Ми живемо у час коли авторитетні та потужні колись міжнародні структури перетворилися не лише на пустопорожню фікцію та профанацію, але й на свою протилежність. В Радбезі ООН сидить представник країни-агресора, яку, до речі ніхто ніколи навіть не приймав до лав цієї міжнародної організації, офіційні співробітники «палестинських» структур ООН на Близькому Сході особисто катують і убивають цивільних та захоплюють та утримують заручників, а генсек все тієї ж ООН улесливо «ручкається» з визнаними міжнародним судом військовим злочинцем…
Маємо ще одну, авторитетну колись міжнародну структуру – Організацію Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Остання мала би перейматися збереженням світової культурної спадщини. У тому числі і на теренах охоплених війнами. Однак досі жодної жорсткої реакції на злочини росіян проти культури ми не бачимо.
Зокрема у вересні минулого року «Україна Інкогніта» повідомляла, що під час засідання Комітет ЮНЕСКО підтримав ініціативу України і прийняв рішення про внесення низки об’єктів під посилений захист в умовах російської агресії.
Йшлося про більшість об’єктів, які входять до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та до попереднього Списку світової спадщини ЮНЕСКО, без врахування об’єктів, що знаходяться на тимчасово окупованих територіях, історичного центру Одеси та Чернігова. Це безпрецедентно великий список.
Під №17 у цьому списку фігурував Держпром (будівля Державної промисловості) у Харкові.
Не зважаючи на «захист» ЮНЕСКО росіяни увечері 28 жовтня ударили КАБ-ами по пам’ятці, найвідомішій зі споруд Харкова будівель міста та один з перших хмарочосів Радянського Союзу.
Як чиновники ЮНЕСКО бачать «захист» спадщини від росіян розповіла відома українська письменниця, літературознавець, поетеса, есеїстка, публіцистка та політична активістка Оксана Забужко. Її слова наводить espreso.tv:
«Не знаю, в чому цей посилений захист мав полягати, — може, збільшили на мапах синій охоронний щиток (я не жартую, саме таку рекомендацію в останніх числах лютого 2022 р. в ЮНЕСКО дали львів’янам, коли ті в паніці дзвонили до Парижа з питанням, як оборонити свою Світову спадщину від російських ракет: мовляв, подбайте про сині щитки, щоб їх було добре видно, — коли росіяни їх побачать, то не будуть вас бомбити…).
Це, власне, все, що вам треба знати про ЮНЕСКО.
І про всі інші міжнародні організації, коли на те пішло, також: Юрій Безменов мав рацію — всього одне покоління, за Ортеґою – 30 років, від 1989 р. рахуючи, знадобилось ГБ, щоб системно, на рівні інституцій, розтлити Захід, який після Другої світової війни вже, слід віддати йому належне, не так то й опирався — і знай верещав, як той Вінстон Сміт у “1984”: “Віддайте їм Джулію!” – причім задовго до того, як його брали на тортури: Кремлеві досить було, як казав котрийсь їхній Юліус Штрейхер, “только бровь поднять”, і йому залюбки віддавали “Джулію за Джулією” – Угорщину й Чехословаччину, Вірменію й Грузію, Україну… – опа, ашотакоє, а чого ж з Україною все ніяк не виходить?..
А того, що нам цих 30 років акурат і треба було — на те, щоб дорости до здатности чинити опір.
І хрін вам уже, песиголовці, а не Харків. Ви й Кавказу надовго не втримаєте — ще вас тільки починає розгойдувати з усіх сторін, ще від вас не почало відвалюватися там, де тонко: як 35 років тому, як 110 років тому, — тільки цим разом Захід вас уже не вдержить: зробивши його інституційно імпотентним, ви й себе позбавили його підтримки, котру досі приймали як належне, бо кого ж захистить зогниле, — не буде цим разом “Парижа”, не буде “Ялти”, Carthago delenda est.)
А Харків прекрасний — навіть у шрамах», підсумувала пані Забужко