Про Івано-Франківськ. Частина третя. Снігопад

Ремарка для тих, хто щойно приєднався. Іноді (з моменту оголошення конкурсу на УІ)) ми пишемо вдвох про ті місця, які відвідали разом. Тому це не записки шизофреніка, який змінює свою гендерну ідентичність у кожному абзаці й сам із собою сперечається, а тут насправді двоє оповідачів: Сашечка, aka falkoner (автор фото і основного тексту, який виділено напівжирним) і я, Оленка (і мій текст виділено курсивом). І хоча цими вихідними у мене три дедлайни, але ж завтра конкурс добігає кінця...

Тому по змозі буду лаконічною у своїх ремарках (правда-правда)) Тож, ми запрошуємо вас пригадати, як торік почалася зима. Це було красиво і незабутньо. Не вірите? Просто місця треба знати ;)

Нажаль, через страшну зайнятість на роботах  мене і Оленки ми не встигли в рамках конкурсу написати всі пости що хотіли, не встигли показати всі місця де побували, але ми  будемо продовжувати то робити і надалі. Принаймі ті історії, що розпочали розказувати - обов'язково закінчимо.

І скатертинка біла, Неначе дивосвіт,
Усе кругом накрила,
Це самий перший сніг.
Він на моїх долонях
І на щоках моїх,
Як весело сьогодні,
Бо випав перший сніг!

Про Івано-Франківськ. Частина перша.
Вуличне мистецтво
Про Івано-Франківськ. Частина друга. Субота

Зранку ми побачили зовсім інше місто...

Насправді, вдягати ці шати воно почало ще в суботу ввечері. Але був футбол, пиво, настоянки... Якось не до того. Хоча було й передчуття казки. Відчуття, що ми стаємо свідками таїнства — невблаганної, а від того невимовно прекрасної зміни пір року. Зізнатися чесно, зиму я не люблю, але вирушаючи в дорогу і глянувши прогноз, я налаштувалась на те, що цей початок зими подарує тільки радість і найтепліші спогади. Так все і склалося. Отже, головне правильно себе налаштувати.

Уночі пройшов перший за цієї зими (хоч насправді була лише середина листопада) снігопад і місто вкрив товстезний шар снігу. Сніг вдягнув В’ячеслава Чорновола в модну шапку.

franyk-96.jpg

Площа, що дотична до головної пішохідної вулиці міста... безлюдно...

franyk-97.jpg

Людей на вулицях майже немає, але нам особливо діватися все одно не було куди: з готелю ми виселилися, поїзд на Київ був аж увечері. Гуляли)

franyk-98.jpg

Так як це була неділя, то з Кафедрального собору Св. Воскресіння цілий день лунали якісь церковні співи.

franyk-99.jpg

Ратуша на місці, але сфоткати нормально так і не виходить. Сніг замітає об'єктив.

Тут нас удруге виручило те, що ми завбачливо глянули прогноз: бо, по-перше, ми тепленько вдягнулися в дорогу, а по-друге, ще в суботу встигли видертись на Ратушу, а також прогулятися осіннім парком в останній осінній день. І в голові весь час у мене крутилася пісенька Арсена Мірзояна «На кордоні зими».

franyk-100.jpg

На вулиці Мазепи народу побільше. Але всі пересуваються короткими перебіжками. Від магазину. до кнайпи, від кнайпи до кав'ярні. Та з церкви люди в неділю йшли! Це ж Галичина :)

franyk-102.jpg

А ми — що ми? Ми вирушили за медом. Оленка розповість. Вона там точку знає) А я вже розповідала у першій частині :) Мед на Грюнвальдській. Як іти від вокзалу в центр, по ліву руку. Особливо смачні падові (чи падеві) меди, які можна застати там восени. Коштують дорожче, але вони того варті, бо дуже смачні й цілющі. Не полінуйтеся, привезіть додому баночку цих ласощів — на зиму то буде прекрасний сувенір, кращий за магнітик, хоча на вашій кухні він проживе недовго. Тому відразу беріть побільше ;)

franyk-103.jpg

franyk-104.jpg

Не дивлячись на маленький апокаліпсис, на нерозчищені дороги народ зовсім не скиглив. Кожен п'ятий ходив по вулицях... з лопатою! Нарікали, звісно, але розуміли, що мерія не всесильна. Допомагали собі як могли. Самі для себе!

franyk-106.jpg

franyk-107.jpg

Братське Кладовище. Радянське, але поприклеювали нових гасел. Стало актуальнішим. Декомунізація на марші.

franyk-108.jpg

Добралися до засніженого вокзалу, щоб позалишати покупки) Все ніяк не можу відтворити в пам’яті хронологію нашої недільної мандрівки містом: сніг замів і заплутав усі сліди)) Але точно знаю, що в камеру схову речі ми здавали, коли вже все (не тільки мед) було куплено. Тож, здається, перший раз ми були біля вокзалу, бо медовий магазинчик був зачинений і довелося видзвонювати власницю, щоб домовитися з нею про пізнішу зустріч.

franyk-111.jpg

Комунальний транспорт, незважаючи на завірюху, ходив. Правда не всі машини витримували.

franyk-113.jpg

Далі ми знову пішли в центр. Засніжений Франківськ — прекрасний.

franyk-115.jpg franyk-119.jpg

franyk-121.jpg

franyk-122.jpg

franyk-125.jpg

franyk-127.jpg

franyk-130.jpg

Незважаючи на непогоду, яка ніяк не закінчувалася, туристи таки вийшли прогулятися по Стометрівці.

franyk-132.jpg

У центр ми поверталися з певною метою. Накупити домашнього сиру. Вони тут торгують постійно (перекладаю: лише два дні ми були у Франику і бачили щось на кшталт стихійного риночка гуцульських сирів) біля пам'ятника Міцкевичу. Але коли ми прийшли туди в неділю, нас чекало розчарування: через сніг нікого не було. Проте дядечко, який продавав поруч якісь пляцки (бублики! навіть я б сказала, баранки) видзвонив сироварів. Вони прийшли, розклалися... і ми таки накупили будзу, домашньої бринзи і, звичайно ж, традиційних місцевих сирних коників (а хтось вперше довідався про їх існування)).  Намерзлися, правда, поки чекали. За нами відразу ж вишикувалась черга. (У нас взагалі якийсь талант приваблювати скрізь покупців або туристів, мабуть, тому, що дехто дуже помітний через свій «скромний» зріст ;)) В Стамбулі ми думали навіть цим підзаробляти). Заходимо в пусту кафешку, сідаємо. Через 20 хвилин  - вона вже повна народу)).

franyk-133.jpg

franyk-134.jpg

Шопінг-тур продовжувався, ми ще в «Галку» завернули. І відігрітися трошки, і кави купити додому.

Щоправда, трохи поблукали, шукаючи ту «Галку». Бо вона непримітна якась, а снігопад її замаскував ще більше. Але знайшли і були врятовані довгоочікуваним теплом :)

franyk-135.jpg

Потім знову поїхали на вокзал вивантажувати продукти (і взяти нарешті меду). Промахнулися напрямком,заїхали десь на відшиб. Довелося повертатися (та по колу просто їхали, не встаючи з теплих насиджених місць). Вражений був, коли по маршрутці (насправді за формою це був повноцінний автобус, не треба)) ходив хлопець з баяном, заробляв гроші грою. От, що робить з людями відсутність метро)

franyk-140.jpg

franyk-144.jpg

Ввечері (а вечір опустився на землю фіолетовими сутінками дуже швидко) зайшли в Меморіальний сквер. Під сніговим покровом він неймовірно виглядає. Доріжки, до речі, були розчищені. Тут знаходяться могили бійців УСС.

franyk-153.jpg

Прогулялися вечірньою вулицею Шевченка. Вона дуже цікава своєю архітектурою, всі будинки різні, всі представляють якісь стилі. А ще останнім часом тут з'явилося багато забавних скульптурок.

franyk-154.jpg franyk-156.jpg

Закінчувався вечір у парку Шевченка. Пригадуєте, минулого разу я просила запам’ятати його восени? Бо наступного дня парк убрався у геть інші розкішні шати.

franyk-157.jpg

Тут в пошуках виходу до озера ми зовсім промочили ноги в снігу і пішли відігріватися. (Ноги, здається, були сухі, але хотілося в тепло, так. І мене манив журек у «Десятці», він став нашою дороговказною зіркою того вечора). Це в тебе сухі були).

franyk-158.jpg

Де? Звичайно ж, журек, деруни і наливки в «Десятці»! (До речі, журек — то великодній польський білий борщ. А отже зараз є чудова нагода ним поласувати: або вирушивши до Івано-Франківська, або приготувавши його самотужки, тільки треба закваску, а все решта — дуже легко).

Ну а далі — прощання з чудовим Франківськом. (Такі моменти мене завжди засмучують і тільки майбутні мандрівки на обрії здатні хоч трохи розвіяти цей світлий сум). Треба сюди буде обов'язково повернутися за сприятливіших погодних умов. (Обов’язково! Мрію вголос: чудово було б якось об’єднати відвідування Франика з походом на Говерлу)))

А в мене ще про інші міста багато чого є цікавого. Не перемикайтеся!

І це насправді момент істини: бо конкурс завершується і стане ясно, хто меркантильно дописував у блоґ заради призів, хе-хе, а хто просто не може не ділитися своїми враженнями від подорожей і прагне надихати людей мандрувати. Ну бо, що іще ми згадуватимемо у старості, під час своїх тодішніх, можливо, не таких активних, але все-таки мандрів?)))

Хє-хє. От що значить не вичитавати текст. Я не дочитав твої ремарки і там он на початку пообіцяв, що ми принаймі закінчимо розповіді, що вже почали). Так що не розслабляйся).

Про Івано-Франківськ. Частина третя. Снігопад