Криворівня – назву цього прикарпатського селе ми всі (сподіваюсь) чули ще в школі, хоча, звичайно, не всі її пам’ятаємо. Чому йшла мова про Криворівню? В пам’яті спливає Іван Франко – він там бував, відпочивав, працював Іван Франко. Дуже багато разів літував тут Каменяр, а крім нього в Криворівні бували Леся Українка, Гнат Хоткевич, Михайло Коцюбинський, Олександр Олесь, Антін Крушельницький, Михайло Грушевський, Володимир Гнатюк, Володимир Шухевич, Іван Труш та інші. Але про усіх інших (крім Франка), я дізнався не так вже й давно… А ще Криворівня відома тим, що Параджанов знімав тут свій шедевр – «Тіні забутих предків».
Колядники
Церква Різдва Богородиці
Гуцульська гражда
Що ж їм, усім цим представникам еліти нації, медом помазано у цій Криворівні? Чому вони їхали саме сюди, адже навколишні села не сильно відрізняються. Так, тут казкова природа – гірські пасма затисли Криворівню в такій собі ущелині, на берегах Чорного Черемошу; тут міцно тримаються гуцульських традицій, які своїм колоритом можуть тягнути творчих людей, особливо свята Різдвяного циклу, із неймовірними масовими колядками та колядниками в гуцульських одностроях. Але на початку минулого століття, якраз тоді, коли всі ці світочі полюбили Криворівню, все це можна було знайти й у сусідніх Верховині та Буковці…
У Криворівні 30 років працював священиком Олексій Волянський – освічений, відомий священик, який славився на все Прикарпаття (та і за його межами) своє багатющою бібліотекою. Саме до нього, і на його запрошення, приїжджали українські митці. Найдовше у Криворівні прожив Іван Франко. Вперше він приїхав сюди за рекомендацією відомого етнографа Володимира Гнатюка (саме він називав Криворівню «Українськими Афінами»). Сталося це у 1901 році. Спочатку письменник зупинявся у гуцула-знахаря Проця Мітчука. Із 1906 року Франко жив у хаті Василя Якіб’юка — відомого різьбяра, доброго знавця народної медицини і фотографа-самоука. Загалом Каменяр бував тут переважно в літні місяці в 1901–1904, 1906–1907, 1909–1914 роках.
У Криворівні Іван Франко не тільки відпочивав, але й працював. Тут він написав повість «Великий шум», поему «Терен у нозі», автобіографічне оповідання «У кузні», оповідання «Як Юра Шикманюк брив Черемош», поезії «У безсонну ніченьку» та багато інших. (Інформація із Вікіпедії)
Нині у Криворівні, в хаті Василя Якіб’юка, влаштовано музей Івана Франка.
Гуцульська гражда
Тричі бував у Криворівні Михайло Коцюбинський. Улітку 1911 року письменник, повертаючись із Капрі, де він лікувався, вирішує здійснити давню мрію – відвідати Карпати. Короткі відвідини Криворівні 1910 року ще не дали письменнику достатньо матеріалу для твору. Бажання написати про “незвичайний казковий народ” – гуцулів – не залишає його. Тепер, у липні 1911 р., вдруге прибувши до Криворівні, письменник вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. І кожного разу, коли він надсилає листи з Криворівні, з його вуст зривається слово “казка”. Відчуття казковості карпатського життя не полишає письменника. Насамперед його вражають “гори, які вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби”.
Очевидці згадують, що весь час письменник проводив у мандрівках, бував у горах, повертався з полонин із оберемками квітів, верхи на коні виїжджав до ближніх сіл, знайомився з культурою, славою, звичаями гуцулів. Коли селяни висловлювали подив на його допитливість, то відповідав, що хоче написати правду про гуцульське життя й не помилитися ані у значенні слів, ані в назвах рослин.
Михайлу Коцюбинському вдалося створити прекрасний, правдивий і поетичний твір про карпатський край. У його повісті ожила Гуцульщина з її горами, полонинами, потоками, лісами, людьми, їхніми звичаями, віруваннями, повір’ями, що дало підставу одному із критиків сказати: “Цей дикий, співучий гірський край багато хто намагався описати, але ніхто не зробив цього з такою досконалістю, як… М. Коцюбинський”.
1912 року письменник ще раз відвідує Криворівню, висловивши мету своїх відвідин Карпат словами: “Хочу набутися”. Набутися – тобто натішитися красою природи, спілкуванням із прекрасним, загадковим і таємничим світом Гуцульщини. (Взято звідси)
Криворівня навіяла Коцюбинському мотиви його найвідомішого твору – «Тіні забутих предків», і зовсім не випадково Сергій Параджанов приїхав сюди знімати свій шедевр.
Хата Івана Палійчука (головного героя твору) – нині Музей – Гуцульська гранда. Це своєрідна садиба-фортеця, яка складається із розташованих поряд (навпроти) хати (дві кімнати й сіни між ними) та господарської будівлі (хлів, клуня, стая) для домашніх тварин та інструменту. З двох кінців хата та сарай з’єднані високим тином, таким чином утворюючи замкнуте тісне, але затишне подвір’я – а це було особливо важливо, в умовах жорсткою гірської зими – тепліше все таки, й від вітру захист.
Взимку Криворівню відвідують багато туристів, зокрема на Різдво – тут, біля дерев’яної Церкви Різдва Богородиці відбувається справжнє шоу – мешканці Криворівні одягають традиційні гуцульські наряди, беруть в руки бартки, трембіти, скрипки та сопілки, і йдуть на святкове богослужіння. Після служби колективно співаються колядки , які нагадують концерт, точніше фольклорно-етнографічний виступ. Але це все не виглядає награним (як у передачі «Сонячні кларнети») – це все живе і суперколоритне.
Церква Різдва Богородиці у Криворівні відома із 1719 року. На вигляд це типовий для Прикарпаття храм. Але повага до нього у мешканців неймовірна, адже протягом усього часу свого існування він не зачинявся, навіть у варварські радянські часи.
Останнього разу і ми вирішили подивитись на колядка-фест у Криворівні. Сніжило, але туристів було багато, як багато було і святково вбраних гуцулів та гуцулок. Служба у церкві тривала довго. Весь час із динаміків лунали колядки, причому не лише українські, а й польські. Потім служба закінчилась і ми вирішили – все, зараз почнеться. Але всі місцеві мешканці, більшість з яких весь час стояли на церковному подвір’ї (причому знизу, із села, підходили весь час нові) різко пішли всередину храму. Біля входу створилася неймовірна тиснява: одні виходили інші заходили.
Я запитав гуцула, який стояв неподалік, що це відбувається. Мируватись усі пішли, відповів той, треба й собі сходити. А скоро колядувати будуть? Та скоро. Хвилин через десять? Ні, мабуть через двадцять… Але ні через десять, ні через двадцять хвилин, навіть через годину і півтори, колядки не почалися. Почалися вони години через дві.
Якщо ви хочете поринути у колорит і традиції – приїжджайте у Криворівню. Недаремно сюди їхала така кількість митців. Але і природа тут неймовірна, тому тут варто обов’язково побувати.
Текст та фото Романа Маленкова, Сергія Щербія
