Нове Місто

Сучасна реальність вже не відповідає жодному з двох слів назви поселення. По-перше, воно не “Нове”, бо має біль ніж 700-річну історію, а по друге Нове Місто давно вже не “Місто”, а село з населенням трохи більше 8 сотень осіб. Маленьке поселення на річці Вирві з великою історією тягнуло до себе, як магніт. Якщо в вас таке ж саме відчуття, то сюди тричі на день зі Львова ходить автобус (на Добромиль), і один раз на день – поїзд з двох вагонів, який курсує з Самбора до Нижанковичів.

Історія поселення на території сучасного Нового Міста почалася ще у Х столітті. Тут було винайдено два городища слов’янського періоду: городище Х – ХІ століття в урочищі “Спалисько” (Посада Новоміська) та городище ХІ – ХІІІ століть. Спочатку поселення мала назву Библо і було знищено у 1241-1242 роках татаро-монгольською навалою. Вцілілі люди заснували поселення з назвою Библо в трьох кілометрах звідси. На місці спаленого поселення польський король Казимир Великий заснував нове, яке отримало назву Нове Місто. За легендою, король заселив новостворене місто німецькими поселенцями.

Вперше назва Нове Місто згадується у грамоті галицького князя Лева Даниловича у 1301 році. Наступна згадка про Нове Місто, Комаровичі та Библо є у грамоті, датовані 1361 роком. У 1419 році згадується парафіяльна школа у Новому Місті, а у 1433 році – дзвіниця дерев’яного парафіяльного костелу, який знищили у 1498 році татари та волохи.
Магдебурзьке право місто отримало у 1463 році. Тоді власником поселення були Ясько і Шимон з Библа, яких змінив Ян Грицько (Хрисько). У наступних століттях Новим Містом володіли Гербурти, Скорути, Новоміські. Останні дали місту герб, на якій було зображено дві коси. Пізніше на гербі Нового міста була шестикутна зірка, оповита стрічкою, над якою розміщувався хрест. Володіли поселенням і Красицькі, які мали оборонний двір у сусідній Передільниці. У 1794 році місто належало Каєтану Шидловському, а останніми власниками до 1939 року були пани Журавські.
У 1498 році місто разом з костелом було зруйновано під час нападу молдавського воєводи Штефана Великого. Щоб якось відновитися, у 1508 – 1511 роках поселення отримало нові локаційні привілеї.

Роль міської фортеці у Новому Місті виконував мурований костел Св. Мартина. Будівництво цього готичного дива почалося у 1512 році. Костел оточував земляні вали, на яких у першій половині XVII ст. стояв частокіл. Готичну архітектуру храму підкреслювали контрфорси, цегельна кладка хрестової системи, стрілчасті вікна і портали.

У 1602 році в храмі встановлено дерев’яний головний вівтар, 1606 – вівтар Св. Анни, 1617 – вівтар Св. Станіслава. У 1610 році розміщено орган. Костел разом із вівтарями переосвятили у 1639 році.

Головний вівтар:

Один з бічних вівтарів:

Амвон:

Орган:

Нервюрне склепіння:

Протокол візитації парафії 1642 року зазначає, що в той період до храму вже була добудована каплиця Добриницьких. В середині XVIII століття її було перебудовано у ренесансному стилі і переосвячно під титулом Св. Яна Непомуки.

Польський Географічний словник зазначає, що в середині костелу з лівого боку муру через довгий час були сліди крові, про які давній рукопис пояснює так: “Коли у 1648 році козаки під проводом Хмельницького на містечко наїхали, значна частина мешканців подалася до костелу, інші заховалися на його вежах. Козаки вдерлися і міщан, які там були, повбивали; грабуючи костел і шукаючи багатств, виламали двері на горище, а заставши там, напевно, людей, усіх повбивали. Почала, отже, кров стікати через шпару у стелі і стікала по стіні через кілька днів. Цей знак залишався аж до 1725 р., коли його забілювали 6 разів, але його не можна було забілити”.

Перед 1721 встановлено нові бічні вівтарі – Св. Станіслава, Св. Антонія Падуанського, Св. Хреста і Матері Божої Св. Розарію, а у 1753 під час чергової візитації костел освятив єпископ Вацлав Сераковський. Між 1796 та 1815 роками дерев’яну дзвіницю замінили мурованою.

Ґрунтовної реставрації костел зазнав протягом 1889 – 1890 років. На західному фасаді замість попереднього трикутного фронтону XVIII століття збудували псевдоготичний щипець з зубцями, а на вікна встановили стилізовані під готику вітражі. За совєтів храм продовжував працювати завдяки отцю Яну Шетелі, і непогано зберігся.

Поруч з костелом є старовинний цвинтар, на якому збереглося декілька надгробків та статуй з середини ХІХ століття.

Другою домінантою Нового Міста, яка проглядається ще за декілька кілометрів від села, є ратуша. Попередня ратуша була дерев’яною, а існуюча збудована у 1910 року у стилі модерн. В ратуші розміщувався міський магістрат і пожежники.

В наші дні в непогано збереженій ратуші діє Народний дім «Просвіта», крамниця, і бар. Проте є плани використовувати її за призначенням: для розміщення сільської ради. Але цьому має передувати реставрація споруди, яка нещодавно отримала статус архітектурної пам’ятки.


А сільська рада з радянських часів розміщується в будинку поруч:

Все, що залишилося від старого Ринку:

Напевне, колишня капличка:

У маленькому палаці з коринфськими колонами – поштове відділення.

Над південною частиною села домінує церква Успіння Пресвятої Богородиці. Її попередниця – дерев’яна одноверха церква була збудована у 1775 році. Протягом 1901 – 1908 років стараннями отця Стефана Макара і парафіян збудовано нову муровану церкву у стилі “Rohbau”. При цьому старий дерев’яний храм розібрали.

Старий австрійський вокзал руйнується на очах. Другий поверх використовується під житло, перший знаходиться з запустінні.

Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров)     andy_babubudu