Вулиці – це артерії міста. На мою думку вони значно більш різноманітні, порівняно із артеріями живого організму. Приміром, старі вулиці найбільш затишні й красиві (якщо це дійсно вулиці, а не якісь промзони), але чи можуть існувати в організмі одночасно старі і нові артерії – такого не буває, і тому місто – організм інопланетного походження…
Вивчаючи вулиці, найкраще розумієш історію міста, гармонійність поєднання його ландшафтів (чи то урбоекоїдів) та людей, як елементів формування цих ландшафтів. Але що це мене понесло у ландшафтну екологію? Можна ж просто написати – сьогодні моя розповідь про одну дуже цікаву столичну вулиці – Воровського. От так.
Хто такий Воровський? Революціонер? Ну да, а ким же могли ще назвати старовинну київську вулицю? Неодноразово проходячи вгору чи вниз, по цій, забитій транспортом міській артерії, яка сполучає проспект Перемоги та Львівську площу, я точно не знав хто ж це такий. Довелося звернутись до Вікіпедії.
Воро́вський Ва́цлав Ва́цлавович (27 жовтня 1871, Москва – †10 травня 1923, Лозанна) — російський революціонер польського походження, літературний критик, один з перших радянських дипломатів. 13 квітня 1917 року увійшов до складу Закордонного бюро ЦК РСДРП в Стокгольмі. Після приходу більшовиків до влади — полпред в Скандинавії. В 1919 році повернувся до Росії, де став одним з ініціатором боротьби проти православної церкви, займав посаду завідувача Державним видавництвом. З 1921 року — полпред в Італії, в 1922 році брав участь в Генуезькій конференції. В 1923 році назначений в склад радянської делегації на Лозаннській конференції. 10 травня 1923 року був убитий в ресторані готелю «Сесіль» в Лозанні. Похований на Червоній площі в Москві в братській могилі.
Отже ім’я людини, яка стояла біля зародків антирелігійної боротьби, яка сприяла майбутньому руйнування сотень (чи то навіть тисяч) величних соборів та церков, носить велика вулиця у центрі Києва – міста, яке чи не найбільше постраждало від цієї антирелігійної боротьби. Ганьба. На жаль таких прикладів повно.
Раніше вулиця називалася Бульварно-Кудрявською і з’явилася вона у 30-ті роки ХІХ століття. Вона з’єднала Кудрявець (стародавню місцевість, яка розташована в районі сучасної Львівської площі) із долиною річки Либідь. В другій половині ХІХ століття на цій вулиці спорудили господарсько-фуражний ринок. Тут продавали ліс та дрова, але найбільше тут продавалося сіна, яке звозили щоранку. Завдяки сіну ринок отримав свою назву – Сінний. Простояв він до 2005 року, доки не був знесений. Я вважаю що київська влада вчинила тоді справжній злочин, знищивши величезний пласт історії міста.
Отже, починається вулиця Воровського від Львівської площі.
Відразу звертає на себе увагу будинок під номером 2. Його збудували у 1902 році за проектом Миколи Казанського. В цьому ж році будівлю почало орендувати Київське художнє училище. Тут навчалися багато знаних майстрів: художники Аристарх Лентулов, Мане Кац, Олександр Осьмьоркін, Іван Падалка, Карпо Трохименко, скульпториОлександр Трохименко, Іван Кавалерідзе та інші. Викладачами у закладі були Григорій Дяченко, Федір Кричевський, Олександр Мурашко, Микола Пимоненко, Федір Балавенський – знані в Україні митці. Першим директором училища був Володимир Ніколаєв – відомий архітектор.
Тривалий час у будівлі розміщувались різні навчальні заклади, а у 90-ті роки тут сталася пожежа. Тривалий час споруда стояла порожньою та обгорілою. Після реставрації тут розмістили корпус Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.
Будівля № 16 була зведена у 1907 році у стилі історизму (неоренесансу) для інженера-технолога Йосипа Добровольського за проектом архітектора Андрія-Фердінанда Краусса. У післявоєнний період тут розміщувався Верховний суд УРСР, а в період німецької окупації в будинку було Бюро фольксдойче, яке займалося ідейною роботою із місцевими етнічними німцями.
На Воровського 18 стоїть двоповерховий будинок колишньої трикласної торгової школи для жінок. Звели його у 1901 році за проектом Павла Голландського на замовлення цукрового короля, мецената Миколи Терещенка. В радянські часи в будівлі розміщувались різні навчальні заклади.
Будівлю під номером 19 вважають зразком модерну. Її збудував відомий архітектор Мартин Клуг на замовлення Августа Септера. Зводився будинок як прибутковий. Август Септер був відомим у Києві власником кондитерської та пекарні. На першому поверху будинку розміщувались магазини, на інших – квартири. До речі, Септер був власником відомого міні палацу у Ворзелі, який пізніше купив Терещенко й подарував свої дочці – Наталії Уваровій. Нині його називають будинком Уварових
Будинок із сучасним 20-м номером будували на кошти видатного купця та цукрозаводчика Льва Бродського у 1897-1898 роках. Це доволі довершена в архітектурному плані споруда, схожа більше на театр, а не на благодійну амбулаторію для бідних дітей (саме для цього зводили будинок)
У будівлі 20а розташовано «СітіПаркГотель». Будівля досить цікава й оригінальна, але якоїсь детальної інформації про неї мені знайти не вдалося.
За адресою Воровського 24 розташована велика будівля Першого комерційного училища. Про цю споруду наш сайт уже писав.
Помпезна будівля на Воровського 26 – Народна аудиторія, також заслужила на окрему статтю на нашому сайті.
Невеликий неготичний замочок на Воровського 27 розташований нині на території Інституту ортопедії й є його частиною. А колись це був житловий будинок барона Рудольфа Штейнгеля. У 1870-х роках цю будівлю звели Володимир Ніколаєв та Віктор Сичугов. Після смерті барона Штейнгеля (який був дядьком власника Ласточкиного гнізда у Криму) будівлю купив лікар-невролог Михайло Лапинський, який влаштував тут санаторій. В радянські часи санаторій націоналізували, так і залишивши йому лікувальний профіль.
Цікавий будинок за адресою Воровського 29б, розташований у дворах. Як нам повідомив Дмитро Купач, цей будинок належав жандармському управлінню. В ньому, нібито, розміщувався офіс Миколи Кулябка – начальника Київського охоронного відділу у 1907-11 рр. Від посади його відсторонили після вбивства столипіна, а пізніше Кулябка засудили до тюремного ув’язнення за значну розтрату казенних коштів.
За адресою Воровського 30 розташований помітний кутовий будинок, який колись був прибутковим. На жаль історію будівлі я знайти не зміг.
Пройшовши через арку можна побачити чудернацький будинок, який має адресу Воровського 34. Про нього ми також уже писали.
Будинок розташований недалеко від цирку (номер 51) дивує своїм зовнішнім декором. Зведений він у стилі київського ренесансу (неоренесансу) на замовлення Карла Бульйона у 1904 році. Будинок був прибутковим. У підвалах будинку тривалий час розміщувалась пекарня, печі якої опалювались окремою кочегаркою. В квартирах стояли окремі грубки, складені кахлями. Пекарня випікала булочки та смачний хліб-кирпичик
В цій пекарні у роки німецької окупації деякий час працював Микола Трусевич – легендарний воротар «Динамо», який був учасником Матчу смерті. Його розстріляли в концтаборі у 1943 році. Трусевичу присвячено художні фільми «Третій тайм» (1965) та «Матч» (2012).
Звичайно це не всі цікаві будинки, розташовані на Воровського. Можливо колись розповім ще й про інші.