Гостиний двір – сумна руїна в історичному серці Києва

Ринкова, а пізніше Контрактова площа впродовж чи не всієї історії Києва була його серцем і центром, де зосереджувалося життя міста.

На початок ХІХ ст. Торгівельна площа Подолу мала досить непривабливий вигляд. Це були неоковирні ряди різномастих крамничок та яток різного ступеня занедбаності. По-хорошому всі ті предки МАФів треба було знести під три чорти, але в магістраті не хотіли конфлікту з цілим легіоном купців та крамарів.

Досить доречно у 1808 р. сталася чергова пожежа, після якої від понад трьох сотень дерев’яних крамничок «осталісь одні головєшкі» (с). Ця пожежа стала першою віхою в багатостраждальній історії Гостиного двору.

Після пожежі «батьки міста» ухвалили рішення побудувати в центрі Контрактової площі величезний торгівельно-складський комплекс, який би мав працювати на економіку Києва та викликати захват і заздрощі у гостей міста. Роботу над амбітним проєктом доручили петербурзькому архітектору, вихідцю з італійської Швейцарії Луїджі Руска. У 1809 р. новостворений проєкт затвердило Міністерство внутрішніх справ. Нагадаємо, що тогочасне МВС — це не про поліцію чи щось таке, а про все, що відбувалося всередині Імперії.

У путівнику «Київ. Провідник», що під редакцією Федора Ернста вийшов у 1930 р., зазначено: «Згідно з “височайше апробованим” (тобто затвердженим самим імператором) планом, уздовж фасаду, звернутого до Братського монастиря, мав міститися “ряд железной”, з боку сучасного Контрактового майдану (де тоді ще стояв старий будинок ратуші) й фонтану Самсонія — “ряд пушной и холщевой”, до собору — “ряд овощной”, до теперішньої Червоної площі та вулиці Революції — ряд “шелковий й суконной”».

У цілому величезна двоповерхова споруда розраховувалася на 204 крамниці (по одній під кожною аркою).

Будівництво тривало ударними темпами і невдовзі постав перший поверх. Але…

9 липня 1811 року якийсь місцевий хлопець вирішив трохи побавитися у піротехніка. Набита порохом гусяча пір’їна весело злетіла в небо і з фатальною невідворотністю влучно приземлилася на стрісі сусідньої халупи.

Пожежі, що розпочалася поблизу Житнього ринку, сприяла ще й суха та спекотна погода. Низка обставин призвела до утворення так званого «вогняного торнадо», такого самого, як в увічненій Пікассо «Герніці». За три дні вогонь ущент знищив 2 тисячі будинків, 12 церков та 3 монастирі.

Гостиний двір від вогню практично не постраждав, але виділені на його будівництво кошти довелося терміново спрямувати на подолання наслідків катастрофічної пожежі. Наступного, 1812 року, на заваді продовження будівництва стало вторгнення французів. Тоді лише накрили дахом уже зведений перший поверх.

Через фінансову неспроможність громади Києва завершити заплановане будівництво у 1826 р. імператор дозволив залишити Гостиний двір одноповерховим.

У 1828 р. відбулася перша реконструкція споруди. Її автор, архітектор Андрій Меленський, замінив легкий і витончений проєкт Луїджі Руска на «важкий» імперський «ампір». В оновленому Гостиному дворі розмістили 52 лавки, частина з яких належала Міській Думі. Прибутки від них надходили до бюджету міста.

Однак усередині ХІХ ст. Дума остаточно віддала споруду на поталу крамарям. Останні на свій розсуд перебудовували свої крамнички, і споруда, що планувалася як візитівка та окраса міста, перетворилася на огидний «шанхай».

У часи НЕПу Гостиний двір ще так-сяк функціонував як торгівельний майданчик, але після Другої світової війни торгівля тут повністю занепала, і він використовувався переважно під склади, якісь майстерні та різноманітні контори.

Занедбаний і сплюндрований Двір виглядав настільки огидно, що за Генеральним планом 1947 року його взагалі хотіли знести.

Перипетії та інші деталі подій довкола Гостиного двору 1970–1980-х років опустимо як другорядні. Зацікавлені легко знайдуть їх в Інтернеті.

Виокремимо головне.

1979 року Контрактову площу (на той час Червону) Рада Міністрів УРСР оголосила заповідною територією. У рамках новонабутого статусу пропонувалося затвердити перспективний план робіт з реставрації розташованих на її теренах пам’яток.

Перед тим, ще у першій половині 1970-х, на основі віднайдених у Ленінградському архіві креслень Луїджі Руска, архітектори-реставратори Валентина Шевченко та Юрій Лосицький склали проєкт оновленої двоповерхової будівлі Гостиного двору.

Реставрацію почали у 1983 р. Проте після проведення інженерно-технічних досліджень з’ясувалося, що просто надбудувати другий поверх, як це планувалося у початковому проєкті, технічно неможливо — будівельники та підрядники ХІХ ст. добряче «схалтурили». Навіть цегла виявилася кепської якості. Під вагою другого поверху споруда би просто завалилася. Відповідно ухвалили рішення повністю розібрати будівлю й відбудовувати все з нуля.

Завершити проєкт вдалося щойно у 1990 р.

Відбудований Гостиний двір прикрасив Контрактову площу, але центром культурного життя столиці так і не став. Тут базувалися важлива, але досить вузькоспеціалізована бібліотека ім. Заболотного, офіс та майстерні реставраторів і ще якісь контори, що були абсолютно нецікавими широкому загалу. Правда, на сходах любила посидіти молодь, а аркаду кияни та гості активно використовували «на попісяти» (з громадськими вбиральнями у Києві завжди були проблеми).

У 1994 р. Гостиний двір передали в оренду приватному акціонерному товариству «Спеціальне науково-реставраційне проєктне будівельно-виробниче підприємство «Укрреставрація»». Останнє свої зобов’язання щодо належного утримання пам’ятки відверто ігнорувало, і її стан постійно погіршувався.

Станом на 2012 р. у стінах Гостиного двору, крім старожилів (ПАТ «Укрреставрація» та бібліотека ім. Заболотного), оселилися Київський академічний драматичний театр на Подолі, низка крамниць, відділень банків та навіть сауна.

Велика й «смачна» нерухомість у самісінькому серці столиці багатьом муляла очі. Офіційно й досі не оприлюднено, хто ж стояв за оборудкою і мав би у підсумку стати її головним бенефіціаром. Неофіційно згадується одне ДУЖЕ знане в Україні прізвище.

Процес «прихватизації» було запущено на найвищому рівні ще в липні 2011 р. Деталі, як влада віджимала пам’ятку «потрібним людям», опустимо. Нагадаємо лише, що спочатку постановою Кабміну Гостиний двір виключили зі списку пам’ятників архітектури, що перебувають під охороною держави, а потому тодішній президент Віктор Янукович виключив його ще й з Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

За проєктом архітектора Андрія Миргородського планувалося накрити скляним дахом внутрішній двір, горище перебудувати на третій поверх, а зовнішні галереї засклити. У підсумку мав з’явитися черговий торгівельно-офісний центр. Тобто Гостинному двору готували повторення сумної історії кінця ХІХ ст. Тоді, нагадаємо, його віддали на поталу захланним крамарям, які все бачили виключно через призму потенційних прибутків. Як результат — шедевр архітектури перетворився на казна-що…

Звісно, «бєспрєдєл» викликав супротив. 26 травня 2012 року, у День Києва, студенти Києво-Могилянської академії провели на сходах Гостиного двору «Альтернативний День Києва». Це була перша акція протесту проти спроби захоплення пам’ятки, що переросла в безстрокову. Одночасно у мережі «Фейсбук» з’явилася сторінка спільноти «Зберегти Гостиний Двір», яка висвітлювала перебіг акцій протесту. В описі сторінки були чітко заявлені їхні цілі: «Контрактова площа розташована одразу біля Андріївського узвозу, Могилянської Академії, і має стати не торговельним центром, а епіцентром культурних подій, унікальною спільнотою, осередком культури».

Замість сумного сидіння з плакатами та транспарантами протестувальники організували своєрідний мистецький фестиваль-марафон, під час якого проходили численні культурні та творчі заходи. Зокрема у дворі Гостиного двору проводили лекції, концерти та навіть безкоштовні курси іноземних мов, які відвідали тисячі небайдужих киян. Мета — показати, що Гостиний двір має стати громадсько-культурним центром міста, а не черговим комерційним проєктом.

Втім, попри це будівельні роботи йшли повним ходом.

У ніч з 8 на 9 лютого 2013 року Гостиний двір спалахнув (це була третя знакова пожежа в його історії). Вогонь гасили цілих 6 годин. Ще від «буремних дев’яностих» нищення «випадковими» пожежами приречених на знесення чи кардинальну перебудову пам’яток було останнім аргументом забудовників у суперечках з непоступливими активістами-пам’яткоохоронцями.

За десять днів після «випадкової» пожежі бійці «Беркуту» жорстоко розігнали протестувальників, а найзапекліших «спакували». Так, «с огоньком» та кийками завершився майже дев’ятимісячний протестно-культурницький марафон на захист Гостиного двору.

Будівельні роботи на пам’ятці тривали навіть у розпал Революції Гідності й припинилися лише 22 лютого 2014 р. — у той же день, коли Верховна Рада України усунула Януковича з посади президента. Це не просто символічний збіг. Акції на захист Гостиного двору стали першим масштабним протистоянням у Києві й одним із яскравих провісників Революції Гідності.

Після повалення режиму Януковича всі незаконні рішення влади щодо Гостиного двору та його статусу поступово скасували, а споруду повернули у власність держави. Але самій пам’ятці це допомогло мало — через пожежу та незаконні будівельні роботи її стан значно погіршився. Нагадаємо: без даху, вікон і тиньку Гостиний двір стоїть від зими 2013 року!

Ситуацією стурбувалися лише у вересні 2021 р. Правда, від початку все звелося до того, що на замовлення балансоутримувача пам’ятки — Національного заповідника «Софія Київська» — фасади двору покрили захисною сіткою.

Тоді ж, згідно з проєктно-кошторисною документацією, протиаварійні та консерваційні роботи оцінили у 33 млн грн. Хоча Мінкульт, у підпорядкуванні якого перебуває пам’ятка, виділив лише понад 9 млн грн, станом на початок 2024 р. було виконано 50% робіт. На тому все знову застопорилося. У Міністерства на продовження хоча б консерваційних робіт коштів немає. Не кажучи вже про завершення реставрації. У громади Києва є і гроші, і бажання, але немає можливості.

У квітні того ж року на Контрактовій площі зібралися представники столичної влади, Мінкульту та громадськості, аби обговорити шляхи завершення протиаварійних робіт та з’ясувати, що ж далі робити.