Невідома Слобожанщина….
Я продовжую знайомити вас з невідомими куточками нашої Великої країни – України. На півночі Донецької області серед рівнин та розлогих балок на березі пересихаючої річки Сухий Торець розкинулось маловідоме село Прелесне. До Слов’янська близько 30 км, а кордони Харківщини поруч. В селі зберігаються залишки садиби Бантиша та старовинний парк. У 1718 році ці землі були подаровані Петром I роду Бантишів із Молдови. Представники цієї родини були у родинних стосунках з молдовським господарем Кантемиром, а землі отримали в знак подяки за співучасть в турецькому поході. 1768 року поручик у відставці Василь Васильович Бантиш заснував в Торському повіті слободу. Назву їй дав просту – Весела. Пізніше Весела слобода була перейменована в Прелесне. Поміщик дбав про свою садибу. Він створив прекрасний парк з безліччю доріжок, дерева в ньому підбиралися садівником, якому за його працю був поставлений пам’ятник.
В середині 19 століття Бантишом був зведений двоповерховий палац у стилі класицизму, а в 1858 році садибу доповнили чудовим парком, який займав площу 66 га. У парковій зоні зростали120 порід різноманітних дерев і чагарників. Центральну частину парку займало маленьке озеро з кам’яним містком і острівцями. З цією водоймою пов’язана легендарна історія про дочку господаря садиби. Молода панночка була закохана в бідного дворянина, письменника Данилевського, але батько заборонив їм одружитися. Дізнавшись про рішення батька, бідна дівчина кинулася в паркове озеро і потонула. Маєток Бантиш в Прелесному в середині XIX століття було одним з найуспішніших у всій Харківській губернії, а самі Бантиші увійшли в число найбільших землевласників Російської імперії.
На території маєтку стояла дерев’яна церква Василія Великого, яку більшовики спалили, коли прийшли до влади. Вони хотіли спалити і поміщицький будинок, навіть підпалили ліве крило, але в цей час пан Бантиш якраз збирав речі, щоб залишити свій маєток. Побачивши скоєне, він сказав: “Люди добрі, що ж ви робите, адже будинок вам ще знадобиться!”. Так і вийшло, пізніше садиба стала санаторієм, а потім перейшла у власність Донецької залізниці, яка з неї зробила піонерський табір “Чарівне”. У 1995 р табір закрили через фінансові труднощі. Після ж маєток поступово прийшов в занедбаність. Чудовий парк заріс, а озеро замулилося. Територія на данний момент зачинена. Але мені місцеві жителі показали дорогу в обхід центральним воротам. Все що залишилось від парку – це скоріше ліс. Поруч з садибою збереглись величезні дуби. На Слобожанщині залишилось дуже мало садиб, а тимпаче яким понад 250 років.