Хрестище в Красноградському районі до 1859 року називалось Дзябурівка. Засноване село 1731 року, після побудови Української оборонної лінії. Напевне, названо воно було по імені засновника, тому що прізвище Дзябура досі тут дуже поширене. Згодом село стало власницьким. Землі, на яких розташоване село, після побудови Української лінії були пожалувані Карлу Мініху, фаворитові російської цариці Анни Іоанівни. Наприкінці XVIII століття вони належали графу К. Г. Разумовському, а згодом стали власністю герцога Мекленбург-Стреліцького, що володів лише в Костянтиноградському повіті 60 тис. десятин землі. На 1859 рік село входить до Костянтиноградського повіту Полтавської губернії, а навколишні до села землі належали до управительства Цехмистрівки Карлівської економії герцога Мекленбург-Стреліцького та принцеси Саксен-Альтенбурзької.
1902 року Карлівська економія, в тому числі Цехмистрівське управительство, стали ареною масових виступів селян. Селяни відмикали амбари, склади і вивозили звідти зерно, фураж, картоплю, сільськогосподарський реманент, виганяли худобу. Для придушення цих виступів був викликаний Орловський піхотний полк, розправа тривала 2 тижні, у Хрестищі були заарештовані 12 селян і відправлені до повітової в’язниці.
В селі до революції діяли церковнопарафіальна та земська школи. Приміщення земської збудували 1911 року. В радянські часи в будівлі теж розміщувалась школа, а 1997 року будівлю віддали віруючим під церкву Серафима Саровського.
1971 року неподалік від села Хрестище був здійснений керований підземний ядерний вибух. Далі – з Вікіпедії.
“У 1966 році було виявлено найбільше в Україні (після Шебелинського) Хрестищенське газове родовище. За запасами газу воно входить до п’ятірки найбільших родовищ Європи. Вчені підрахували, що обсяг покладів енергоносіїв в цьому районі досягає трьохсот мільярдів кубометрів. Максимальний газовий видобуток був досягнутий в 1977 році — 24 мільярди кубометрів.
У 1970 році неподалік від села Хрестище було виявлено потужний газоконденсатне родовище, запаси якого оцінювалися в 300 мільярдів кубометрів природного газу. Вже до кінця 1971 року на його території діяло 17 свердловин. В липні 1971 р. при бурінні нової свердловини з неї несподівано стався викид газоконденсату. Тиск газу було аномальним і досягав близько 400 атмосфер. Натиском викиду з верхньої площадки бурової вишки були скинуті на землю два інженери, які, впавши з висоти понад 30 м, загинули. Припинити викид газу не вдавалося протягом доби і для запобігання випадкового загоряння та вибуху було прийнято рішення підпалити свердловину…
Полум’я здіймалося на висоту в кілька десятків метрів і погасити його не вдавалося близько року. Весь буровий комплекс був поступово поглинений величезним провалом, який утворився внаслідок аварії. Враховуючи позитивний результат у застосуванні ядерного вибуху при гасінні газової свердловини, що горіла три роки на родовищі Урту-Булак в Узбецькій РСР (1966 рік), учені запропонували забити аварійну свердловину за допомогою ядерного вибуху.
Постанова про застосування промислового ядерного вибуху для зупинки газового фонтану була підписана особисто Леонідом Брежнєвим і Олексієм Косигіним. Виконання вибуху доручили Міністерству середнього машинобудування (це відомство відповідало в СРСР за атомну науку і промисловість). Жодна з військових частин, дислокованих в УРСР, не була залучена для виконання спецзавдання. Охорону місцевості навколо вогняного фонтану виконували війська КДБ і підрозділи МВС з Москви. Всі учасники експерименту дали підписку про нерозголошення протягом 15 років.
Підготовка до вибуху тривала чотири місяці в обстановці найсуворішої таємності. До середини літа 1972 року підготовчі роботи в районі палаючої свердловини були завершені. Збоку аварійної колони пробурили похилу свердловину довжиною 2400 м і помістили в неї циліндричний спецзаряд – ядерний вибуховий пристрій. Прилегла до факел територія була розділена на три кільцеві зони радіусом 3, 5 і 8 км. Внутрішнє кільце радіусом 400 м від епіцентру майбутнього вибуху обгородили як особливу зону і засипали шаром річкового піску товщиною 20 м. На кордоні кожної із зон помістили піддослідних тварин, курей, кіз та вулики з бджолами. На відстані 400-500 метрів від свердловини починалося село Первомайське, де в той час проживало близько 400 осіб. За годину до вибуху всіх жителів тимчасово евакуювали в село Хрестище, що розташоване від епіцентру на відстані 2 км. Траса Москва – Сімферополь пролягала на відстані 8 км. Були перекриті всі системи водопостачання та електромережі відключені.
9 липня 1972 року, рівно о 10 годині ранку за місцевим часом ядерний пристрій на глибині 2483 м і потужністю 3,8 кт здетонував. Через 20 секунд з кратера навколо свердловини на висоту близько 1 км вирвався потужний газовий фонтан, змішаний з породою, через хвилину утворилося характерне грибоподібна хмара ядерного вибуху.
Експеримент не увінчався успіхом – закрити викид з допомогою вибуху не вдалося. Люди повернулися в село через 30 хв. після вибуху. Всі піддослідні тварини в спецзоні загинули. У селі Первомайське ударною хвилею повибивало шибки з вікон, дали тріщини і зруйнувалися стіни багатьох будинків. Відновлення житла (за рахунок держави) тривало більше року. Згодом всі жителі отримали відбудовані будинки на місці зруйнованих, але колгосп поступово перестав функціонувати і життя в селі занепало.
Газовий факел загасили за кілька місяців стандартними методами – росколом свердловини. Протягом кількох місяців був виритий кільцевої кар’єр шириною 400 і глибиною 20 метрів. Остаточно загасити полум’я і перекрити свердловину вдалося лише в липні 1973 року.”
Текст та фото Ігоря Дорожка, Максима Назаренка та Олега Години.
