Сучасний Краснопіль – село, в якому мешкає 1200 осіб, а колись, у далекому 16 столітті, це було жваве торгове містечко, в якому стояли 12 православних храмів. Численні татарські набіги завдавали немалої школи Краснополю, а після одного з них він так і не зміг відновитись як місто. Тому маємо село. Ніби звичайнісіньке волинське село, якби не католицький храм, який стоїть у центрі – костьол святого Михаіла. Це розкішна будівля – неоготична перлина Волині, яка мала би бути туристичним магнітом, але про неї знають зовсім небагато туристів.
Краснопіль почергово належав Острозьким, Заславським та Любомирським, як частина ординації Острозьких. Наприкінці 17 століття село, із навколишніми землями, купила родина Гіжицьких, і саме вони, у 1754 році, звели Михайлівський костьол. Там є якась легенда, що будівництво храму пов’язане із хворобою дружини Бартоломея Гіжицького, яка була паралізованою, а після будівництва храму, який був, нібито, не римо-католицьким, а православним, і був присвячений Богородиці – зцілилася. Чи то вона зцілилася після того як Гіжицький поставив у храмі чудотворний образ Богородиці, який він придбав у якогось сусіда-шляхтича. Ну і потім той образ лікував людей і творив інші дива, але мені цікаво інше – у 1754 році було зведено храм у стилі неоготики, в період тотальної польської моди на бароко. Як так сталося? Я довго не міг зрозуміти цю дату, яка зустрічається на багатьох поважних ресурсах.
Від Гіжицьких Краснопіль перейшов до їхнього зятя – Домініка Оскерка, а вже у Оскерків маєтності купив Вацлав Мазаракі – представник відомого роду, який походить із Греції, хоча його називають і польським, і російським. Він і збудував у Краснополі храм, який ми бачимо нині – неоготичний костьол святого Михаїла, а Гіжицькі дійсно будували церкву Богородиці, яка не збереглася, як і великий палац, спалений більшовиками. Тому дату 1754 можемо забути – справжні роки побудови храму у Краснополі – 1902-1906 рр.
У радянські часи в костьолі були млин, кузня, тракторна бригада і склад. Потім будівлю повністю покинули. Нині вона належить римо-католицькій церкві, існують плани її реставрації, яка вже частково, наче й почалася, але щось відбувається досить поволі.
Текст та фото Романа Маленкова, Сергія Щербія.
