завдяки величезному рибному торговищу. Різноманітна солона та в’ялена риба – традиційний смаколик, який купує майже кожний мандрівник. 

Останньою зупинкою нашої подорожі стає місто-курорт Хмільник. Вінниччина надзвичайна багата на палацово-паркові комплекси. Але палац у Хмільнику незвичайний. Ідею двофасадності можливо було побачити тільки у Алупці в палаці Воронцова. Граф Ксідо замовив проект літнього палацу архітектору Фоміну (автор будівлі кабміну). Фомін розмістив будівлю в межах фортифікацій колишнього замку. Головний фасад палацу виконано у стилі класицизм з традиційною колонадою. Парковий фасад нагадує флорентійську віллу часів ренесансу. Особливо ефектно будівля виглядає з іншого берега Південного Бугу разом з арочним мостом.

Поряд з палацом знаходиться один з найстаріших костелів Вінниччини. Храм у стилі тосканського бароко було побудовано на початку ХVІІ століття.

Палац та костел фотографували вже в останніх променях сонця, а в думках вже зріють нові подорожі)

 

 

Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Поділля - від краю до краю
Guest's picture

Очень интересно!

Очень интересно!