Бердичів. Кляштор Босих Кармелітів

Монастир Босих Кармелітів заснували у 1627 році. Згодом він перетворився на фортецю, яка вмайже два століття важалася наймогутнішою в регіоні. Мури монастиря-фортеці ще й нині виглядають дуже ефектно. Місцеві мешканці не називають монастир монастирем чи кляштором, частіше вони кажуть просто - "крєпость".

Кляштор Босих Кармелітів

Кляштор Босих Кармелітів. Фото Максима Мельникова

Бердичівський кляштор (монастир-фортецю) ордену Босих Кармелітів у 1627 році заснував воєвода і генеральний староста київського краю Януш Тишкевич як обітницю за звільнення з татарського полону. Під розташування кляштору та в основу монастирського господарства Тишкевич передав 1630 року свій Бердичівський замок-маєток з кількома найближчими селами та приділив інші маєткові й грошеві фундації.

1634 року Бердичівські кармеліти заклали "дольний" (підземний) Маріїнський костьол, збудували торгівельні склепи, крамниці й інші господарські будівлі, поширили мури фортеці. Будівництво тривало вісім років. Урочисте відкриття монастиря та освячення нижнього костелу відбулось 22 липня 1642 р. На цій урочистості засновник склав жертовний дар для нового костьолу - ікону Пресвятої Діви Марії, здавна відому у родині Тишкевичів своєю благодаттю. (За інформацією, поширюваною в радянські часи, щоб збільшити прибутковість костьолу, кармеліти силою відібрали у православної Михайлівської церкви образ Божої Матері, що славився як чудодійний, і перенесли його до костьолу).

Кляштор Босих Кармелітів

Фото Валерія Мельникова

Незабаром кляштор набуває значення великого економічного центру. У зв'язку з цим зростає м. Бердичів, залюднюється ремісниками та торговцями, до Бердичева тягнуться лави прочан.

Польська королівська влада зважає на колонізаційну роль й вагу кляштору й надає йому великого значення, як передовому форпостові польської державності в Україні. Держава допомагає підсилити й військову міць кляштору: ремонтує фортецю й наділяє кляштор гарматами та постійним гарнізоном.

Для просмотра карты нужно активизировать Javascript (или просто немного подождите)

Монастир-фортеця. Вигляд із космоса

Як велика одиниця економічного та ідеологічного впливу, кляштор втягується у вирло класових суперечностей та соціальних рухів XVII століття. Ще в сорокових роках XVII століття поміж кармелітами й власниками м. Бердичева - патронами кляштору (Тишкевичами) розпочалася тривала запекла боротьба за економічні позиції й гегемонію.

Боротьба кармелітів з православ'ям, насильне поширення унії, економічний та правовий визиск населення обернули кляштор на об'єкт соціальної ненависті всього місцевого населення. Тому, коли, в наслідок складних соціальних суперечностей, вибухнула на Україні "козацька" революція 1648 року - кляштор майже зовсім зруйнували повстанці. Фортеця босих кармелітів, вкупі з військовими силами воєводи Тишкевича, намагалася чинити опір козакам, але в бою під Махнівкою польські сили було розбито вщент, а кляштору й маєтки Тишкевичів взято загонами Хмельницького, що прямував до Зборова.

Кляштор Босих Кармелітів

Кляштор з боку Гнилоп'яті. Фото Максима Мельникова

Кармеліти, тікаючи з Бердичева, вивезли до Львова образ Матері Божої. Протягом 73 років ікона перебувала у монастирі сестер кармеліток босих, аж до року 1721. У 1663 р. ченці повернулися до Бердичева. Коли вони відбудували понищений монастир, у 1684 р. їх було вигнано силою спадкоємцями Януша Тишкевича. І лише декретом 1717 р. Люблінського Трибуналу було наказано власникам Бердичева віддати ченцям відібрану власність та відшкодувати завдані збитки. У той же період часу кармеліти знову відбудували монастир та повернули до Бердичева образ Матері Божої.

Одночасно відновлюється боротьба кармелітів із можновладцями Бердичева - фамілією Завівшів, що були спадкоємцями Тишкевічів. Боротьба за економічну гегемонію так загострюється, що в 1684 році Завіші збройною силою виганяють босих кармелітів із Бердичева. Кармеліти вперто боролися за свої права й привілегії на маєтності, судилися в трибуналі і, нарешті, на їхню користь відсуджено кляштор, костьол, замок-фортецю, село Скраглівку, фільварок, збіжжя, худобу й інше, а також з Завішів взято чимало грошей на ремонт кляштору.

Кляштор Босих Кармелітів

Кляштор Босих Кармелітів

Фото Романа Маленкова

На цей час (кінець XVII століття) терен Бердичівщини захоплюють нові козацько-селянські бунтарські рухи, що відбуваються під проводом відомого фастівського полковника Семена Палія. Ці рухи визначали собою боротьбу дрібного, вільного ще, козацького землеволодіння з великим українським та польським поміщицтвом. 1706 року Палій вщент розбив під Бердичевом війська Якова Потоцького та Рушчиця, але опікун великого українського капіталу - гетьманська влада, в особі Івана Мазепи, хутко приборкала народний рух. За допомогою хитрощів та зради Мазепа заарештував Палія в Махнівці й посадив його до підземелля Бердичівської фортеці, звідки через деякий час Палія заслали до далекого Сибіру.

Лише в 1717 році, після придушення народного повстання, кармеліти знову міцно осіли у Бердичеві й повернули у 1721 році зі Львова образ Божої Матері.

Кармеліти особливу увагу приділяли відбудові фортеці. Старі мури відремонтували й значно поширили; за допомогою королівської влади фортецю озброїли міцною артилерією, встановили підсилений гарнізон, самій фортеці надали назву "фортеця найсвентшей Марії панни". Фортеця стала значною військовою твердинею на Правобережжі.

Кляштор Босих Кармелітів

Вже 1732 року кармелітанська фортеця взяла участь у придушенні гайдамацького повстання й служила місцем переховання заможної шляхти, що тікала від гайдамаків. Обережні кармеліти "на всякий випадок" вивезли свій чудодійний образ до Любліна, де він перебував до 1736 року.

Кляштор Босих КармелітівЗ 1739 до 1754 року кармеліти, використовуючи відносний спокій у краї, збудували новий великий костьол над старим "дольним" костьолом. Кармеліти не шкодуючи коштів на його будування запросили з Німеччини та Польщі відомих архітекторів Яна де Вітте та Григорія Тарновського; з далекої Італії викликали славетного художника Веніаміно Фредеріче; кармеліти заклали у с. Бистріку великі цегельні, з Поділля привозили камінь у плитах і т. ін.

Костьол звели в стилі бароко, з великою центральною банею та двома побічними високими вежами. Особливо багато було прикрашено позолотою, ліпкою, різьбою та малюнками "al fresco" костьол з середини, де барочну основу гармонійно поєднали із стилем "рокайль".

Папа Бенедикт XIV надсилав, в 1754 році до Бердичівського костьолу прикрашені коштовними діамантами золоті корони на чудовний образ і, зокрема, на захист від гайдамаків, реліквії від легендарних святих воїнів Федора та Юрія.

Кляштор Босих Кармелітів

Західний мур кляштору на початку ХХ століття

В 1755 році відбулася коронація ікони. На коронацію прибули магнати Любомирські, Потоцькі, Сангушки, Радзивіли, Слугоцькі, Хоєцькі, Воронічі й сотні інших воєвод, старост, каштелянів, маршалків тощо, - із своїм коронним й надвірнім військом; прибули чернечі валки єзуїтів, базилян, домініканців, піяр, кармелітів й інших; прибуло 72 різних релігійних братства.

До кляштору тяглися тисячі прочан, ремісників й майстрів, що сподівались знайти роботу; купці знаходили тут крам і склепи для товарів. Кармеліти з усіх джерел одержували прибутки. На цей період часу економічний розвиток та політичне значіння кляштору досягли найвищого ступеня. Кармеліти, використовуючи "унію" як духовну зброю, а військо як матеріальну, повсюди насаджують католицизм.

Особливо зросло значення кляштору та Бердичева з 1765 року, коли фундацією короля Станіслава Августа Бердичеву було надано права влаштовувати десять річних великих ярмарків. Таке право виклопотали Радзивіли, до чиїх рук перейшли на той час Бердичівські маєтки від Завішів.

Кляштор Босих Кармелітів Кляштор Босих Кармелітів

Фото Романа Маленкова

1758 року кармеліти з Австрії привезли друкарню, придбавши її за кошти скаплежного братства при костьолі та на підставі привілеїв, наданих бердичівським кармелітам від короля Августа ІІІ, які підтвердила потім цариця Катерина ІІ. Незабаром друкарня ця набула першорядного значення в усій Польщі. Друкарня босих кармелітів за своє майже столітнє існування (1758-1844) випустила силу релігійних, політичних та інших видань

Утримували кармеліти й коштовну книгозбірню, в ній зберігалися цінні стародруки й рукописи навіть XV століття. Як міцна економічна та військова одиниця, кляштор брав активну участь у соціальних подіях 1768 року, борючися проти гайдамацького руху.

Гайдамацькі загони після здобуття Фастова та Махнівки ухвалили план захоплення Бердичівської фортеці, але в цей час кляштор і фортеця потрапили вже у вир збройної боротьби між Росією та польськими конфедератами, що відстоювали позиції незалежної Польщі. Після розгрому конфедератів під м. Бар та Житомиром, загін конфедератів під командою Казиміра Пулавського схоронився в Бердичівській кармелітський фортеці, де витримав 25-денну облогу від восьмитисячного корпусу російського генерала Кречетнікова.

Кляштор Босих Кармелітів

Фото Романа Маленкова

14 червня 1768 року Пуласький перед Кречетніковим капітулював, виговоривши всьому загонові право вільного виходу з фортеці, а Кречетніков за наказом з Москви повернув свою тактику та військо проти гайдамаків.

Російський уряд спочатку підтримував гайдамаків, щоб ослабити сили Польщі, але, позбувшись конкурента своєму торгівельному капіталові у Польщі, Росія приборкала і гайдамаків, кривавими розправами винищуючи заколоти проти панства. 4 вересня Кречетніков вивіз гармати та іншу зброю з кармелітської фортеці й вирушив на гайдамаків. Після відходу російських військ кармеліти за 4 тижні знову відбудували фортецю, встановили гарнізон та гармати.

Після розділу Польщі 1772 року та зруйнування Запорізької Січі в 1775 році Росія цілковито опанувала Україну. 1792 року остаточно ліквідували фортецю босих кармелітів у м. Бердичеві.

Польське поземельне магнатство, щоб врятувати свої маєтки масово пристало до російського підданства. 19 квітня 1794 року російська цариця дала наказ Волинському генерал-губернаторові Тутолміну про те, що всі особи, які володіли в губерніях Мінській, Заславській та Брацлавській староствами й іншими маєтностями, коли вони присягнуть на російське підданство, надалі користуватимуться маєтками, як невід'ємною своєю власністю.

Слідом за шляхтою й духівництво католицьке почало горнутися під "скіпетр" могутньої Росії, врятовуючи тим свої привілеї. Змінили свою тактику і політику й босі кармеліти Бердичівські. Кляштор Бердичівський на той час став резиденцією Волинського та Мінського єпископа Каспара Колена Цеціновського.

Кляштор Босих Кармелітів

Надбрамний корпус. Фото Романа Маленкова

У наступних роках ХІХ століття кляштор відігравав ще свою політичну роль під час "панських бунтів" 1831 та 1863рр. Після придушення польських повстань російський уряд мстив кляшторові цілим рядом репресій. В 1832 р. було закрито кармелітські школи, 1844 року заборонено друкарню, 1864 року заборонено видання Бердичівських календарів у Житомирі за їхній політичний зміст, і, нарешті, 1866 року скасовано й самий кляштор. Того ж 1866 року київський генерал-губернатор Безак прибув до Бердичева з військовою частиною й, розігнавши кармелітів, конфіскував будівлі кляштору для потреб різних державних установ (поліція, пожежна дружина, військове присутствіє, аптека), а частину будівель передав місцевим купцям під склепи для краму. Конфісковано також і земельні та промислові маєтки кармелітів.

16 червня 1918 р. кармеліти знову повернули право власності на свій монастир. Вони керували парафією та були охоронцями кляштору (санктуарію) до 1926 р. в важких післяреволюційних умовах. Після смерті останнього кармеліта - отця Терезія Болеслава Штобрина - комуністична влада Росії взяла монастир у державну власність. У верхньому костелі було створено музей, а у нижньому - атеїстичний кінотеатр. У 1941 р., безпосередньо перед німецькою навалою на Радянський Союз, в монастирі виникла пожежа. Правдоподібно, в її полум'ї загинула чудотворна ікона.

Протягом 1970-1980 рр. адміністративна влада Бердичева під наглядом реставраторів пам'яток архітектури з Києва забезпечила збереженість костелу за допомогою відбудови склепінь, укладання нової дахової покрівлі з поцинкованого заліза на храмі та його куполі. Відбудовано також спалені келії, у яких було розміщено середні школи - музичну та художню, які й досі займають та використовують монастирські приміщення у педагогічних та навчальних цілях.

Кляштор Босих Кармелітів Кляштор Босих Кармелітів

Фото Романа Маленкова

В 1991 році державні органи Житомира та Бердичева передали верхній та нижній костели монастиря релігійній католицькій громаді. Посвячення верхнього та нижнього костелів відбулося у храмове свято Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії 8 грудня 1991 р. Підготовкою до тієї урочистості стало нічне чування в молитві враз із Святою Службою. Це була перша Свята Служба з проповіддю у нижньому костелі після 65 років перерви.

У липні 1992 р. до Бердичева прибув отець Тобіаш Зажецький, якому було доручено, окрім пастирської діяльності, керівництво ремонтно-реставраційними та будівельними роботами під наглядом реставратора пам'яток архітектури від інституту "Укрпроектреставрація" у Києві. Перетворення спортивного залу на святиню тривало кілька днів. Але то було тимчасове переобладнання. Невдовзі, після повернення костелу вірним, розпочато було й повернення його первісного функціонального призначення та відродження понищеної архітектури.

Найбільшою проблемою реставраторів була вологість фундаментів і стін, яка постала через опади та ґрунтові води як результат відсутності гідроізоляції. Збільшенню вологості сприяла засипаність ґрунтом підземелля та вентиляційних каналів костелу. Грізним результатом зволоження було засолення стін костелу, яке провокувало деструкцію цегли стін пам'ятки. Іншим результатом зволоження була наявність у стінах мікробіологічної інфекції від різних мікроскопічних грибів та бактерій.

Кляштор Босих Кармелітів

Фото Романа Маленкова

Під час очищення підземель та засипаних каналів знайдено велику кількість людських кісток та кістяків, для яких створили братську могилу - оссаріум - у крипті під центральною навою нижнього костелу.

Для зменшення вологості та збереження тепла взимку в нижньому костелі збудовано засклений тамбур, що перекриває зовнішній вхід до костелу.

Одночасно з осушенням стін костелу продовжувалися роботи по заміні пошкодженої деревини конструкцій даху та улаштуванню нової мідяної покрівлі дахів замість проіржавілої покрівлі з поцинкованого заліза. Зроблено також нові ринви, подвійні металеві засклені вікна у костелі та його куполі. Після влаштування каналізації опадової води з північної сторони було відкопано підвалини костелу для їх осушення та утворення гідроізоляції з матеріалів, завезених з Німеччини у 1996 р. Попередньо (ще у 1993 р.) виконано систему центрального опалення у бічних навах нижнього костелу під підлогою. Одночасно зроблено систему електроосвітлення та радіофікації. У 1996 р. інтер'єр нижнього костелу був поштукатурений і пофарбований, замість дерев'яного з'явилось покриття підлоги з керамічної плитки.

З лівої сторони вівтаря споруджено красиву каплицю Розп'ятого Христа.

З 1994 до 1995 року тривали роботи з реставрації фасадів костелу разом з відновленням декору, барельєфів та статуй на завершенні головного фасаду. Ці роботи виконані завдяки фінансовій допомозі закордонних установ Церкви та індивідуальних пожертвувань. Зараз тривають штукатурні та декораційні роботи в інтер'єрі верхнього костелу.

Великої поваги заслуговує також жест Бердичівської міської влади, яка власним коштом відреставрувала фортечні мури зі сторони головного фасаду костелу та монастиря.

Архітектура монастиря

Орденський монастир споруджено на пагорбі над річкою Гнилоп'ять. Її широке річище оточує його з південної та західної сторін. З півночі він прилягає до вулиці Соборної (колись Кармелітанської), а зі сходу - до міської забудови. Ансамбль монастирських будівель оточувався оборонними мурами з бійницями, наріжними вежами та новоіталійськими укріпленнями, збудованими під керівництвом архітектора Яна де Вітте в середині XVIII сторіччя.

Спочатку головним входом у фортецю слугувала невелика брама з напівкруглою перемичкою, яка була розташована у східній частині фортеці між двома бастіонами, оточеними мурами. Згодом по обидві сторони брами, з внутрішньої сторони східних фортечних мурів, було збудовано два прибрамних корпуси, поєднаних між собою вежею, яка стала над первісною брамою. Відтоді головний вхід до фортеці здійснювався через проїзд у цій двоповерховій надбрамній вежі, накритій куполоподібним дахом з гербом ордена на верхівці. На стіні головного фасаду вежі, на рівні другого поверху, розташувався намальований образ Матері Божої Бердичівської на тлі картуша з дванадцятьма напівкруглими кутами. Над цією композицією зберігалися гарматні ядра, які позастрявали у цеглі під час облоги твердині при Барській конфедерації. Завершує фасад вежі кам'яна статуя Св. Михаїла Архангела. Вежа ця, частково зруйнована під час німецької навали, збереглася до наших днів.

Кляштор Босих Кармелітів

Фото Романа Маленкова

У XIX сторіччі між бастіонними мурами фортеці перед надбрамною вежею було збудовано парадну масивну браму з підвішеним у її проїзді ліхтарем. Головний фасад цієї брами був розчленований здвоєними пілястрами з тосканського характеру капітелями, які підтримували трикутний фронтон,у тимпані якого розміщувалась художня композиція, вірогідно Матері Божої sp Св. Симоном Стоцьким. Фронтон завершувався статуєю Прісно-діви. За брамою, по обидві сторони проїзду до надбрамної вежі, знаходилися єврейські лавки.

Передня брама була зруйнована ще у першій половині xx сторіччя, а напівзруйновані під час війни лавки було розібрано у 1960р.

Зведений у архітектурних формах бароко, костьол у своїй об'ємно-просторовій композиції поєднав принципи побудови базилікального храму (перший ярус костелу прямокутний у плані, поділений на три нави) та хрещатого храму (другий ярус костелу у плані має форму латинського хреста з куполом на високому барабані, розміщеному на перехресті центральної нави та трансепту). Купол костелу завершено світловим ліхтарем. Увігнутим головним фасадом костел спрямовано на схід. Фасад цей поділений профільованими пілястрами та колонами з коринфського характеру капітелями. До верхнього костелу провадять кам'яні сходи, які з обох сторін оточують вхід до нижнього костелу. До середини верхнього костелу ведуть три прямокутної форми портали з кам'яними обрамленнями. Над середнім порталом - гербовий картуш - плита з дарчим написом, яка не збереглася, та балкон з балюстрадою (для відправи богослужінь для прочан), на тлі отвору з напівкруглою перемичкою, кам'яним обрамленням, профільованим карнизом та замковим каменем у центрі перемички. Над ним овальної форми декоративний елемент у алебастровому, під мармур, обрамленні з літерою "m" у центрі. Над бічними порталами розташовано аналогічний декор з монограмами "ihs" і "maria" в овальних обрамленнях та декоративних віночках у формі серця. Колони та пілястри підтримують фриз з тригліфами, лавровими віночками з пальметами, та профільований розкрепований горизонтальний карниз. Фасад вінчає фронтон з хвилястим карнизом у стилі бароко.

Над перехрестям трансепту з центральною навою - купол з ліхтарем (висотою 24 м, шириною 11,5 м у барабані). Ліхтар, з чотирма прямокутними та вісьмома овальними вікнами, оздоблено тосканського характеру пілястрами та профільованим карнизом зовні барабану. У покрівлі куполу - чотири сліпі віконця із закритими металом отворами. Чотирикутний ліхтар із заскленими віконцями увінчаний хрестом з яблуком у підніжжі, розташованим посеред чотирьох канделябрів.

По обидві сторони фасаду костелу підносяться триярусні годинникові вежі з ліхтарями, оздобленими у просвітах отворів золоченими гірляндами. Одна з веж (над входом до келій, заввишки 32,9 м) слугувала для сторожової охорони фортеці, а друга, що мала висоту 36,4 м, була призначена на дзвіницю. У ній до першої світової війни висіли три дзвони, дзвін яких лунав на відстані до 20 км. Вежі, купол костелу та його дахи вкриті міддю.

Кляштор Босих Кармелітів

Фото Романа Маленкова

У цокольній частині головного фасаду, під вхідним ґанком, розташований вхід до нижнього костелу. Ця святиня споруджена на кошти Януша Тишкевича під керівництвом архітектора Григорія Тарнавського.

При будівництві нижнього костелу та прилеглих до нього келій було використано частину мурів та приміщень замку Тишкевичів. Свідоцтво тому - товсті стіни, величезні підземелля, засипані тунелі, а особливо - нижня частина вежі з входом до келій, яка первісне могла бути замковою вежею.

Інтер'єр нижнього костелу має центральну наву шириною 10,5 м та висотою 5,17 м, яка на 13 см нижча від бічних нав (шириною 4,5 м) і накрита циліндричним склепінням з розпалубками. Після спорудження верхнього костелу нижня святиня слугувала для жалобних богослужінь з вівтарем, призначеним для відправ за померлих. Відправлявся там і Хресний Хід, а у Великодній Тиждень влаштовувався Гроб Христа з поклонінням Пресвятим Дарам.

З нижнього костелу існує вхід до похоронних склепів, призначених для поховання заслужених благодійників монастиря. Поховано в них понад 235 померлих.

У нижній капличці (зараз ризниця) покоїлося (до 1926 р.) забальзамоване тіло засновника монастиря, перенесене сюди у 1759 р. з костелу Босих Кармелітів у Любліні. Свідчить про це мармурова плита, що збереглася, вміщена над входом до каплиці. Нині не позосталось жодного сліду від саркофагу та сімейних поховань засновника.

Верхній костел, збудований у 1739-1754 рр. за проектом архітектора Яна де Вітте на пожертвування віруючих та заощадження монастиря, підготовлено до освячення милостями уславленої ікони Матері Божої з метою створення святині Марії. Основний об'єм костелу - тринавовий з куполом на перехресті трансепту з центральною навою. Бічні нави являють собою ряд капличок. Стіни центральної нави і трансепту поділені здвоєними пілястрами з капітелями коринфського характеру, а циліндричне склепіння-джгутами. Вівтарна частина прямокутна, одноярусна з розмірами 9,9 м завширшки, 11,0 м у довжину, підлога її піднята на висоту двох сходинок від рівня підлоги нав. Головна нава, шириною 10 м, довжиною 19 м, висотою 16,25 м, над арками каплиць має хори. Плечі трансепту одноярусні. Довжина трансепту - 23 м, а ширина 9 м. Костел усередині добре освітлений 10-ма вікнами та світлом з куполу. Склепіння у бічних навах хрещате, а у центральній наві циліндричне з розпалубками. Стіни інтер'єру у 1802 р. були вкриті живописом. З 1803 р. костел мав мармурову підлогу.

Кляштор Босих Кармелітів

Ядро в стіні костьолу. Фото Романа Маленкова

З південної сторони костелу розташовані келії у формі чотирикутника (розміри 74,30 х 51,37 м), з квадратним внутрішнім подвір'ям усередині (21,25 х 20,05 м). Західна частина келій подовжена в напрямі півночі і прилягає до вівтарної частини костелу. Будівля келій, споруджена з цегли і каміння, двоповерхова, з напівпідвальним поверхом. Уздовж внутрішнього подвір'я розташовані коридори. Дахи келій вкриті металевим покриттям. Фасади окремих частин закріплено металевими анкерами, встановленими у 1970-1975 рр., які видно як ззовні, так і зсередини.

Монастир належав до числа великих і нараховував понад 40 чернечих келій, велику трапезну розміром 6,86 м х 14,80 м, кухню, ризницю (4,80 м х 10 м). Вище ризниці розташовувались приміщення для монастирського хору з вікнами до вівтаря, зал для відпочинку, бібліотека, яка налічувала у 1841 р. 2078 назв книжок. Коридори перекриті циліндричними склепіннями з розпалубками, а інші приміщення - хрещатими або циліндричними. Головний вхід до келій знаходиться у нижньому поверсі сторожової вежі. До входу ведуть сходи з ґанком, прикрашені вазами на цоколях. По обидві сторони - бронзові гармати, залишки давньої фортеці.

З південної сторони монастиря (при фортечнім мурі) у 1830 р. зведено одноповерховий кам'яний будинок у архітектурних формах класицизму з ґанком і колонами, завершеним фронтоном; цей будинок був пансіонатом монастирської школи.

Наприкінці ХІХ та початку ХХ сторіч ця будівля була будинком настоятеля, з квартирою священика та приміщеннями для керівництва парафії.

Поруч знаходиться старий будинок "Друкарні Гори Кармель Фортеці Пресвятої Діви Марії за привілеєм його королівської милості", де кармеліти видрукували біля 720 назв книжок. Найбільшою популярністю користувався "Господарський календар", що видавався в період 1760-1864 років тиражем 40000 примірників.

Із західної сторони келій, поблизу кухні, колись була глибока криниця, яка забезпечувала монастир водою. До оборонних мурів були прибудовані житлові приміщення для музикантів та костельної обслуги, каретні сараї та склади. Нині від них не залишилося й сліду. На цьому місці тепер знаходиться братська могила мешканців Бердичева, яких було страчено під час фашистської окупації.

З північної сторони височів павільйон з кімнатами для гостей. Зі східної сторони (перед фасадом костелу) простягався вздовж мурів цегляний двоповерховий будинок, накритий поцинкованим залізом, який призначався для прочан та гостей. Було у ньому 12 великих кімнат. Прохідна в'їзна брама поділяла його на дві частини. Приміщення у ньому були склепінчасті, як у келіях, хрещатої та циліндричної форми. За фортечними мурами та монастирською територією височів великий дерев'яний будинок школи та будинок для монастирської обслуги. Понад берегом річки Гнилоп'ять стояв кількаповерховий будинок, призначений на житло для музикантів костелу, яких утримували на кошт князівни Варвари Радзивілової з Завішів.

Трохи далі була кухня, хата коваля та старий дерев'яний будинок, який називався лікарнею.

Крім комплексу монастирських будівель, кармелітам належала ще каплиця з цвинтарем на Пісках біля бердичівського суду. Перед фасадом каплиці розташований був цегляний будинок з проїзною брамою посередині. Цвинтар призначався для поховань померлих ченців монастиря.

Ікона Матері Божої Бердичівської

Ікона Матері Божої Бердичівської XVI ст. з незапам'ятних часів була власністю родини Тишкевичів. Вона зберігалася з великою пошаною у замковій каплиці. 22 липня 1642 р. засновник передав її кармелітам босим для новозбудованого костелу. Вміщена у головному вівтарі, вона уславилася численними чудами. Звіти про отримання милостей записували до книги під назвою "liber de exordio istius conventus, progressu et fundatione, inscriptionibus aliquibus et de miraculis ad imaginem bmw berdiczoviensem spectantes ". Ченці, поширюючи культ Матері Божої, оточували ікону великою шаною. Станіслав Заремба з Калинова, єпископ Київський, оздоровлений Матір'ю Божою Бердичівською, 23 травня 1647 р. оголосив ікону чудодійною.

Ікону Матері Божої Бердичівської прикрашали золотими та срібними коштовностями, а також вишиваними окладами, що було виявом вдячності за отримані милості. Збережена від небезпек під час козацького повстання, тричі коронована, вона загинула разом зі святинею під час комуністичного панування у 1941 році.

Ікона Божої Матері Бердичівської XVI ст. належала до одного з різновидів типу Одигітрія. Це достовірна копія образа Матері Божої Сніжної, званої "salus populі romani" з базиліки Санта Марія Маджоре у Римі. Ікона намальована олійними фарбами на полотні, закріпленому на кипарисовій дошці: "висотою у два локтя без двох пальців, шириною в 1 лікоть з одною чвертю", чи близько 120 х 75 см, у формі прямокутника.

Ікона Богоматері Ікона Богоматері

Ікона Божої Матері Бердичівської. Втрачений оригінал та нова копія

Мати Божа зображена фронтально у 3/4 постаті з Дитятком Ісусом на лівому рамені, повна гідності, привабливості та доброти. Мадонна правою рукою підтримує Дитятко так, що її обидві долоні перехрещені. Вона тримає білу хустку у пальцях лівої руки, а кармелітанський шкаплер - на середньому та малому пальцях правої долоні. Ікона відтворює кармелітанське розуміння у XVIII ст. Матері Божої Шкаплерної. Голову Мадонни та Дитятка оточують золоті німби - символи святості та вічного щастя. Тло образу в нижній частині темне, догори поступово розсвітлене, з контурами янгольських голівок, що виринають з хмаринок.

Невідомий автор бердичівської ікони не достеменно притримувався оригіналу. Він малював у стилі західного живопису. Зберігаючи типологічну композицію та розміри оригіналу (117 х 79), він у довільній трактовці відмовився від елліністичної суворості, лінійності, золотого тла та грецьких літер, малюючи обличчя сучасних живих людей, повних життя, краси і запалу.

Після безрезультатних пошуків оригіналу образа Матері Божої Бердичівської на території України та Польщі отець-провінціал Ордену Кармелітів Босих провінції Святого Духа восени 1990 року постановив доручити намалювати нову ікону, призначену для культу. Доручення прийняла художниця-живописець та реставратор Вожена Муха-Совінська з Кракова. Раніше вона вже виконала такого типу копію Матері Божої Сніжної для монастиря в Черні, а також при допомозі свого батька - художника Євгена Мухи - вдало провела реставрацію милостями відомого образа у Чернському санктуарії перед коронацією у 1988 р.

Виконання нової ікони - правдивої копії Матері Божої Бердичівської - було пов'язане з великими труднощами. Серед численної кількості репродукцій та зібраної іконографії не вистачало кольорового зображення оригіналу. Усі чорно-білі змалювання показували Матір Божу Бердичівську покриту вишитим окладом, з короною на голові. Окладом було прикрито кольорові співвідношення та композиція усього образа. Єдиним та дуже цінним свідоцтвом став докладний композиційний та кольористичний опис ікони, виконаний отцем Броніславом Яросінським, хранителем святині Матері Божої в Бердичеві у 1921-1925 роках. Після зняття чудодійного образа з вівтаря, відокремлення окладу та корони, він очистив та закріпив його. Разом з тим він зробив докладний опис колірної композиції ікони, за якою було виконано новий образ.

Нову ікону написано у 1991 р. на монолітній водостійкій основі з багатошарової фанери розміром 143 х 93 см у формі прямокутника. На основу наклеєно полотно ікони. Після загрунтування полотна була виконана олійно-смоляною технікою композиція Мадонни типу Одигітрії, званої Матір'ю Божою Сніжною (оригінал знаходиться у Римі). Формалістично-кольорова композиція нової ікони відповідає оригіналу. Відрізняється вона від оригіналу матеріальною структурою, розмірами та шкалою цінності пам'ятки XVIст. Художниця не дотримувалась оригіналу. Вона вдало, у власній інтерпретації, використала основу образа, оздобивши його багатофігурними композиціями янголів довкола голів Мадонни та Дитятка Ісуса, та увінчавши його оком Божого Провидіння у трикутнику. Цей символ Святої Трійці нагадує визначення Св. Альфонса Лігурійського, що "Марія є шедевром Святої Трійці", а також, що її справою є особлива благодать та привілей Божого Материнства Пресвятої Діви Марії.

Текст Романа Маленкова

Для просмотра карты нужно активизировать Javascript (или просто немного подождите)
Гость аватар

В 1990 році точну копію ікони

В 1990 році точну копію ікони Матері Божої Бердичівської написала краківська художниця-реставратор Божена Муха-Совінська. 9 червня 1997 року папа Іоанн Павло ІІ благословив і освятив її в костелі  святої Ядвіги у Кракові.

У відповідь на прохання та представлену документацію, виступаючи від імені папи Іоанна Павла ІІ, Конгрегація Божого культу та дисципліни Таїнств у Ватикані дозволила коронувати нову ікону для санктуарію Матері Божої у Бердичеві. На урочистості 16 липня 1997 року кармеліти показали новий образ усім вірянам та паломникам. 19 липня 1998 року ікона була коронована. Церемонію провів єпископ Києво-Житомирської дієцезії Ян Пурвінський.

В 2001 році відовлена ікона Богородиці Бердичівської прикрашала вівтар під час богослужіння папи Іоанна Павла II у Києві.