Селище Радуль розташоване в Чернігівській області, в Ріпкинському районі, на відстані приблизно 220 км від столиці. Я недаремно назвав статтю “селище на краю землі” тому, що це дійсно так. До Радуля веде одна дорога, а далі тупик- прямо річка Дніпро, а навколо безкраї ліси, болота. За Дніпром – Білорусь. Щодо назви селища немає єдиної думки: дехто вважає від слова «радість», яку буцімто відчували першопоселенці старовіри, знайшовши тихе місце від переслідувань царської влади; а дехто – від давно зарослого озера «Радуль» або «Радутьє», яке було розташоване між західною околицею селища і Дніпром. Але однозначної та обгрунтованої версії поки що немає. З кінця 17 століття в Радулі почали селитися строобрядці, які тікали від переслідувань у віддалені місця імперії після реформ Нікона. Саме в той час вони з’явилися в Радулі. Більш ніж за трьохсотлітнє перебування вони залишили величезний слід та сформували свою культуру, побут, традиції, архітектуру будування. Це регіон Чернігівське Полісся, значить головний будівельний матеріал -дерево. Радуль – це немовби величезний “скансен” дерев’яного будівництва житлових будинків. Вражає велика кількість різьблених віконних ставнів та луток, обрамлення декору ганків, веранд, віталень. Так як селище розташоване на Дніпрі – тут звична річ -повені. Для запобігання повного підтоплення будували двоповерхові будинки з кам’яним першим поверхом. Типова хата – це звичайний поліський зруб. В деяких місцях ще збереглися цікаві криниці та загорожі. Блукаючи по вулицях складається враження, що потрапив в минуле. Життя тут тихе і спокійне. Через віддаленість від великих міст та від відсутності роботи молоді люди практично всі виїхали. Залишилися люди похилого віку, які доживають своє земне життя. Дерев’яні будинки з часом руйнуються та занепадають. Мабуть вже залишилося дуже мало майстрів по дереву, які створювали неповторний архітектурний колорит поселення.
