Львівська Політехніка привела мене до Львова. Ні, я і раніше неодноразово бував у цьому прекрасному місті, але після того, як я вирішив захищати дисертацію у Інституті геодезії Львівської політехніки – в Україні всього дві ради із спеціальності Кадастр і моніторинг земель – мої візити до галицької столиці стали повторюватись із періодичністю раз у два місяці (а мо й частіше). І їздив я так три роки, кожного разу залишаючи собі день-два на мандрівки по місту.
Політехніка залишила подвійне враження: за архітектурою вона супер, за рівнем бюрократії – повний відстій. Я вперше зрозумів, що означає “відфутболювати” саме тут: коли у відділі докторантури і аспірантури (це ж треба поєднати таке – чиновники, які відчувають себе начальниками над докторантами, до аспірантів взагалі відносяться як до школярів) мені сказали що мої документи у інституті, а там відіслали назад до аспірантури – я так і повернувся до Києва не знаючи де вони ділись (лише через кілька днів вчений секретар Богдан Паляниця Інституту геодезії мене повідомив, що все таки вони у нього, просто він їх не помітив – а я пересварився із відділенням аспірантури, адже вважав, що саме вони їх згубили). Тут я зрозумів (у 34 роки), що значить нікуди не ходити без пакєта (стандартний набір – коньяк, кава, цукерки), бо без нього нічого не робиться…
Я двічі передзахищав дисертацію на провідній кафедрі у Львівській політехніці – двічі вдало – роботу рекомендували до захисту (другого разу одноголосно), але я її там так і не захищав – дістала гума, постійні проволочки, підводне каміння і некомпетентність. Повернувся до Києва й пішов у Академію наук. Тепер у Львові буваю рідше (минулого року лише тричі) й через рік, коли минула злість на псевдопатріотів із Львівської політехніки вирішив викласти про неї якийсь матеріал.
Архітектура корпусів цього ВУЗу помпезна – за архітектурою він входить у десятку кращих в Україні (за рівнем освіти також). Колони, скульптури, старовинні склепіння – все більше нагадує палац, хоча, напевне, саме такою і повинна бути вища школа. Найбільшу цінність політехніки становить актова зала із полотнами Яна Матейко, які символізують технічний прогрес.
Всього в актовому залі — 11 написаних олією картини, які створені у 80-х роках 19 століття видатним польським художником Яном Матейком у малих композиційних ескізах. У великих розмірах вони написані майстрами краківської художньої школи під керівництвом автора.
Ось історія Львівської політехніки у викладі Вікіпедії:
Попередницею «Львівської політехніки» була Технічна академія, створена 1844 року, одним з тих, хто стояв біля її витоків, був Лемох Ігнац. Вона була однією з перших академічних технічних шкіл у Європі й першою в Україні. У 1877 році новий навчальний рік під керівництвом нового ректора Юліана Захарієвича почали в новому корпусі академії (на теперішній вул. Степана Бандери). Проект цього корпусу та будинку хімічної лабораторії академії виконав архітектор Юліан Захарієвич.
Тоді ж академію було перейменовано на Вищу політехнічну школу і включено до академічних шкіл Австро-Угорської імперії.
10 липня 1912 лекцію у Львівській політехнічній школі прочитала Марія Склодовська-Кюрі. Того ж дня вчена рада Політехніки удостоїла Марію звання почесного доктора технічних наук. Її ім’я увіковічено на почесній дошці докторів honoris causa Львівської політехніки.
З 1921 р. заклад називався «Львівською політехнікою», а з 1939 року — Львівським політехнічним інститутом.
У червні 1993, за рік до святкування свого 150-річчя, Львівський політехнічний інститут отримав найвищий — четвертий — рівень акредитації, статус університету і назву Державний університет «Львівська політехніка». У 2000 році Політехніка отримала статус національного університету.
8 липня 2009 року Кабінет Міністрів України на своєму засіданні надав Національному університету «Львівська політехніка» статус самоуправного дослідницького національного вищого навчального закладу.
Львівська політехніка вважається одним із кращих ВУЗів країни, але в деяких її підрозділах радянське минуле укорінилося дуже міцно – ну нітрошечки не схожа вона на Краківську політехніку. Бюрократія, некомпетентність і хамство серед чиновників тут далеко не викорінені, а ще корупція… Що казати, коли вчені секретарі – колишні комсомольські активісти, а більшість професури – в минулому комуністи…
