Бункер лінії Арпада

Сьогодні ми знову трохи повернемося в ті часи, коли я писав пізнавальні дописи про подорожі, а не про всілякі ноутбуки. Пропоную вам насолодитися неймовірними осінніми пейзажами Закарпаття, проте не довго — бо ми заліземо під землю. Тож сьогодні запрошую відвідати бункер лінії Арпада — великий оборонний комплекс, побудований Угорською королівською армією під час Другої світової війни.

Знаходиться об'єкт коло села Верхня Грабівниця Воловецького району і є єдиним збереженим із тих часів бункером. Іще трохи є в Колочаві, там знаходиться музей лінії Арпада.

 

Після Другої світової війни, коли радянські війська зайняли цю територію і на Закарпаття стало можливо їздити без віз, бункер не був доступним для простих людей. Утім, в 90-ти роки він став популярним серед металістів і звідти потягли все, що можна було зрізати болгаркою. Навіть важкі броньовані двері.

Через двадцять років об'єкт переживає другу хвилю популярності — цього разу в туристів. Знайшлися люди, що вклали в нього кошти, привели до нормального стану і побудували навколо інфраструктуру — стоянку, туалет, генделик. Понатягували експонатів, оформили як музей і тепер приймають туристів.

Інфраструктура

Можна послухати екскурсію, а можна і полазити там самому. Перед входом знаходиться загальна карта лінії Арпада — майже 600 кілометрів оборонних споруд по Карпатах від території сучасної Угорщини, по Закарпатській області до Трансільванії. Це було побудовано із розрахунку на те, щоб закривати основні перевали та проїзди через гори.

Початок маршруту

Також коло входу є стенд із короткою історичною довідкою та із планом самого бункера. Великих лабіринтів там немає, доступно близько 500 метрів. Також, для краси, тут наставлено різьблених фігурок.

В тунелях працює освітлення, все більш менш чисто, проте бажано мати налобний ліхтар, тоді ви зможете зазирнути у всі куточки, куди не заводять екскурсантів. Окрім того, пропонуються навіть прогулянки в темряві із ліхтарями.

Прохід через тунель

Радянська армія довго брала ці місця. Дуже часто укріплені території вдавалося захопити тільки обійшовши ДОТи іншим шляхом. В 1944 році Карпати проходили з великими боями 1,5 місяці. Я би теж не проти погуляти тут стільки, не поспішаючи, без боїв.

Так як після лихих 90-х тут лишилися голі стіни, то приміщення використали по новому, зокрема у першій залі поставили полиці для вина та стіл для дегустацій. У кожному закарпатському підземеллі має бути вино. Але щось зламалося і на той день вина не було — взагалі. Можливо тому, що минулорічний врожай вже випили, а молоде вино іще не готове.

Винний зал

На одній із стін намальовано знак запитання. Сканування ультразвуком виявило там порожнини, а аналіз бетону показав, що він відрізняється від того, з якого зроблені стіни. Коли бункер діяв, то мав значно більше ходів. Подейкують, що він був з'єднаний тунелями з іншими укріпленнями в околицях.

Проте серйозні люди із серйозної структури наполегливо попросили не розкопувати один із тунелів, тому що там за стіною залишається поки таємницею. Йдемо вузьким тунелем далі.

Вузький тунель

Хоча угорська армія набудувала дуже багато оборонних об'єктів по лінії, проте всі вони були зруйновані, особливо на території Румунії від них не лишили камінця на камінці — радянська влада не хотіла залишати їх на випадок, якщо мадяри повернуться.

Закарпатські хлопці наносили різного мотлоху із того часу і оформили музейчик в одній із кімнат. Зброя, каски, елементи одягу. За знайденими чобітьми, виявляється, можна встановити хто їх носив — вони були іменними і мали інформацію про солдата.

Мотлох

Екскурсовод Іван розказує непогано, навіть має мікрофон та динамік на грудях для супроводу великих груп. Текст не звучить завченим, схоже, що йому самому ця справа цікава.

Далі йдуть ширші тунелі — тут розташовувалися казарми, склади, шпиталь і все необхідне для функціювання військового об'єкту. Були навіть рейки та вагонетки, проте зараз на їх місці дощатий настил.

Широкий тунель

Відступаючи, угорці залишили дуже багато припасів і радянська солдати, перед тим, як залізти всередину, впускали місцевих мешканців на випадок, якщо бункер заміновано.

Перед взяттям радянськими військами вся територія разом із селом навколо була вщент розбомблена, хоча мешканців перед цим евакуювали. Тому вхід та зовнішні об'єкти зруйновані, є також завали в деяких тунелях.

Госпіталь

Окрім входу, що знаходиться у підніжжя гори, бункер має інші виходи на поверхню, зокрема зараз на карті позначено чотири ДОТи, до яких треба підніматися. Екскурсій туди не водять, вилазити ними не рекомендують.

Особливо не рекомендують вилазити через ДОТ №3, але це лише підігріло інтерес дігерів до нього і вони, ясна справа, полізли. Я теж хотів було залізти, але там опади нанесли бруду і було просто нереально пролізти не вимастившись в багнюці, а я іще був з кофром та фотокамерою.

Вихід на ДОТ №3

Тому я прогулявся дальніми тунелями в сторону ДОТу №4, який недоступний через завал. Там теж багнюка — цікаво, як угорці справлялися зі стічними водами? Де тут був туалет?

Віддалені тунелі

У великих тунелях непогана акустика, до речі. Заблукати не вийде, скрізь позначки на стінах, та й лабіринту великого немає.

Повернувшись назад, я звернув до ДОТу №1 і там виявилася іще одна кімнатка. Для будівництва цих проходів залучали шахтарів, все робилося секретно, тому місцевих мешканців близько до бункера не підпускали. Хоча радянська розвідка якось виявляла укріплення.

Кімната

Після війни цей єдиний не зруйнований бункер спочатку просто законсервували, а потім використовували прикордонники в якості запасного командного пункту і залишили тільки в 1994 році.

Підйом до ДОТу №1 більший, проте тут є сякі-такі східці і можна пройти не забруднившись. Під час підйому хтось смикав рубильника і ставало темно, хоча я був із ліхтарем.

Підйом

Після того, як прикордонники та вандали покинули бункер, його використовували як сміттєзвалище аж до 2012 року, доки за нього не взялися місцеві підприємці, зрозумівши, що сюди приїдуть туристи.

Після темряви тунелів ми вилазимо на вулицю. ДОТ, як видно, зруйновано, тільки вихід цілий і не накритий нічим, тому сюди потрапляє дощова вода, звідти і грязюка. У цей час з ДОТу №3 також вилізли наші брудні товариші.

ДОТ №1

Наразі об'єкт став досить відомим, шукаючи про нього інформацію в Інтернеті, часто натрапляв на сайти туристичних агенцій ну і бачив організовані туристичні групи до нас і після. Екскурсовод якраз коло входу починав розказувати наступній групі про ДОТи і про те, що в них лазити не рекомендується, а в цей момент з гори спустилися брудні хлопці із задоволеними обличчями.

А навколо краса — в середині жовтня закарпатські ліси тільки-тільки починають одягатися в кольорові шати. Три роки тому я вперше побачив ці краєвиди і тепер хочу щороку хоч краєм ока побачити їх знову.

Вихід

І на цьому в мене все, міцних вам укріплень, не перемикайтеся.

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)