«Україна Інкогніта» вже піднімала тему сумної долі дуже красивого неоготичного будинку Івана Терещенка на бульварі Тараса Шевченка, 34 в Києві.
- Садиба Терещенків. Фото: Роман Маленков
З усіми деталями можна ознайомитися в нашій публікації «Садиба Терещенків». Тут дамо лише коротку суть справи.
Садибу звели у 1874-1875 рр. за проектом знаменитого архітектора В.Краузе. У 1879 р. її придбав цукрозаводчик Іван Терещенко.
У 1918 році в цій будівлі базувалося Міністерство шляхів сполучення УНР.
Пізніше, у ніч з 13 на 14 листопада 1918 року тут на таємних зборах представників українських політичних партій, що входили до Українського національного союзу, схвалили план повстання проти гетьмана П.Скоропадського. Одночасно було сформовано тимчасовий революційний уряд — Директорію УНР.
Нинішній стан будівлі – ганьба Києва, київської влади та й України назагал. Власник садиби, назву якого навіть важко вимовити – «Центелеввтормлинбуд», довів пам’ятку до стану напівруїни. Із 2008 року оця організація, з умовною назвою складною для людської пам’яті (практично «Роги та ратиці») робить все аби споруда перетворилася на руїни. Можна припустити, – це, вірогідно, робилося для того аби отримати у підсумку можливість її знести, як аварійну та звести натомість чергову монструозну висотку.
Судова тяганина з власниками пам’ятки тривала добрих півтора десятиріччя. Нарешті в епопеї поставлено крапку.
Як повідомив на своїй ФБ сторінці суддя Верховного Суду України Дмитро Гудима, Велика Палата Верховного Суду повернула територіальній громаді Києва будинок Івана Миколайовича Терещенка на бульварі Т. Шевченка, 34.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду постановила окрему ухвалу, згідно з якою зобов’язала Київську міську раду вжити заходи для усунення виявлених у справі порушень і для недопущення подібних порушень законодавства про охорону культурної спадщини, а також повідомити про вжиті заходи впродовж місяця Велику Палату Верховного Суду.
«Україна Інкогніта» сподівається, що для пам’ятки знайдуть відповідального власника, який поверне їй колишню красу, не важливо яким буде той власник – чи то приватний, чи якась із державних структур.