2-го липня з ініціативи ДІАЗ Стародавній Київ, ГО “Україна інкогніта”, Благодійного фонду «На часі» та VIHAREV Architects&Engineers та за підтримки КНМЦ і Департаменту охорони культурної спадщини КМДА, на Замковій горі у Києві було проведено велелюдну толоку. Мета, – впорядкувати територію біля поховання убитих росіянцями козаків-богданівців та відкрити для огляду ще один оглядовий майданчик.
На Замковій горі колись був цвинтар Флорівського монастиря. Там поховали козаків 1-го полку імені Богдана Хмельницького (богданівців), яких 8 серпня 1917 р. підступно убили росіяни.
Нагадаємо що цьому передувало.
Наприкінці квітня 1917 р. було проголошено про створення Першого українського козацького ім. гетьмана Б. Хмельницького полку. А 4 травня (21 квітня) після зустрічі з представниками українців, командувач Південно-Західного фронту генерал Олексій Брусилов (він згодом перекинувся до більшовиків) офіційно дозволив формування полку, але з застереженням, що в київському гарнізоні мали залишитися тільки 500 осіб, – росіяни боялися «мазепинства», а велика кількість українських вояків у Києві їх лякала.
Наступне військове українське формування – Перший Сімферопольський Полк імені гетьмана Петра Дорошенка був створений у Сімферополі 24 квітня.
Тим часом «демократично-революційне» росіянське керівництво Київської округи вбачало в українізації ознаки «дезертирства» та спробу обвалити фронт. А київські російськомовні медіа, починаючи від шовіністичного і реакційного «Киевлянина» та закінчуючи ліберальною та демократичною «Киевской мыслью» та місцеві Ради робітничих і солдатських депутатів почали активно таврувати створення полку як страшний злочин проти революції, демократії, єдності народу тощо.
На початку серпня 1917 р. російське командування, від гріха подалі, спровадило на фронт майже усі українізовані підрозділи Києва. Натомість у Київ пригнали полк російських кірасирів та полк донських козаків.
Ось як згадував Михайло Грушевський, про полк імені Богдана Хмельницького, який тоді ще залишався у місті: «це була одинока розмірно добре зорганізована українська частина» яка «була більмом на оці Оберучову, Корнілову, Керенському і бозна ще кому».
8 серпня дійшла черга і до богданівців – їх відправляли двома ешелонами. На другий ешелон, майже одразу після відправлення здійснили напад вояки кірасирського полку та донські козаки. Командир кірасирського ескадрону наказав обстріляти ешелон із кулеметів і гвинтівок, унаслідок чого було вбито 31 богданівця. Пізніше, на станції Пост-Волинський кірасири і донські козаки оточили обстріляний ешелон. Росіяни тут майже нічим не ризикували – українська частина була практично беззбройною бо майже не мала набоїв.
Після роззброєння росіяни били українців прикладами, а деяких поранили шаблями. По тому близько 300 чоловік, у тому числі і всіх офіцерів, арештували – і далі продовжували знущатися над ними, вигукуючи при цьому “Мы вам покажем автономию, хохлацкие морды”.
12 серпня полеглих вояків Богданівського полку поховали на Замковій горі. Запрошений на панахиду російський єпископ Димитрій, який напередодні освячував відправлення полку на фронт, відмовився відспівувати полеглих.
Показово: на час подій богданівці та російські частини належали до однієї армії Російської республіки. Але ненависть росіян до українців була такою лютою, що ця обставина ролі не грала – навіть досить «кастрована» автономія, яку тоді просували українські діячі, викликала жорстке неприйняття у московитів.
Хрест на Замковій горі з’явився 14 жовтня 1989 року. Тоді, за ініціативи Української Гельсінської Спілки (УГС) та Спілки Незалежної Української Молоді (СНУМ) відбулося велелюдне (за різними оцінками від 3 до 5 тисяч учасників) сходження на Замкову гору і встановлення та освячення хреста (від початку дерев’яного) на могилі українських вояків. Це був перший масовий захід в Києві присвячений збройному протистоянню українців з Москвою.
Пізніше хрест замінили залізним.
З часом могила і всі підходи до неї заросли чагарниками та бур’яном.
У толоці взяли участь майже півсотні волонтерів – які почали впорядкування поховання вояків-богданівців 1917 року та заново відкрили казковий вигляд Києвоподолу (це не остання толока, будуть ще).
Розчищено дорогу до поховання і велику ділянку навколо поховання – приходьте усі, щоб віддати шану українським героям та на власні очі побачити чудовий краєвид.
Кожна традиційна толока завершується частуванням учасників. Тут постарався відомий кухар Євген Клопотенко, якому організатори заходу щиро вдячні за частування і гастропідтримку.
Звісно організатори щиро вдячні і всім небайдужим киянам, які долучилися до збереження пам’яті про козаків-богданівців.