Надвірна. Пнівський замок та чотирьохсотлітній костьол

Нехай ви десятки разів бували в Карпатах – майже напевне, що в районі наших найвищих хребтів: Чорногори, Свидовця, Горган – тоді ви кожного разу проїжджали через це місто із дивною назвою Надвірна. Чому жіночого роду? Хоча не варто дивуватись – у Прикарпатті їх повно, жіночого роду: Коломия, Яремча (зараз Яремче), Яблуниця, Ворохта, Верховина… Але у будь-якому випадку, хоча б раз зупиніться у Надвірній, хоч зрозуміло, що поспішаєте, ось же вони, омріяні Карпати, зовсім поруч, або додому ого ще скільки їхати – ну немає натхнення зупинятись у якійсь Надвірній. Але варто – тут є на що подивитись: ратуша – такий собі гуцульський сецесьон, дерев’яна церква під гонтом, колись найпотужніший на Прикарпатті замок – Пнівський; а особливо рекомендую звернути увагу на неймовірну будівлю костьолу, який почали будувати у 1599 році, а закінчили лише у 1937-му.

Успенський костьол

Центр Надвірної

Пнівський замок

Храм Воздвиження Чесного Хреста

Таких храмів в Україні я більш не бачив, і не чув що такі ще є. Європейське бароко, що гармонійно перетікає у модерн, та й без неоготики не обійшлося. Поглянувши на нього з фасаду, ви навіть припустити не можете, який він із тилу, недаремно ж зводили його понад три століття. Ви мабуть скажете, що Саграда Фамілія не так довго будувалася, але ж Надвірна – не Барселона.

Із появою у 16 столітті у місті поляків (читай римо-католиків) з’явилася необхідність у облаштуванні римо-католицького храму. Тодішні власники міста – польські магнати Куропатви, облаштували каплицю у одній із веж Пнівського замку. Але поляків ставало дедалі більше й Павло і Микола Куропатви вирішили збудувати повноцінний храм. Будівництво розпочалося у 1599 році. Освятили його на честь Святої Трійці, а у 1609 році зробили центром парафії, до якої крім Надвірної входили Пнів, Гвізд, Назавизів і Пасічна – загалом аж сто парафіян римо-католиків. Ймовірно, саме тоді храм переосвятили на честь Успіння Богородиці.

У 1713 році храм перебудували, а у 176-му при ньому відкрили лікарню. Які костьол мав форми тоді – нині важко сказати.

1823 року в Надвірній сталася страшна пожежа, яка дуже пошкодила костьол. Відновлювальні роботи розпочали у 1837-му, при цьому храм дещо розширили – прибудували до західної частини ризницю.

У другій половині 19 століття в Надвірній значно зросла промисловість, тому сюди, на заробітки, ринулись сотні поляків. У 1880 роки на Надвірнянщині їх було понад три тисячі, у самій Надвірній – тисячу. В той час було зведено костьол святого Франциска у Делятині – це частково задовольнило потреби римо-католицької громади регіону, але потребував розширення і храм у Надвірній.

Добудова почалася після Першої Світової війни за ініціативи місцевого ксьондза Юзефа Смачняка. Проект добудови розробив львівський архітектор Вавржинець Дайчак. Офіційним роком закінчення будівництва вважається 1937-ий, але насправді закінчили його лише у 90-ті.

Під час німецької окупації Надвірної гестапівці, за підтримку польського підпілля, стратили ксьондза Смачняка, а у 1944-му році почалося переселення поляків на історичну батьківщину -  у Польщу. Через три роки храм закрили й перетворили його на склад Райспоживспілки, хоча спочатку мали намір зробити тут районний будинок культури. Вірянам його повернули лише у 1991 році.

Пнівський замок

Надвірна розташована на правому березі річки Бистриця Надвірнянська, в яку впадає Ворона, в яку, в свою чергу, впадає Стримба, яка ділить місто на дві частини. Між Стримбою і Бистрицею, на південно-західній околиці Надвірної, у передмісті Пнів, яке колись було окремим містечком (більш ймовірно великим селом), розташований замок – найвідоміша пам’ятка міста.

Звели замок у Пневі ті самі Куропатви десь у 16 столітті – точної дати побудови немає, але не виключено, що замок збудували ще до появи міста Надвірна, яке вперше згадується в документах під 1578 роком. А у 1591-му вона отримала магдебургію.

Раніше дослідники вважали що назва міста пов’язана із Пнівським замком – мовляв замок – двір, а місто за двором (надворі). Пізніше цю гіпотезу відкинули й припустили, що десь у місті був інший замок (трохи руїн якого і нині стоять у міському парку). А ще одна версія каже, що назва міста походить від ріки Ворони – над Вороною, над вірна. 

Пнівський замок був тісно пов’язаний із Надвірною – ймовірно завдяки його присутності і зросло місто, адже це був найпотужніший замок Прикарпаття, який лежав перед самісінькими гірськими хребтами, на перехресті торгових шляхів. 

Ось як про Пнівський замок пише Вікіпедія:

«Замок — велика, добре спланована і продумана фортифікаційна споруда, яка до будівництва Станіславської твердині (1662 р.) була найбільшою на всій території Прикарпаття. Він розташований на природному пагорбі, поверненому західною стороною до річки Бистриці Надвірнянської. Замок будували з великих тесаних брил гірського сірого каменю; здебільшого на внутрішніх боках стін використовували також червону цеглу. Мури зводились, перш за все, як оборонний об'єкт, а тому не дивно, що їх товщина сягала одного метра і більше. Зовнішні стіни ще масивніші і неприступніші — товщиною до 1,8 м. Твірних стін п'ять — замок у плані п'ятикутний і укріплений вежами, розміщеними по всьому периметру зовнішніх стін. Веж п'ять, всі вони різні за висотою, формою і призначенням. Кутових веж чотири: східна — кругла, північна і південна — шестигранні, на захід дивиться напівкругла. На стику східної і південної стін — трикутний виступ з двома ярусами бійниць. Бійниці є також уздовж усіх стін та у вежах. Така кількість веж, а також їх помітний виступ за твірну лінію замку, дозволяла добре проглядати й обстрілювати простір вздовж усіх зовнішніх стін. Остання, п'ята вежа — в'їзна. В'їзд у замок здійснювали через підйомний міст, перекинутий через спеціальний рів, який наповнювався водою. Рів штучний; він тягнувся вздовж всієї південної стіни. Зі сходу обороноздатність замку посилювалася глибоким яром, на дні якого протікав потік. На захід природна височина обривається круто сама. Найбільш уразливий і незахищений замок з півночі але, не зважаючи на це, він був для того часу одним з найбільш укріплених та пристосованих до довготривалої облоги в усій Україні.

Ратуша

У 1745 році замок придбала родина магнатів Сенявських, пізніше — Цетнерів.

Замок за свою історію зазнавав неодноразових штурмів, навіть зі сторони місцевого населення, яке ненавиділо польську шляхту - тодішніх загарбників краю. У 1621 році замок захопив буковинський опришка Гринь Кардаш. Пізніше замок був взятий та сильно зруйнований повстанцями під командуванням козацького полковника Семена Височана восени 1648 року, під час Визвольної війни. Великий загін мав 15 тисяч вояків, серед яких була значна кількість мешканців Пнів'я і Надвірної.  Повстанці не тільки захопили замок, але і сильно зруйнували його. Після відступу селянсько-козацького війська проводять значні роботи з відбудови та укріплення замку. Замок відновили, але ненадовго — через рік його знову здобули козаки. Села і міста Прикарпаття ставали об'єктом нападів у часи татарсько-турецьких набігів і зазнавали, якщо ворогові вдавалося їх здобувати (а це траплялося дуже часто), страшних руйнацій. На відміну від багатьох міст, містечок і сіл, які були мало або й зовсім незахищеними, Пнівський замок вигідно відрізнявся, а тому нещастя його часто минало. Так сталося і в 1676 році. Напад тоді виявився особливо руйнівним — впало 13 замків, спустошили Манявський скит і поруйнували Галич, тисячі людей потрапили у тяжку неволю, а на місці багатьох містечок і сіл залишилися самі згарища. І хоч турки сильно пошкодили стіни, але ні штурмом, ні довготривалою облогою замком оволодіти так і не змогли. Після їх відходу його знову відбудували.

1668 року Пйотр Куропатва для відновлення замку отримав рішенням сеймику шляхти Галицької землі 1000 злотих. Часті перебудови, зміна господарів та зміна державних кордонів і напрямків торгових шляхів, розвиток військової техніки вели до поступового занепаду замку — він втрачає значення, важливого військового пункту і замітної оборонної одиниці. Його все активніше перебудовують і пристосовують для інших цілей, але процес занепаду відвернути уже виявилось неможливо. Останні мешканці, чи ті, котрі тут служили, перебували в замку, ймовірно, до кінця XVIII століття А на початку XIX століття замок повністю пустіє і його навіть починають розбирати.

Церква Благовіщення Діви Марії

Не зважаючи на руйнування та час, замок дійшов до наших днів. Найкраще збереглась північна стіна, яка не втратила своєї цілісності і первозданної висоти, не проглядаються на ній і сліди пізніших мурувань. Збереглася навіть штукатурка. Є штукатурка і на круглій вежі, яка сполучає північну і східну стіни. Башта була високою і кількаярусовою. Перекриття між ярусами виконані з дерева. В стінах вежі є спеціальні місця, куди вкладали і кріпили колоди. Є і залишки самих колод. У доброму стані і східна частина. Викладена вона не тільки з каменю, але і з червоної цегли, використовуваної при перебудовах. Східна стіна дає найчіткішу уяву про різницю рівнів поверхні землі всередині замку та оточуючої території: зовнішня сторона стіни вдвічі вища, ніж внутрішня, а це наводить на думку, що в товщі землі всередині замку існувала невидима і прихована від зайвого ока підземна система приміщень. Зрештою, про це свідчать численні входи, які стрімко ведуть униз. У стіні є і вікна, перекриття прольотів для яких виконані з кам'яних балок. Над вікнами виступає карниз. В інших стінах і вежах які збереглися значно гірше і в багатьох місцях потріскали, розсунулися або ж і зовсім розсипалися, прольоти для вікон і входів зі сторони внутрішнього двору виконані технікою склепінь. У стінах мурів і особливо веж є велика кількість каналів розміщених у товщі кам'яного мурування, якими проходив дим. Таким способом в часи середньовіччя обігрівали приміщення. Наявність цих каналів, а також штукатурки, вікон свідчить про те, що з самого моменту виникнення весь комплекс замку планувався і будувався не тільки як фортифікаційна споруда, але і використовувався для житла. Житлові приміщення були і у в'їзній вежі та розташовувались на другому поверсі. Сама вежа сильно пошкоджена, але арка в'їзних воріт уціліла. На фасаді в'їзної вежі збереглись ніші для моста та підйомних ланцюгів.

Замок славився і великою кількістю підземних ходів, що також помітно посилювало його обороноздатність, особливо в часи облоги. Найкраще входи в підземелля збереглися в квадратній вежі. Скільки їх було, цих входів, в яких напрямках і куди вони вели — сказати тепер важко. Але до ще однієї цитаделі, круглої кам'яної вежі, розміщеної в зоні парку теперішнього міста, і званої в Надвірній «малим замком» (на відміну від великого — Пнівського), хід напевне був. Тепер уже назву «малий замок» не вживає ніхто. А ще була колись у місті довга мурована кам'яна стіна. Її вже немає. Залишені самі на себе, споруди не охоронялися, як слід не використовувалися, врешті-решт з часом зруйнувались.

30 червня 2010 року Східна (кругла) вежа була зруйнована внаслідок повені.»

Церква Воздвиження Чесного Хреста

Ще однією значною пам’яткою Надвірної є дерев’яний храм Воздвиження Чесного Хреста, який хтозна коли звели у селі Манява – вона була Благовіщенською церквою, частиною монастиря. У 1793 році, коли монастир закрили, церкву перенесли у Надвірну. Коли вона стала Воздвиженською – я не докопав. У 1840 році її перебудували, а у 1914-му, під час війни, вона згоріла. Але її відновили у (як пишуть) первісному вигляді. Історія храму виглядає якоюсь дивною, але церква дуже цікава, й за своїми формами не поступається багатьом еталонам карпатського дерев’яного зодчества.

Надвірна здавна була містом. Тут розвивались ремесла і торгівля, проводились величезні ярмарки і жило багато євреїв. Дані перепису 1880 року вказують, що із 6552 мешканців 4182 були євреями. Немало.

Значний розвиток міста почався після, того як поряд із ним знайшли нафту. Тут ще й нині функціонують близько 400 свердловин, з яких видобувають немало нафти та газу. Найбільші місцеві підприємства пов’язані  із нафтою: «Нафтохімік Прикарпаття» та «Надвірнафтогаз». Перший – це один із шести українських нафтопереробних заводів, єдиний, який працює із вітчизняною сировиною.

В австрійські часи Надвірну зробили центром повіту, а який же центр повіту без ратуші? Вона є, і на неї варто звернути увагу. Якщо довідники не брешуть, то звели надвірнянську ратушу  наприкінці 18 століття, й була вона двоповерховою будівлею із вежею. У 1914 році верхня частина ратуші згоріла – її пізніше відбудували, але дещо зміненою. Сучасного вигляду будівля набула 1970-ті, під час реконструкції. Тоді було надбудовано треті й мансардний поверх, а над баштою – шпилястий гуцульський дах із слуховими вікнами.

Найбільш помітною будівлею в сучасній Надвірній є просто гігантська церква Благовіщення Діви Марії. На неї всі звертають увагу – гарний приклад стильного культового ново буду.

Текст та фото Романа Маленкова

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)