Вірменія першою серед країн світу прийняла християнство, як державну релігію, й на подив багатьох пересічних українців, які усіх кавказців вважають мусульманами, вірмени є відданими вірянами Христа. А храми вони мають унікальні, подібні за архітектурними формами незалежно від віку побудови. Більшість вірменських храмів схожі на еталонні християнські будівлі Великої Вірменії зведені ще в 4-7 століттях, зокрема на кафедральний собор в Ечміадзіні. На церкву Святої Ріпсіме в тому ж Ечміадзіні схожа церква Святої Ріпсіме у Ялті.
Взагалі в Україні вірмени залишили великий архітектурний спадок. Старезна культурна нація, яка з давніх-давен роз’їхалася із рідних земель і заснувала свої осередки по всьому світу мала досить значні міські громади в полісах Галичини та Криму. Головним храмом українських вірмен був кафедральний Успенський собор у Львові, а от найгарнішим, на мою думку, вірменським храмом в Україні є церква у Ялті.
Церква Святої Ріпсіме була зведена на кошти казково багатого бакинського нафтопромисловця, мецената і вірменина за національністю Погоса Тер-Гукасяна (якого росіянам зручніше було називати Павлом Осиповичем Гукасовим). Архітектором храму для вірменської громади Ялти був запрошений ще один відомий вірменин, який тривалий час працював у Баку – виконував архітектурні замовлення того ж Тер-Гукасяна та інших нафтопромисловців – Габріель Тер-Мікелян. Це той Тер-Мікелян, який став автором монет і банкнот Закавказького Комісаріату (була у 1918 році така незалежна країна, яка об’єднувала фактично усі кавказькі території). За основу для церкви Святої Ріпсіме архітектор узяв ескіз однойменного, легендарного для вірмен, храму в Ечміадзіні, ну й звичайно значно переробив його. Нинішня церква нагадує своїми обрисами й деякими деталями вірменську святиню 7-го століття, але загалом цей храм є унікальним і неповторним, адже відрізняється за масивністю (оригінальний храм більш приземкуватий), кольором (для будівництва використовували сірий фороський туф) та декоративним оздобленням. У ялтинському храмі чітко простежується модерн, хоча усі будівлі початку 20 століття збудовані схожими на якісь значно більш давні споруди можна назвати модерновими.
Проект храму був розроблений у 1905 році, будівництво почалося у 1909-му й тривало вісім років. Ескізи для розписів храму зробив видатний для Вірменії художник Вардгес Суренянц (до речі, художник похований у церкві). В Україні його мало хто знає, але у Вікіпедії досить змістовно написано про його життя і творчість.
В Криму чимало храмів збудованими за вірменськими (рідше грузинськими) архітектурними традиціями. В Гаспрі, Ореанді, Лівадії – населених пунктах Великої Ялти є храми, зведені не вірменами, але дуже схожі на вірменські. Але еталоном справжнього вірменського храму є церква Святої Ріпсіме. Знову це незрозуміле ім’я? Хто це така? Звичайно що вірменська свята. Хоча вірменкою вона й не була, а була римлянкою на ім’я Ріпсімія, неймовірною красунею, яка закохала в себе імператора Діоклетіана. Імператор захотів володіти нею, але та із подругами (їх було 39) сховалась в Олександрії. Там їм явилася Богородиця, й вказала прямувати у Вірменію. 40 гарних дівчат на чолі із наставницею Гаяне попрямували на Кавказ. Там правив у ті час цар Трдат (це не помилка, всі літери на місці), і йому теж страшно сподобалася Ріпсімія. Цар наказав привести красуню собі в постіль, але та відмовилася, сказавши, що належить тільки Христу. Цар розгнівався й наказав закидати 40 дівчат камінням. Врятуватись вдалося лише Святій Ніні – майбутній хрестительці Грузії. Ріпсімію зробили святою мученицею й назвали на вірменський манер Ріпсіме, храм збудований на її честь у Ечміадзіні у 618 році став еталоном вірменського хрестово-купольного храму. Ну а Традат після страти невинних дівчат тяжко захворів на безумство. Від цього недуга його зцілив Григорій Просвітитель. Після цього цар увірував у силу хреста, сам хрестився й охрестив весь вірменський народ. Сталося це у 301 році – вперше у цілій країні християнство стало державною релігією.
І як же все пов’язане у житті – не було б отого Трдата, не було б у Ялті справжнього архітектурного шедевру – похмурого, автентичного і казкового. От лише жаль, що інтер’єри фотографувати забороняють. Розташована ця перлина вулиці Загородній 3. Це поряд із самісіньким центром Ялти. Біля міськради вам кожен пояснить як туди пройти.
Текст та фото Романа Маленкова
