Усім нам відома Ейфелева вежа – візитна картка столиці Франції, металева красуня, якою щороку милуються мільйони відвідувачів. Однак мало хто з нас знає, що, наприклад, у Черкасах є вежа, яка не програє парижанці в оригінальності, естетичній красі та довершеності. Так, саме з Гюставом Ейфелем чомусь прийнято порівнювати російського інженера Володимира Шухова, автора десятків конструкцій та винаходів, які служать людству вже більше ста років. Особисто я вважаю це порівняння недоречним та навіть образливим, адже кожен винахідник успішно втілював свої власні розробки та заслуговує на своє місце в історії. Проте Ейфеля знає увесь світ, а Шухов лишається відомим лиш вузьким колам поціновувачів.
Біла Церква
Конотоп
Станіслав-Аджигольський задній маяк
Шухов Володимир Григорович (1853-1939) народився у козацькому містечку Грайворон на Слобожанщині, яке пізніше приєднали до Курської губернії. Початкову освіту отримав у Санкт-Петербурзі, де на той час мешкали його батьки. Навчаючись у гімназії він виклав власний оригінальний доказ теореми Піфагора, чим здивував свого вчителя – відомого фізика Костянтина Краєвича. Вищу освіту здобував вже у Москві – за вказівкою батька поступив на інженерно-механічне відділення Імператорського технічного училища (Нині Московський державний технічний університет імені Н.Е. Баумана). Серед викладачів, які навчали Володимира, були вчені зі світовим ім’ям – математик Летніков, механік Орлов та «батько аеродинаміки» Жуковський. Свій перший винахід – парову форсунку (1880) Шухов зареєстрував ще будучи студентом. Перспективного студента помітили та відправили на ознайомлення з досягненнями промисловості на Всесвітню виставку у США. Там майбутній інженер познайомився з американським вченим російського походження Олександром Барі, який потім на довгі роки стане його покровителем, наставником та працедавцем. Пізніше, після повернення Барі в Москву, він влаштує Шухова головним інженером своєї новоствореної «Технічної контори». Цей крок призведе до надзвичайно плідного співробітництва, яке припиниться лиш з початком Першої світової війни. Талант Шухова буде затребуваний і з приходом більшовиків – згодом він стане почесним членом АН СРСР. За своє життя інженер отримав близько 20 патентів та авторських свідоцтв. Найвідоміші винаходи та конструкції – розробка та будівництво перших у Російській імперії нафтопроводів, створення циліндричних резервуарів-нафтосховищ, танкерів, трубчатих парових котлів, газгольдерів, установок термічного крекінгу нафти, винайдення перших у світі гіперболоїдних конструкцій, оригінальних сітчастих металевих перекриттів, проектування мостів та інших споруд. Під час війни Шухов створив декілька видів морських мін та плавучих артилерійських установок. При всьому цьому головним своїм хобі вважав фотографію, а саме стереоскопічні знімки. Останнім вагомим досягненням інженера були роботи по відновленню після землетрусу стародавнього медресе Улугбека в Самарканді (1932). Спільно з архітектором Мауером виконали випрямлення «падаючого» східного мінарету, за що отримали всесвітні овації.
Володимир Григорович Шухов
В цій статті ми детально розглянемо лиш один винахід Шухова – сітчасті гіперболоїдні конструкції, які отримали широку популярність через свою міцність, легкість, красу та дешевизну. Їх застосовували при будівництві водонапірних веж, опор ліній електропередачі, маяків та, навіть, щогл військових кораблів початку ХХ століття. У 1894-86 роках інженер розробив та успішно побудував першу у світі гіперболоїдну водонапірну вежу, яку, разом зі своїми сітчастими павільйонами, представив на Всеросійській промисловій та художній виставці у Нижньому Новгороді. Усі з’єднання первістка, як і сотень наступників виконувались клепанням. По завершенню виставки вежу небаченої раніше краси перекупив відомий меценат Нечаєв-Мальцов та згодом перемістив у свій маєток Полібіно (Ліпецька область).
Найвідомішим гіперболоїдом Шухова стала радіовежа на Шаболовці в Москві. Її зводили у 1919-22 роках для здійснення перших у союзі радіопередач. Башта отримала шість телескопічних сталевих секцій загальною висотою 148 метрів. Її будівництво могло стати останнім у житті інженера через нещасний випадок – при монтажі четвертої секції із-за неякісного металу розірвався трос. Під час падіння вона пошкодила вже змонтовані частини. Більшовики арештували Шухова та приговорили до «умовного розстрілу» – в разі повторення інциденту та зриву строку здачі об’єкту він був би приведений в дію. На щастя все обійшлось – арешт скасували, радіовежа запрацювала вчасно. Найдосконалішими гіперболоїдами інженера вважаються перехідні опори ЛЕП над рікою Ока – важкий шматок ділянки різного рівня біля міста Дзержинськ він покрив шістьма опорами.
На початку ХХ століття Володимир Шухов багато разів відвідував Україну, успішно запроектував та побудував десятки сітчастих конструкцій, в основному водонапірних веж. Точна їх кількість невідома, лиш частина втрачених збереглась на фотографіях. На сьогоднішній день в нашій країні існує близько десяти об’єктів Шуховської спадщини, кожен має свою історію, свої відмінності та свої унікальні риси.
Розпочати хочеться з найстарішої гіперболоїдної водогінної вежі в Україні – Миколаївської. На почату ХХ століття темпи розвитку міста прискорювались і дуже швидко виникла проблема забезпечення безперервного водопостачання. Одним з ключових об’єктів у схемах водогону тих часів була водонапірна вежа. Переможцем конкурсу став проект інженера Шухова. І він справді був кращим за багатьма показниками – об’єм цистерни більше 600 кубічних метрів (тоді 50 тис. відер), висота – 32 метри, в рази менша кількість необхідного металу, порівнюючи з конкурентами. Вежу ввели в експлуатацію у 1907 році. Серйозним випробуванням для неї стала Друга світова війна – під час відступу німці її підірвали. Повернути до роботи металеву красуню взялись робітники суднобудівного заводу. По закінченню війни вежа вже була в роботі і успішно пропрацювала до 1958 року. З введенням нового Інгулецького водопроводу змінилась схема водопостачання, необхідність експлуатації водонапірної башти відпала. На щастя міський водоканал зберіг своє дітище, хоч і не в кращому стані. На сьогоднішній день певні елементи вежі потребують заміни та ремонту, і допомогти в цьому готові німецькі спеціалісти, однак через брак фінансів суттєві роботи не ведуться. Під час дослідження у 2013 році істориками та працівниками водоканалу старих колодязів, вони виявили добре збережену систему підземних галерей та труб, які ведуть до вежі, був знайдений лічильник, що рахував об’єм використаної води у відрах. Відвідуючи Миколаїв мене приємно здивувала обізнаність місцевих – в кого не запитай, всі знають вежу, люблять та не уявляють місто без неї. Як приклад, нещодавно у дитячому містечку «Казка» встановили якісний макет вежі.
Миколаїв
Перенесемось на сусідню Херсонщину та познайомимось з унікальними творіннями Володимира Шухова – Станіслав-Аджигольськими маяками. Тривалий час лиман Дніпра був складним місцем для навігації. Для її полегшення на початку ХХ століття морське міністерство замовило будівельній конторі Олександра Барі проект двох гіперболоїдних маяків. Інженер Шухов виконав свою справу на відмінно – маяки звели у 1911 році, свою службу вони несуть і нині. В народі передній маяк називають Станіславським, адже він знаходиться ближче до селища Станіслав, задній – Аджигольським, від однойменного озера по-сусідству. Задній маяк є найвищим в Україні (64 м), входить у список двадцяти найвищих маяків світу, також він є найвищою односекційною конструкцією Шухова. Обидва маяки мають все необхідне для перебування наглядачів – будинки, електрифікацію, камбуз, запас води, радіозв’язок та санвузли. Обслуговування ведеться вахтовим методом. Завдяки політики відкритості та популяризації об’єктів Держгідрографії на сьогоднішній день обидва маяки відчинені для відвідувачів. Дістатись до них можна човном з Станіслава або Рибальчого. У 2019 році найбільший у світі фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» визнав авторську світлину переднього маяка кращим фото Херсонської області.
Станіслав-Аджигольські маяки
Наступним дивом генія Шухова є водогінна вежа у Черкасах. Як і у Миколаєві, стрімкий розвиток міста на зламі століть потребував якнайшвидшого вирішення питання водозабезпечення. Епідемія холери у 1910 році цей процес прискорила. Нарешті, у 1914 році місто отримало систему централізованого водопостачання разом з 34 метровою красунею-вежею. Її об’єм становив 245,8 кубометрів води або ж 20 тисяч відер. В роки Другої світової війни башту двічі руйнували. На початку війни її підірвали відступаючі радянські війська. В період окупації жителі міста водогін відновили, однак виявилось, ненадовго – під час звільнення міста її повалили вже відступаючі німці. Повністю відновити свою роботу черкаський водогін зміг лиш у 1949 році. Наступним кроком до покращення системи водозабезпечення міста стало завершення будівництва Дніпровської очисної станції у Сокирному (1975 рік). Більше непотрібну «водонапірку» вирішили зберегти – її законсервували. У 2014 році, у свій столітній ювілей, вежа отримала кошти на реконструкцію. За два роки виконали всі необхідні роботи щодо укріплення, оновлення та запобігання корозії. Башта отримала нове «вбрання» – світлосіре забарвлення гіперболоїда та бак у кольорах національного прапора. День Незалежності 2016 у Черкасах святкували біля вежі – ввечері вона урочисто засяяла на радість усім містянам та гостям. Тепер це повноцінний туристичний об’єкт, КП «Черкасиводаканал» люб’язно приймає гостей, влаштовує екскурсії усім бажаючим. Нічне підсвічення дає змогу милуватись нею з різних куточків міста. Башта зацікавила й іноземних науковців – її оглянули фахівці з Німеччини, Австрії, Щвейцарії. Черкаська гіперболоїдна вежа конструкції Шухова – успішний приклад для інших міст, як треба любити та цінувати історію.
Черкаси
На Київщині збереглись одразу дві вежі конструкції Шухова. Їдучи одеською трасою важко не помітити величезний бак, обшитий деревом, що ніби піднімається над житловою забудовою Білої Церкви. Історичний, культурний та індустріальний центр Київщини отримав свою Шуховську «водонапірку» у 1929 році. Війна і цей зразок не оминула безслідно – підірвану німцями вежу відновили лиш у 1946 році. На сьогоднішній день вона виведена з експлуатації. Сама сітчаста конструкція збереглась добре, однак бак поступово руйнується. У 2017 році було оголошено про початок реконструкції. На разі роботи обмежились лиш тимчасовим покриттям цистерни заради запобігання її подальшого руйнування. В цей же час дещо дивним виглядає рішення міської ради віддати територію, на якій стоїть вежа, в аренду приватному власнику. Активісти стурбовані можливим початком забудови 30 метрової охоронної зони навколо пам’ятки.
Біла Церква
Другий гіперболоїд Шухова на Київщині виявили зовсім недавно. У 2014 році під час експедиції у селищі Пісківка краєзнавці знайшли невідомий досі світовій спільноті екземпляр. Скромна вежа, з невеликою висотою та об’ємом цистерни знаходиться серед лісу. Унікальною її робить те, що вона досі функціонує за своїм прямим призначенням – подає воду жителям. Поруч з вежею знаходиться братська могила воїнів, що загинули під час Другої світової війни. На те, що башта стояла посеред поля битви вказують і чисельні кульові отвори у конструкції.
Пісківка
Наступною у нашому огляді буде гіперболоїдна вежа у місті Конотоп на Сумщині. Її збудували за проектом славетного інженера у 1929 році. До 1941 року окрім свого прямого призначення – забезпечення міста водою, використовувалась військовими як спостережний пункт ППО. Під час війни її пошкодили, однак по завершенню відновлювати не стали. У 80-х роках минулого століття через аварійність зняли бак, на його місці встановили телевізійне обладнання і конструкція отримала нове життя. Проте як телевежа вона проіснувала недовго. В останні два десятки років через аварійність її неодноразово хотіли розібрати, однак містяни не дозволили. Зрозумівши історичну важливість, мер запропонував перетворити вежу на громадський простір, однак на сьогоднішній день нічого з ідей не реалізовано.
Конотоп
Титул «остання гіперболоїдна вежа сходу України» носить красуня з містечка Часів Яр на Донеччині. Зведена у 1927 році для потреб вогнетривкого заводу, вона пережила Другу світову війну, військові дії під час окупації міста сепаратистами у 2014 році (на території заводу був їхній штаб, а на вежі сидів снайпер). На щастя, при звільненні міста українськими військовими, сепаратисти не встигли підірвати свій спостережний пункт . Здавалось все лихе позаду, однак нещодавно з’явилась нова загроза – власник заводу, неофіційний «володар міста» ще з радянських часів, вирішив очистити територію підприємства задля влаштування там глиняного кар’єру. Зберегти вежу в його плани не входило – її виставили на продаж за ціною металобрухту. На заваді стали місцеві активісти та краєзнавці, які писали в усі можливі інстанції, знімали сюжети, проводили дитячий флешмоб аби привернути увагу до єдиної у місті пам’ятки. І вони перемогли – корупційна система знищення історії заради збагачення окремих осіб дала збій. У кінці 2019 року вежу внесли в реєстр пам’яток як нововиявлену. Звичайно це лише перший крок, але ж такий очікуваний. Сама вона у хорошому стані, виглядає краще, ніж деякі її сестри. Лиш невелика зміна відбулась ще за часів союзу – оригінальну спіральну драбину замінили на звичну пряму. Автор особисто спілкувався з місцевими активістами і був надзвичайно вражений їх ентузіазмом та бажанням зберегти це диво інженерної думки для наступних поколінь.
Часів Яр
Водонапірна вежа Помічній на Кіровоградщині. Місто відоме насамперед своїм залізничним вузлом, у який сходяться декілька важливих транспортних гілок. Станція має свій власний музей, що знаходиться у історичному вагоні. Там є і згадка про нашу героїню, яка стоїть дещо осторонь залізниці – серед житлових будинків. Водогінна вежа будувалась у надзвичайно складний для України період – Голодомор 1932-33 років. Будівельникам видавався хлібний пайок, власне це і уберегло їхні сім’ї від голодної смерті. Вежа отримала одразу дві цистерни (300 і 90 куб. метрів) та систему підігріву. Під час війни її пошкодили німці. По завершенню бойових дій відновлювати водогін не стали – пізніше збудували нову вежу простішої конструкції. На сьогоднішній день стан гіперболоїда найгірший з усіх мною бачених – метал в корозії, частково вирізаний, під баштою стихійний смітник. Від зносу цей інженерний шедевр врятували активісти, вони власне і повісили інформаційну дошку, щоб хоч якось зупинити вандалів. Цинічно виглядає зведення макету Ейфелевої вежі у центрі міста, ніби власної оригінальної металевої красуні не існує.
Помічна
Остання в переліку гіперболоїдних конструкцій на території України – водогінна вежа у місті Шостка на Сумщині. Знаходиться на території військового підприємства Казенний завод «Зірка», чим дуже ускладнює доступ до неї. Побудована у 1910-х роках ХХ століття для потреб заводу, має цистерну ємністю 500 куб. метрів. І в новітній історії використовувалась за призначенням, однак через зупинку заводу перестала давати воду. Стан вежі хороший, має добре збережений оригінальний бак та сходи. Не знаходиться в реєстрі пам’яток.
Шостка.
Нажаль за останні 20 років ми втратили мінімум дві гіперболоїдні конструкції авторства Шухова. Через невігластво, нерозуміння історичного значення цих об’єктів були демонтовані та відправлені на брухт вежі у Полтаві (2002 рік) та Фастові (2012 рік). І це все робилось зі згодою вищого керівництва міст та громади.
На завершення хочеться розповісти про долю гіперболоїдів Шухова у інших країнах. Вищезгадану Шаболовську башту у Москві світова спільнота пропонувала занести у перелік Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, в той час коли чиновники хотіли її розібрати через незадовільний стан. Все, на що спромоглись – укріпити трубами та законсервувати, через що суттєво постраждав зовнішній вигляд. З шести опор ЛЕП над Окою лишилась одна, інші, навіть маючи охоронний статус, були розібрані. Однак є і позитивний приклад – минулого року у Бухарі (Узбекистан) дали нове життя свої водопостачальниці, яка майже сто років віддано служила місту. Її резервуар перетворили на оглядовий майданчик та кафе. Для зручності підйому паралельно башті збудували ліфт.
Нині гіперболоїдні конструкції широко використовуються у світі. Найвідоміші сучасні будівлі – телевежа Гуанчжоу в Китаї, Сіднейська телевежа, башта порту Кобе в Японії та багато інших. Однак ту первісну красу, геніальну ідею і її успішну реалізацію несуть саме оригінальні витвори Володимира Шухова, які ми з вами маємо зберегти для історії та наших нащадків.
Автор тексту та фото Олександр Мальон