Бакота: бажане місце на Дністрі

Плануючи відправитись у подорож в якесь місце я, як правило, до цього готуюсь: збираю інформацію, читаю відгуки, продивляюся відеоролики та фото. Ось і цього разу, побачивши фото Дністровського каньйону, я дала собі обіцянку, що обов'язково тут побуваю. Можливість побачити красоти Дністра в районі Бакоти з'явилася у мене навесні 2015 року. Отже, такий шанс я не могла прогавити.

 Бакота - місце історичне, вперше згадується у літопису 11 століття, однак ці місця були заселені задовго до цього (чому сприяли природні умови та клімат). У 12-14 столітті Бакота була (як на той час) великим містом (з дитинцем та замком) і адміністративним центром Галицько-Волинського князівства. Трохи пізніше тут навіть намагалися проголосити свою незалежність. Проте у 15 столітті Бакота припинила своє існування як місто і більше не відігравала значної ролі в історії. Можна сказати, що усі перепитії вона пережила у минулі століття. Так було до 1981 року....

Я завжди радію, коли дізнаюся про місця, про які раніше не знала. І радію, що вони знаходяться в Україні. Але Бакота у мене викликає одразу дві протилежні емоції - сум та захоплення. Про захоплення, думаю, зрозуміло: гарна природа, каньойн річки, пейзажі, своя унікальна енергетика врешті-врешт - щось загадкове... А от про сум - далі.

1981 рік став для Бакоти останнім роком її існування. Десь на верхах було прийнято рішення про необхідність будівництва Дністровського гідровузла - державна необхідність!!!, а от про долі людей як завжди ніхто не думав. У 1960-70-х серед населення вже повзли чутки, що буде виселення, а село затоплять. Почався трагічний процес переселення - людей змусили залишати своє "бажане місце" (саме так розшифровується назва "Бакота"), свою батьківщину - тисячі людей виїхали до навколишніх сіл, назавжди втративши свої домівки. Ось це і є сумно. Сумно, що потоки води назавжди змели з лиця Землі частину історичної пам'яті українського народу.

Натомість, на цьому місці протягом 1981-87 років сформувалося Дністровське водосховище, або Бакотська затока, яке є частиною Національного природного заповідника "Подільські Товтри". З Білої гори, яка утворена вапняковими породами силурійського періоду (колись, мільйони років тому, тут було море), відкривається такий краєвид, що словами його передати неможливо. Вражаюча краса, і ти дякуєш Богу, за те, що можеш це бачити. Намилувавшись краєвидом, потроху спускаємося до давнього скельного монастиря. Це те, що залишилося нам з давнини століть.

Бакотський Михайлівський скельний монастир вперше згадується у 1362 році як такий, шо "вже давно існує". Вважають, що заснував його старець Антоній (той самий, який заснував Києво-Печерську Лавру), отже, можна припустити, що початки монастиря відносяться до 11 століття. Монастир відігравав велику роль, коли Бакота була адміністративним центром Дністровського Пониззя. За підсумком експедиції відомого вченого, історика В. Антоновича до Бакоти, під час якої було відкрито три печери та мур, був зроблений висновок, що монастир проіснував до 30-х років ХV століття. Пізніше стався обвал скелі, який поховав залишки монастиря. Наприкінці 19 століття тут побудували дерев'яну церкву, але у 1960-х роках монастир закрили. У 1996 році знов стався обвал.

На сьогоднішній день туристи бачать декілька печерних келій, до яких місцеві жителі поприносили велику кількість ікон, хрести, облаштували своєрідні каплички. Зі всього видно, що тут проводяться служби.

Спустившись трохи нижче, є можливість набрати чистої води з монастирських джерел. Ми про це знали, тож взяли з собою декілька пляшок.

З невеличкого майданчика, що біля монастиря, відкривається вид на скелю Курник дещо причудливої форми. Деяким нагадує людську голову, мені - не дуже. Скеля як скеля...

Моє особисте враження - мені це місце на Дністрі сподобалося.

Воно надзвичайно красиве і заворожує: стоїшь на скелі, а під тобою - синє море, в яке врізаються зеленими трикутниками скельні виступи на тому боці, і далі, і далі.

Воно багате на історію, яка, на жаль, опинилася під товщами вод Дністра, і живе лише у людській пам'яті. Але живе.

Воно сакральне - Михайлівський монастир, який причаївся серед скель, продовжує нагадувати про славне минуле цього чудового краю.

І ще - невеличке відео, яке я зняла на пам'ять про Бакотську затоку:

https://www.youtube.com/watch?v=gojy4eb1wkM&feature=youtu.be

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)