Головна > Блог > Про Чернівці. Одноденне

Про Чернівці. Одноденне

Ремарка для тих, хто щойно приєднався. Іноді (з моменту оголошення конкурсу на УІ)) ми пишемо вдвох про ті місця, які відвідали разом. Тому це не записки шизофреніка, який змінює свою гендерну ідентичність у кожному абзаці й сам із собою сперечається, а тут насправді двоє оповідачів: Сашечка, aka falkoner (автор фото і основного тексту, який виділено напівжирним) і я, Оленка (і мій текст виділено курсивом). Якось давно не було часу й натхнення для активних спогадів про подорожі. Активних — в сенсі не просто перебирати картинки в голові, а ще й перебирати при цьому пальцями по клавіатурі, щоб поділитися своїми спогадами з безкрайніми просторами інтернету. Тим часом Сашечка накатав уже купу постів не лише без моїх 5 копійок, а й навіть без моїх коректур та редагувань, про що свідчать такі милі й вже звичні мимодруки в текстах)) Що ж, доведеться й мені надолужувати і приєднуватись до процесу активного згадування. Надворі прекрасний січневий дощ, натхнення немає все одно, але час ніби є, і є надія, що теплі спогади допоможуть зігрітися))

Сяє посмішка на лиці,
Квиток на потяг тримай у руці,
На Буковину їдуть митці.
Нас вітають Чернівці.

Їхали ми, власне, не в Чернівці, їхали ми в Кам’янець-Подільський на фестиваль
RESPUBLICA 2017. Просто виходити з поїзда о 3-й ранку нам взагалі не посміхалося, квитки були до Чернівців, то от ми і зробили хід конем (так, так, не конем… Канякою!)

Насправді я дуже люблю Чернівці. Окрім неповторного шарму, це місто ще не зіпсуто увагою туристів (тобто туристи є, але поки немає негативних наслідків їхнього інтересу до міста). Тож я не просто вирішила скористатися нагодою, щоб укотре тут побувати, хай навіть лише впродовж половини дня, а ще й вмовила на це трьох людей. Зрештою, таки-так: вставати о третій ранку ніхто не хотів, і навіть перспектива зустріти казковий світанок у Кам’янці-Подільському нас не спокусила, оскільки за нею неминуче на нас чекала б інша, менш райдужна перспектива проспати перший день фесту або просто ходити по святу вареним і нерадісним (краще вже проспати, чесно).



Сьома ранку, звичайно, не третя, але все одно спатоньки хотілося. Побродили трошки, як зомбі, ранковим містом.
Заблукали — куди ж без цього?)) Запам’ятайте: в центр — це від вокзалу ліворуч, якщо стоїте до нього спиною. У нас же всі виявилися правильними і наліво йти ніхто не хотів, тож ми поблукали привокзальними вуличками.
Це було перше вересня, тож поспостерігали, як школярі понуро брели на святкові лінійки.
Спочатку ми пішли до університету, але виявилося, що подивитися його можна тільки з десятої, тож трохи змінили маршрут.

Зізнатися чесно, мій коварний план полягав у тому, щоб потрапити на територію університету задурно під виглядом студентів (з потяга, заспані, прим’яті, з чималенькими рюкзачками за плечима — ну чим не студенти, еге ж? Прям тобі першокурсники)) Але хитра адміністрація вишу, вочевидь, розкусила мою стратегію і відповіла на неї своєю рішучою тактикою: святкову лінійку з нагоди 1 вересня у Чернівецькому університеті було проведено… 31 серпня. Тому невблаганний охоронець сказав, щоб ми раніше десятої години сюди не потикалися. Спроби прошмигнути через якісь бічні двері в паркані також успіху не мали. Повне фіаско мого плану))
Пішли гуляти в центр. Тут я вже камеру дістав.

Вулиця Університетська.

Chernivci_17-2

А це просто скульптура на даху ресторану «Сорбонна» ніколи не був в середині, але будівля прикольна. Постійно звертаю на неї увагу.

Цікаво, чи багато серед завсідників цієї «Сорбонни» студентів))

Chernivci_17-3

Подивилися на Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Ольги Кобилянської (!).

А поки ми дивилися на Театр Ольги Кобиланської, Ольга Кобилянська дивилася на нас… Бо ж пам’ятник їй стоїть прямо перед театром.

Chernivci_17-4

Не могли пройти повз і не сфоткатися з зіркою Зірки.

Щоправда, спершу довелось пояснювати «в чом прикол». Ех, ну припустімо, не пам’ятає молодіж хітів Степана Петровича Галябарди (ніде правди діти, я теж не пам’ятаю)) Але забути, що це ім’я увіковічнив Сергій Вікторович Жадан у своєму культовому для підлітків 2000-х років романі «Депеш Мод» — ну як так?)) Цікаво, що присутні роман читали, але Степана Галябарду з його «пухкими волохатими пальчиками» забули… Що ж, Sic transit gloria mundi((

Chernivci_17-6

Рушили до найцентральнішого центру)

Chernivci_17-9

Chernivci_17-10

Міська ратуша.

Chernivci_17-20

Типовий Шевченко.

Не типовий, а з фонтаном!

Chernivci_17-23

Зазвичай Каняка їздить зі мною, але коли ми потрапимо в це місто це я буду поряд з ним. А ще треба потрапити-таки на вулицю Канякіна в Луцьку.

Chernivci_17-25

До речі, в Чернівцях на алеї міст-побратимів кілька місць під герби вільні. То прибрали герби поселень з Мордору. Правильно , вважаю.

Ми майже одразу так і здогадалися, що то за порожні місця, де явно раніше також були герби. От тільки не перевірили, чи поприбирали й з алеї зірок перед театром таких звйозд, як Ані Лорак і Ян Табачник. (Ось гугл підказує, що спроби прибрати їх були, але це, так би мовити, низові ініціативи)) А влада щось не дуже з тим поспішала. Тож, наразі неясно, чи повернули викрадену й пошкоджену зірки на місце.

Chernivci_17-27

Прогулялися пішохідною (і святковою) вулицею Кобилянської.

Вона завжди святкова і завжди пішохідна. Києву дуже бракує чогось подібного. Але все в наших руках, треба якусь чергову петицію Віталіку написати)) Бо всякі там Саксаганського — геть не те.

Chernivci_17-30

Chernivci_17-32

Тут добре… якось затишно.

Chernivci_17-36

Chernivci_17-37

Кафедральний собор Святого Духа. Кацапський патріархат, але колір стін його мене завжди радував.

Колір — бімба, цікаво, що вони цим хотіли сказати?

Chernivci_17-39

Архітектура Чернівців взагалі радує своєю різноманітністю.

Chernivci_17-40

Chernivci_17-45

Chernivci_17-47

А ще місто радує котіками)) Живеться тут їм, здається, непогано.

Але щось Сашечка лише оцього беззахисного пухнастика і сфоткав. А от рудого котяру — рекламного агента кондитерської крамнички не зазнімкував. А по тій наглій рудій пиці точно було зрозуміло, що живеться йому непогано))

Chernivci_17-43

Але в нас був план (в логістичному розумінні цього слова), тож ми вирушили далі.

До речі, на вулицю Кобилянської мене манили не лише її затишок і краса, а й пам’ять про найсмачнішу, найбільшу і найдешевшу вуличну каву… Що вам сказати… На жаль, вона так і лишилася в пам’яті. Ні, кава була на тому самому місці, але вже не тішила: ні смаком, ні ціною, ні розміром (щоб ви розуміли, за чим я шкодую: півлітрове ароматне лате з густющою пінкою за 10 грн восени 2015 року). Ех, якби ж то знаття, то ми б не проминули кондитерську з котярою-швейцаром (вона виглядала дуже спокусливо, кіт спокушав також). А так вже не стали повертатися, бо у нас було обмаль часу, а місто ж саме себе не подивиться. Мораль: мабуть, таки треба змиритися й не забувати, що чимало хороших речей продовжують існувати виключно у нашій пам’яті, наївно сподіватися на сталість чогось хорошого. Але так хочеться…))

Chernivci_17-48

«БАЧИТЕ то прочинилися двері котрі насправді є то прийшов хтось із нас і каже що він бачив сьогодні речі за видимістю речей» © Грицько Чубай

Костел Пречистого Серця Ісуса — костел єзуїтів в Чернівцях. Пам’ятка неоготичної архітектури ХІХ століття. З 1963 року тут розташовувався обласний архів (і це ще не найгірший варіант, погодьтеся). Починаючи з 1 березня 2010 року храм належить релігійній громаді Римо-Католицької церкви.
Зараз будівля на ремонті, але особливого ажіотажу не спостерігається.
Мені розповідали, що тут навіть проходили театральні вистави в рамках Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz. А дивлячись зовні й зблизька, так і не скажеш, що будівля функціонує.

Chernivci_17-49

Насправді ж нашою метою був райончик поряд з Ботанічним садом (вулиці Федьковича, Аксеніна). В нинішньому «тихому центрі», а колись – на далеких околицях міста наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть тут сформувався унікальний район віллової забудови тодішньої чернівецької шляхетної публіки, який і сьогодні зачаровує нас своєю красою та вишуканістю, елегантною витонченістю та продуманістю кожної деталі. І нехай на самому початку ці «вілли для коханок», як їх зневажливо називали прихильники давніх смаків та традицій, вважалися взірцем несмаку – зараз вони можуть бути яскравим зразком громадської архітектури і прикладом для приватного будівництва.

Ми повільно просувалися цими вулицями, роздивляючись численні деталі, намагаючись зрозуміти, чому тепер так не роблять, і — що гріха таїти — крадькома приміряючись, у котрому із цих чарівних будиночків нам хотілося б жити. Заради такої краси, можна погодитись і на статус коханки))

Chernivci_17-51

Chernivci_17-52

Chernivci_17-53

Chernivci_17-55

Chernivci_17-56

Chernivci_17-57

Chernivci_17-60

Chernivci_17-61

Chernivci_17-62

Chernivci_17-64

Для порівняння. Ця ось вілла побудована в 1997 році.

Chernivci_17-63

А потім у шальоній чортопхайці (я так і не зрозумів, то автобус був чи маршрутка), повній щасливих учнів різних рівнів прокачаності, поїхали-таки до перлини міста — Чернівецького університету.

Chernivci_17-70

Особливо заглиблюватися в історію я не буду. І так загально відомо, що теперішній університет — це колишня Резиденція митрополитів Буковини і Далмації.

Вхід без екскурсії коштує 20 грн. (Платити можна через термінал.) Скільки з екскурсією — не пам’ятаю. Часу в нас було обмаль, так що якось і не розглядався такий варіант. З екскурсією, звичайно, цікавіше, можна побачити й інтер’єри, куди не пускають неорганізованих туристів, але…

Ну, я, наприклад, встигла трохи позазирати, куди мені було цікаво. І навіть вийти на балкончик другого поверху.

Chernivci_17-71

Chernivci_17-73

Chernivci_17-77

Почали зводити Резиденцію 1864 року за проектом архітектора Йозефа Главки на замовлення православного релігійного фонду Буковини і тодішнього єпископа Євгена Гакмана. Завершили – 1882 року.

Варто зазначити, що спеціально для цього технологічно складного (на той час) будівництва у Чернівцях організували роботу двох цегельних заводів і запрошували найкращих майстрів своєї справи з різних куточків Австро-Угорщини.

Ансамбль Резиденції побудований у синтетичному стилі архітектурних елементів різних епох. Й. Главка, будуючи резиденцію православного єпископа, зробив акцент на романо-візантійському стилі й додав у декор мотиви ренесансної архітектури, готики та іудейські елементи. Архітектор немов хотів натякнути на мультикультурність Чернівців.

Складається архітектурний ансамбль з трьох окремих будівель: самої Резиденції митрополита, теологічного факультету (який функціонує і в наш час при ЧНУ) та школи псаломників. До комплексу Резиденції входять також два храми – Семінарська церква Трьох Святителів, церква Іоанна Нового Сучавського та два розкішних парки.

Chernivci_17-79

Chernivci_17-81

Chernivci_17-82

Трошки цікавого про Чернівецький університет.

– В 1950-х рр. в Церкві Трьох Святителів Семінарського корпусу розміщувався електронно-обчислювальний центр;
– Обов’язковою умовою для роботи садівником в розкішному університетському парку була вища освіта;
– В оздобленні споруди використовувався кораловий камінь – природне буковинське диво. В Синодальній залі збереглися його фрагменти попри руйнівну пожежу 1944 року;
– Зображення центральної частини парадної брами прикрашає герби Чернівців та області;
– Одним із найвідоміших студентів університету був Іван Франко;
– Перші студентки з’явились в університеті в 1899 році, їх було четверо.

Chernivci_17-83

Chernivci_17-85

Chernivci_17-87

Chernivci_17-89

Chernivci_17-90

Chernivci_17-93

Парк дійсно крутий. Не даремно тут були такими прискіпливими до вибору садівників.

Chernivci_17-95

Chernivci_17-98

Chernivci_17-99

Але час піджимав, тож ми побігли до виходу.

Chernivci_17-102

Chernivci_17-103

Вперше заглянув всередину Семінарської церкви Трьох Святителів. Там якраз вінчання якесь було (студентів, мабуть). Думав, може, примазатися до святкування (зі сторони нареченої). (Головне, аби не замість нареченої))

Chernivci_17-104

Але треба їхати в Кам’янець… останні погляди на величну споруду…

Все, що я можу, сказати про Чернівецький університет: якщо ви досі там не були і його не бачили, то неодмінно поїдьте і подивіться на цю красу. А уявіть, чимало людей там… вчаться)) І милуються цією красою щодня. Ну гаразд, за певний час звикають і вже не милуються. Але мені завжди здавалося, що атмосфера старих університетів краще сприяє навчальному процесу, бо відчуваєш себе причетним до чогось величного і розумієш, скільки поколінь до тебе вже вгризалися там у граніт науки і скільки ще вгризатиметься… тяглість традицій і таке інше. Словом, якби в Чернівцях не було більш нічого, окрім Університету, все одно туди варто було б їхати і повертатися знов.

Chernivci_17-106

Chernivci_17-107

Chernivci_17-108

…і ми біжимо (в прямому сенсі цього слова) на автовокзал (не подумайте, не від самого Університету, ми ще маршруткою їхали), щоб встигнути на зручну для нас по часу чудову українську маршрутку, щоб вона чудовими українськими дорогами домчала нас до чудово українського міста (останнє було без сарказму, ви ж зрозуміли?) Кам’янець-Подільський, на чудовий (знову без сарказму… що ж це зі мною робиться)) фестиваль. Але про нього я вже розказував, тож наступне цікаве буде про якесь інше місто. Не перемикайтеся!
Не хотіла вклинюватися у Сашчину тонку іронію, тож напишу вже в кінці лайфхак: квитки на Чернівецькому автовокзалі можна купити заздалегідь (можна навіть через інтернет, але ми цього не зробили, бо не встигли), тоді маршрутка здасться вам більш чудовою, бо ви гарантовано сидітимете, якщо матимете квиток. (Щоправда він не врятує вас від репертуару, запропонованого водієм; врятують навушники, але їх у мене, на жаль, не було. Тож іще один лайфхак: беріть навушники, навіть якщо подорожуєте в компанії.) А без заздалегідь купленого квитка вам доведеться, як і нам, перевіряти маршрутку на гумовість і компактно заповнювати собою той незначний простір між сидіннями, сумками, рюкзаками та іншими пасажирами, який лишився, бо ми ж прибігли прямо перед відправленням, ага)) Ок, зізнаюсь чесно, я сиділа, бо мені хлопчик з квитком чемно поступився місцем, а водій маршрутки за це довго мене гіпнотизував підозрілим поглядом)) А от двометровому Сашці пощастило значно менше. Але згодом трохи місць таки звільнилося і ми вже в комфорті)) доїхали до Кам’янця, на фестиваль встигли (бо початок затримався, хе-хе) і тусячили на ньому до ночі, маючи на то певний запас сил, адже спали в цей день майже до сьомої ранку, надихнулися красою Чернівців, а також (увага, знову сарказм) відпочили в маршрутці)) Все, хепі енд! До нових подорожей 😉