Нині лише Дніпровське водосховище є рентабельним; прибутки від гідроелектроенергії, що виробляється станціями на Київському, Канівському, Кременчуцькому та Каховському не йдуть ні в яке порівняння із коштами, що були витрачені на їх будівництво та переселення населених пунктів, що потрапили у зону підтоплення. А про вартість землі, яка зникла під водою, годі й казати. Спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі стало справжнім лихом для України.
Фото Олександра Мальона
Водами Канівського водосховища було затоплено двадцять сіл, які лежали у заплаві Дніпра. Це все були старовинні козацькі поселення, зокрема села Трахтемирівського півострова – колишньої столиці низового козацтва – Трахтемирів, Монастирок та Зарубинці. Колись, у козацькі часи, тут був брід і відносно вузьке місце. Нині від Циблів до Трахтемирівського півострова відстань майже дев’ять кілометрів.
Село Циблі заснували у 1622 році. Приблизно у той же період поряд із Циблями заснували ще кілька: Городище, Андруші, Комарівка і улюблене село Шевченка В’юнище. Нині про існування тих сіл нагадує лише козацький хрест на пагорбі, над заплавою.
Першу церкву у селі Циблі збудували у 18 столітті. Вона традиційно для Наддніпрянщини була дерев’яною. На початку 20 століття (ймовірно у 1912 році) у Циблях збудували мурований храм, який присвятили Пророку Іллі. Він мав риси псковсько-новгородського архітектурного стилю із класицистичними “домішками”, з п’ятьма цибулькоподібними банями. До храму було прибудовано дзвіницю із шатроподібним верхом.
В радянський період Іллінську церкву закрили, а дзвіницю розібрали. У кінці 60-х років 20 століття у зв’язку із майбутнім створенням Канівського водосховища населення Циблів переселили у нове село, що зводилося за кілька кілометрів на схід. Частину житлових будівель було розібрано і перенесено, решту – знесли.
Заповнення котловини водосховища тривало кілька років. У 1976 році будівництво водосховища завершили. На цей час вже існувало нове село Циблі, від старого ж лишилося лише кладовище, яке нині активно розмивається водами водосховища та церква Пророка Іллі, яка опинилася на відмілині й була частково затоплена (рибалки кажуть, що у 80-ті до церкви можна було запливти човном). Поступово рівень води цієї частини водосховища упав і храм, що перетворився на руїни, опинився на острові. Нині до церкви можна дістатися човном, або вбрід (кажуть, що води по коліно).
На цвинтарі, який залишився від села (49.980667, 31.567626) і розташований на двох терасах збереглися шість кам’яних хрестів (на верхній терасі) та якась кількість дерев’яних (на нижній терасі, майже у заплаві). Але дерев’яні у таких чагарях, що дістатись до них не просто.
Текст та фото (крім аерофото) Романа Маленкова
