Про Хортицю. Частина перша. Оаза посеред індастріалу.

Ремарка для тих, хто щойно приєднався. Іноді (з моменту оголошення конкурсу на УІ)) ми пишемо вдвох про ті місця, які відвідали разом. Тому це не записки шизофреніка, який змінює свою гендерну ідентичність у кожному абзаці й сам із собою сперечається, а тут насправді двоє оповідачів: Сашечка, aka falkoner (автор фото і основного тексту, який виділено напівжирним) і я, Оленка (і мій текст виділено курсивом).

Хто не любить довгих постів і багатолітер ні про що, тіштеся! Цей пост буде лаконічним, але змістовним і красивим, обіцяю. Сашечка так гарно почав розповідати про початок нашої подорожі, що мені просто нічого додати. Тож, я й не намагатимусь поки (від мене будуть лише коми в потрібних місцях і довгі тире замість дефісів, ну і кілька виправлених одруків), тому все буде коротко і геть не переобтяжить лівих півкуль головного мозку читачів. Натомість праві півкулі функціонуватимуть на повну, адже красивих фотографій тут буде багато. Заради них, власне, й було створено цей окремий пост про початок великої подорожі з одного древнього міста до іншого, ще древнішого, але не напряму, а через острів, що також може похвалитися тисячолітньою історією... Все, замовкаю. А ви вирушайте в подорож! ;)

 

Куба острів волі — хто це сказав?
Мабуть, той, хто на Хортиці ніколи не бував.
Але головне — наші люди, які знають одне:
Ми такі, як і вони, ми такі, які є.

Наша дорога в Стамбул пролягала через Запоріжжя, що, як мені здається, доволі знаково. Скільки там разів козацькі чайки ходили до стін Константинополя?

 

zaporizhya-25.jpg

Нічний поїзд № 71 висадив нас о 7 ранку в Запоріжжі. Вокзал порадував. Звичайно, обшарпаний трохи, але має доволі пристойний безкоштовний туалет (наявністю якого не за кілометр від будівлі можуть похвалитися дуже мало українських вокзалів), і цілодобова камера зберігання речей. Наш літак був аж під ранок наступного дня, тож ми оцінили можливість забрати речі в будь-який час. На залізничному вокзалі Запоріжжя навіть працюють автоматичні камери зберігання! Правда, ще совкові. Щоб покласти туди речі, треба купити жетончики в тітоньки. В ролі жетончика — радянські 15 копійок. Так що маєте можливість зекономити, якщо у вас завалялася дрібнота з минулого. Курс — 30 радянських копійок рівні 20 грн зараз. За добу дуже добра ціна. Хотів ввести код 1488, як справжній укрофашист, але першим знаком є літера.Журба.

Вже з легкими рюкзаками вирушили на Хортицю. Там нас чекало трохи ексклюзиву, але про то наступні рази розкажу.
Я завжди потрапляв на Хортицю через Арковий міст, тож коли маршрутка (6 гривень, до речі) звернула з проспекту Соборності, не доїхавши до його кінця, я трохи розгубився. Але не промахнулися, вийшли там, де треба, на острові. Правда, трохи південніше мухею.
Знаєте, що поєднує Київ і Запоріжжя? Недобудовані мости через Дніпро. Хотіли підійти ближче, але нас відігнала зграя бродячих псів. Якраз перед тим інтернетом гуляла новина, що в Запоріжжі собаки загризла косулю, що якось перебралася з острова в місто. Вирішили не ризикувати.

zaporizhya-2.jpg

Далі пішли до дуже красивого мосту ім. Преображенського. Ні, не того , що з "Собачого серця".

zaporizhya-4.jpg

Офіційне відкриття мосту відбулося 31 грудня 1952 року. Через відсутність високотехнічної сталі у післявоєнні роки мости будували з монолітного залізобетону. Мости названі на честь розробника проекту інженера Б. Н. Преображенського. На фото "перший" міст. Той, який через Новий Дніпро.

zaporizhya-5.jpg

Прямували ми до відбудованої "Запорізької Січі". І хоча я ніколи не потрапляв на острів з цього боку, з напрямком промахнутися було важко. Нам до тих он ЛЕПів.

zaporizhya-8.jpg

Йти вранішньою Хортицею в перші теплі весняні дні — то велике задоволення. Особливо, якщо сіре місто десь там... і взагалі, в тебе перший день невеличкої відпустки.

zaporizhya-9.jpg

Ще раз міст в красивому світлі.

zaporizhya-10.jpg

zaporizhya-12.jpg

Ми сподівалися надибати на острові первоцвіти, але не склалося. Натомість побачили пару реконструйованих стоянок давніх людей, а також капище з давніми руськими ідолами.

zaporizhya-15.jpg

Після зими захоплення у нас викликав навіть мох) Головне, щоб він зелений був))

zaporizhya-16.jpg

zaporizhya-17.jpg

А дихалося-то як гарно! І не скажеш, що навколо — місто, яке має серйозні проблеми з екологією. А ще — тиша...

zaporizhya-18.jpg

zaporizhya-19.jpg

Усі проблеми — десь далеко.

zaporizhya-20.jpg

zaporizhya-21.jpg

Спустилися до кам'яного берега Нового Дніпра. Звідси вже видно Дніпрогес. Дивні відчуття: розумієш, що ця махіна принесла багато смертей — і напряму, й опосередковано, знаєш, що її спорудження завдало непоправної шкоди природі навколишній, але все одно — масштаб вражає і заворожує.

zaporizhya-22.jpg

Знайшли наскельний живопис давніх запорожців :)

zaporizhya-24.jpg

Скелі. До речі. На самому острові Хортиця Січі не було ніколи... Але всі секрети — в наступному пості.

Довелося розділити: багато красивих фоток просто. Викидати шкода, а писати «простирадло» не хочеться.

zaporizhya-26.jpg

Мартини тут водяться у величезній кількості, а ще — баклани, качки і білохвості орлани. Так, на Хортиці гніздяться ці величні хижі птахи.

zaporizhya-27.jpg

А ще тут багато вільх. Я сфоткав цю чомусь, але ми бачили багато старезних — таких, що я б не охопив стовбур.

zaporizhya-30.jpg

Башти ЛЕПів не дають забути, що ми посеред мегаполіса, але у цьому поєднанні індастріалу і природи є свій шарм.

zaporizhya-31.jpg

zaporizhya-32.jpg

zaporizhya-34.jpg

zaporizhya-36.jpg

zaporizhya-37.jpg

Ще один прекрасний вид на Дніпрогес.

zaporizhya-38.jpg

А тут майже несподівано виявилося, що ми дісталися-таки до своєї мети. Але про це наступного разу, буде ще цікавіше. Не перемикайтеся!

zaporizhya-39.jpg

Про Хортицю. Частина перша. Оаза посеред індастріалу.