Іван Нечуй-Левицький – це герой України. В останню чверть ХІХ століття, в умовах російських циркулярів про тотальну заборону української мови, він був чи не єдиним, хто по справжньому відстоював мову і, фактично, відстоював Україну, відстоював українську націю. «Людина без національності, як дерево без коріння. Воно зачучверіє і всохне» – так казав Нечуй. І саме тому машина російської пропаганди майже витерла його ім’я з української історії та із пам’яті українців. Тепер треба проводити зворотню роботу – відновити справедливість.
0:00 – вступ
1:02 – руїни будинку на Бехтеревському провулку
3:25 – вулиця Нечуя-Левицького, перейменування, Нечуй – герой України
5:10 – вулиця Ярославів вал
6:49 – видатні письменники про Нечуя-Левицького
8:00 – Пушкінська вулиця та Михайлівська площа
9:10 – Нечуй націоналіст
9:36 – вулиця Володимирська
11:44 – “За двома зайцями” Левицький-Старицький
12:25 – вулиця Січових Стрільців
14:07 – знову руїни будинку на Бехтеревському провулку
16:10 – русифікація Києва
17:01 – перший пенсіонер України
У 1885 році, у віці 47 років, у чині статського радника, Іван Семенович вийшов у відставку і поселився у Києві, де прожив 33 роки, до самої смерті. А ще 5 років він жив у Києві під час навчання.
«Іван Левицький — се великий артист зору, се колосальне, усеобіймаюче око України» так казав Іван Франко.
«Яка прекрасна мова! Читав — наче погожу воду у спеку пив. Яке знання народних звичаїв, народного життя!» – слова Михайла Коцюбинського.
«Жодна література світу не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо затьмареного тугою за кращим життям, твору…, як «Кайдашева сім’я» – слова Максима Рильського.
Іван Нечуй-Левицький першим розширив межі української літератури до «нормативів» літератури світової, і саме йому українські письменники ХХ століття завдячують літературною мовою – більшість із них писала саме мовою Нечуя. Іван Семенович першим показав у своїх реалістичних творах всі верстви населення України: інтелігенція та духовенство, поміщики та купці, селяни та робітники – усі є на сторінках його творів.
Нечуй-Левицький розширив жанрові межі української літератури: оповідання, повісті, романи, новели, п’єси, нариси, есе, критична публіцистика, етнографічні статті – за що він тільки не брався.
Вважається, що творчість Нечуя значно прискорила розвиток української літератури, розширивши її межі у всіх можливих напрямках. А ще Іван Семенович, разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Пулюєм, став перекладачем першої україномовної Біблії, яка вийшла друком у Відні, у 1903 році.