Три дні, з 21 по 23 квітня, у подільській туристичній перлині – місті Кам’янець-Подільському відбувався перший етап щорічного фестивалю «Коло культур», ініційованого Кам’янець-Подільським державним історичним музеєм-заповідником та національними громадами міста за сприяння міської ради. Як повідомляє Поділля News, першою громадою, яка представила багатогранну свою культуру і традиції, стала єврейська – за підтримки регіонального представництва Хмельницького благодійного фонду «Хесед Бешт».
Лекції, кулінарні та творчі майстерні, просвітницькі виставки, екскурсії та потужний святковий концерт – загалом одинадцять заходів, кожен із яких мав на меті відкрити гостям красу, різнобарв’я та зміст вікових традицій євреїв, які живуть на Поділлі з XVI століття. Єврейська громада і менеджери ХБФ «Хесед Бешт» протягом трьох днів своєї презентаційної участі у фестивалі вирішили охопити всі доступні медіа – від кухні та історії до занурення у мистецьку естетику традиційних єврейських поховань.
Для кого і чому власне проводиться фестиваль «Коло культур», чітко визначають його провідні ініціатори – Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник:
«Це кілька днів, наповнених змістом, історією та живими традиціями: лекції, екскурсії, музика, виставки та майстер-класи, які відкривають багатогранний світ єврейської спадщини нашого міста. У програмі — від знайомства з культурою та кухнею до розмов про історичну пам’ять і сучасне осмислення минулого. Кожен день — інший настрій, інший акцент, але спільна ідея: зрозуміти, відчути й побачити більше».
У рамках фестивалю відбулася також лекція з циклу «Палітра єврейської культури» для студентів історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка від менеджерки зі зв’язків із громадськістю ХБФ «Хесед Бешт» Ольги Нікітіної. Про зміст і актуальність інтерактивно представленої студентам інформації висловився в.о. завідувача кафедри історії України, доктор історичних наук, професор Олександр Комарніцький:
«Під час лекції було розкрито ключові аспекти єврейської культури, яка базується на іудаїзмі та мовах – івриті та ідиші. Учасники дізналися про традиційні освітні інституції, зокрема хедер, символіку, а також особливості життя єврейського населення в межах так званої смуги осілості. Окрему увагу було приділено культурним проявам – музиці, мистецтву, літературі та кухні».
Лекторка підкреслила, що єврейська культура вирізняється глибокою повагою до знань, міцними сімейними цінностями та багатою духовною спадщиною. У цьому контексті згадувалися сучасні митці й діячі, зокрема Давид Чічкан, Нікіта Тітов, Дмитро Клебанов, які у своїй творчості осмислюють історичну пам’ять і культурну ідентичність.
Гомінкою заключною нотою третього дня культурно-просвітницької гостини став святковий концерт «Мотиви єврейської спадщини» – до творення якого долучилися як місцеві таланти, так і гастролери з Хмельницького – волонтери та менеджери ХБФ «Хесед Бешт». Перед початком концерту в холі центру культури і мистецтва «Розмай», який приймав артгостину, була розміщена важлива інтерактивність – діджитал-версія виставки «Мацеви: між минулим і сьогоденням». Ця експозиція відкриває ще одну царину єврейської культури і традиції – виготовлення мацев, які слугували надгробними плитами на єврейських кладовищах.
- Двоголовий орел – метафора Бога і нічого спільного з гербом РФ немає
Про останні розповіла фотовиставка робіт члена команди ГО «Україна Інкогніта» Дмитра Полюховича. Адже старі єврейські цвинтарі — чи не єдине місце, де й сьогодні можна побачити традиційне єврейське мистецтво у «природному середовищі», а не лише у вітринах музеїв чи на сторінках мистецьких альбомів. Особливо це стосується некрополів із похованнями XVIII та початку XIX століть. Саме на цей час припав пік розквіту єврейського каменерізного мистецтва. Майже кожна мацева цього періоду — справжній шедевр, гідний найкращих музейних експозицій. Барельєфи на мацевах — це не просто оздоблення. Кожне зображення приховує глибокі сенси, переважно з відсилками до Тори та Талмуду. Вони відображають світогляд і вірування мешканців штетлів: одвічне очікування Машиаха, віру в те, що після смерті душа насолоджуватиметься плодами Раю, та сподівання на воскресіння з мертвих. Часто оздоблення мацевот алегорично передає риси небіжчика, його звички, праведність і добрі справи.
Член команди ГО «Україна Інкогніта», історик та краєзнавець із Поділля Дмитро Полюхович, який мешкає у колишньому містечку Городок (Хмельницька обл.), багато уваги присвятив дослідженню давніх єврейських некрополів свого краю. Свій інтерес до юдаїки він пояснює так:
«Для мене культура і історія мого рідного Поділля є цілісною й неподільною. Мені цікава спадщина всіх народів, які жили на цій землі: українців, євреїв, поляків, вірмен… навіть росіян-старовірів, що мешкають тут із XVII століття. Без єврейської складової неможливо уявити культуру й історію Поділля. Тим більше, що традиційна єврейська культура українських штетлів досить специфічна й несе у собі величезний пласт культури місцевих українців. Адже вона жила й розвивалася серед безкрайнього українського моря. Водночас євреї помітно вплинули й на розвиток української культури. Що стосується цвинтарів, то мистецтво каменерізів мене просто зачаровує — воно дивовижне. Тут бачимо поєднання європейських традицій епохи Ренесансу та Бароко з єврейською символікою й, часом, українськими мотивами. Це неймовірно красиво, а за прихованими сенсами — надзвичайно цікаво».
Аби якнайкраще показати красу давніх барельєфів, Дмитро розробив власне ноу-хау, яке назвав «витинанками». У чомусь вони перегукуються з традиційним єврейським мистецтвом «рейзеле». Суть методу — відділити різьблення від тла, яке через пошкодження часто відволікає увагу від композиції.
«Створення кожної “витинанки” — процес непростий, — розповідає Дмитро. — Спочатку потрібно знайти цікавий барельєф, який хочеться увічнити. Потім його відчистити від моху та лишайників й відмити. Це складна справа: залізні щітки використовувати не можна, адже йдеться про XVIII століття. Інструменти — м’яка щіточка та загострені дерев’яні скребки. Часом на очищення барельєфу йде 2–3 години. Далі — фотографування, а потім комп’ютерна обробка, яка може тривати від кількох годин до десяти й більше, залежно від деталізації та потреби відновлювати пошкоджені елементи».
Згодом на основі «витинанок» він почав створювати цілі композиції, а пізніше вирішив додати кольори: «Насправді барельєфи на мацевах від початку були поліхромні, — каже історик. — Тож я вирішив їх розфарбувати. Розфарбування не фантазійне: колористика взята з розписів синагог, мініатюр у манускриптах та інших джерел. Єдине — форма трохи інша. Моя розфарбовка й деталізація простіша, ніж у манускриптах і розписах синагог, але складніша, ніж це робили на мацевах. Навряд чи там використовували напівтони чи велику кількість кольорів — зазвичай 3–4».
Кам’янець-Подільський завжди був містом, у якому поруч жили різні народи, культури й релігійні традиції. Українська, польська, вірменська, єврейська, турецька спадщина – це частина нашої спільної історії, яка формувала унікальний характер міста протягом століть.