Містечко Розділ (Львівська обл., Миколіївський р-н) розташоване на підвищенні на лівому березі Дністра в гирлі річки Колодниці на автодорозі Миколаїв – Ходорів. В містечку гарно зберігся палацовий комплекс резиденції Жевуських-Лянцкоронських, оборонний монастир кармелітів і стара синагога.
Вперше Розділ згадується у 1569 році, коли доглядач королівських лісів Матвій Чернієвський самовільно заснував тут поселення. Щоб трохи усмирити його, королі Сигізмунд Август та Стефан Баторій навіть посилали до Роздолу своїх комісарів. У 1576 році Чернієвський все ж таки виклопотав у Стефана Баторія привілей на заснування міста і збудував тут замок (оборонний двір).
У 1631 році львівський земський суддя Станіслав Жевуський, одружившись з Анною, дочкою Яна Чернієвського, онучкою Матвія, першого власника міста, отримав Розділ, як посаг. П’ять поколінь маєток перебував у власності родини. Станіслав Жевуський збудував в Роздолі свою літню резиденцію у стилі класицизму. Від тої резиденції залишився флігель. Замок вичерпав ресурс оборонної споруди у 1704 році.
Близько 1740 року Міхал Юзеф Жевуський збудував тут великопанську резиденцію. Це був мурований палац, який від імені дружини Францішки з Цетнерів, отримав назву Франкопіль. Палац було зведено у стилі французького ренесансу за взірцем замків долини Луари. До наших днів дійшов інвентарний опис палацу з 1789 року. У ньому панська садиба названа “замком” і окреслена, як будівля “фронтально повернута до міста“. Поруч з палацом стояла скарбівня “давня, вимурована на два поверхи і перекрита склепіннями“.
Резиденція була оточена парком, який мав регулярний характер. Згодом там з’явилося багато екзотичних рослин. Згадується і про існування валів раннього оборонного двору.
Після Жевуських маєток перейшов у власність Лянцкоронських, які володіли ним до 1939 року. У 1874 році Антоній Лянцкоронський розпочав реконструкцію палацу, яка здійснювалася під керівництвом відомого львівського архітектора Юліана Захаревича. Палац було добудовано і розширено. У 1904 році французький архітектор Шарль Баужу об’єднав ці будівлі зі старим корпусом. До початку Першої світової війни за проектом архітектора Люнтваля з Сілезії було збудовано ліве (східне) крило палацу.
Палац славився колекцією предметів мистецтва. Вважається, що засновником багатого зібрання був ще Міхал Юзеф Жевуський, який звозив сюди предмети мистецтва з інших родових маєтків. При Каролі Антонії Лянцкоронському колекція була настільки великою, що суперничала з колекцією самого імператора Франца Йосифа.
Тут була стара і нова зброя, східні килими і західні гобелени, порцеляна, бібліотека в 20 тис. томів, картинна галерея з роботами Рафаеля і Рембрандта. Лянцкоронський забрав колекцію фотографій найцінніших витворів мистецтва з найбільш відомих музеїв світу, яка налічувала 120 тис. штук.
Напередодні Другої світової війни багато експонатів було вивезено у Віденський палац графа Антона Лянцкоронського, де вони були реквізовані і згодом осіли у фондах Королівського замку в Варшаві і краківського Вавеля. Предмети старовини, що залишилися у Роздолі, після націоналізації маєтку 1940 році були вивезені до Ермітажу і Одеського археологічного музею. Стараннями директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького, кілька років тому маєток Лянцкоронських покинули останні уламки мистецької колекції – Мармурова фігура Марса ІІ століття, антична скульптура жінки з жертовною чашею (ІІ століття до н.е.) і портрет римлянки, що довгі роки вважалися гіпсовими копіями давніх скульптур.
В радянські роки відкрили санаторій, що спеціалізовувався на лікуванні захворювань органів травлення. Зараз палац перебуває у приватній власності.
Згадка про перший дерев’яний костел у Роздолі з’являється у 1615 році. Вже у 1620 році його знищили татари, а священика о. Кацпера з Ярослава замордували біля вівтаря. У 1616 році власники Чернієвські розпочали будівництво мурованого храму, який досягнув лише висоти вікон. Чверть століття римо-католики не мали власної святині.
У 1647 році Жевуські запросили до Роздола отців кармелітів, передавши їм незакінчений костел. Костел, що мав оборонний характер, було освячено у вересні 1648 року. При освячені в храм внесли відомий образ Матері Божої Ченстоховської. В середині XVIII століття костел мав 7 вівтарів. В 1743 році живописець Михайло Адамович із Роздолу намалював у костелі образи св. Іоана та Михаїла та балдахін. У 1763 році ченці з дерев’яних будинків переселились до новозбудованого монастиря, а в 1774 році храм було освячено під титулом Св. Трійці.
Монастир мав бути закритий австрійською владою у 1780 році, але щоб цього не сталося, тут було засновано шпиталь для невиліковано хворих. У 1837 та 1858 роках здійснено ремонт костелу на кошти Лянцкоронських. У 1945 році ченці-кармеліти виїхали до Польщі з частиною майна. У монастирі розмістили лікарню для психічно хворих дітей, а храм розділили на два поверхи: зверху був клуб, а внизу – котельня і лазня. У січні 1992 храм було повернуто віруючим і освячено під титулом Матері Божої Скальпулярної.
Надписи всередині:
По дорозі до монастиря можна побачити руїни роздільської синагоги:
Старий будинок в центрі:
Текст Андрія Бондаренка, фото Андрія Бондаренка та Романа Маленкова
