80 кілометрів платним автобаном на захід від Афін – і ви на Пелопоннесі. Півострів починається вузьким шестикілометровим Істмійським перешийком, який у 1880-х роках розрізали каналом, фактично, перетворивши півострів на острів. Коринфський канал сполучив Іонійське море з Егейським, таким чином позбавив численні торгові кораблі необхідності обходити весь Пелопоннес. Ширина каналу 24 метри, глибина – 8, висота стінок до – 75, щороку ним проходить до 11 тисяч суден.
Коринфський канал – перша атракція Пелопоннесу. Найкраще його оглянути із мосту – дві височезні кам’яні стіни роблять канал дуже фотогенічним, тому ніхто з туристів не пропускає – всі фотографуютьводний шлях, і селфляться на його тлі. Але за 15 кілометрів розташована значно цікавіша пам’ятка – акрополь легендарного античного поліса Коринф. Унікальний акрополь із власною назвою – Акрокоринф.
Мабуть відсотків 95 туристів, із тих, що люблять архітектуру, чули про коринфський ордер, а особливо про його колони. Це найдовершеніший ордер класичної давньогрецької архітектури, і мабуть зайве буде казати, що тільки високорозвинена країна могла досягнути подібного рівня мистецтва в архітектурі. Вони мали час і ресурси, щоб творити, відповідно були наскільки потужними, щоу тому буремному світі могли дозволити собі не лише воювати.
Усі ви чули про Сізіфа, який вирішив обдурити смерть та бога Аїда, за що був покараний Зевсом на вічну роботу – котити під гору камінь. Сізіфова праця – абсурдна важка нескінченна праця. Так от Сізіф був засновником Коринфу і його царем, звичайно, якщо вірити міфам. І ця праця була зовсім не абсурдна, адже він створив одне із кращих міст античного світу. А ще Сізіф був батьком Одіссея – про найбільшого хитруна античного світу, ви, мабуть, теж чули.
Вважається, що місто попередник Коринфу називалося Ефіра ібуло засноване 8 тисяч років тому. У 12 столітті до нашої ери дорійці, які захопили Коринф, створили свою царську династію. Від того часу поліс стійко розвивався, адже займав надзвичайно вигідне торгове і стратегічне положення. Вихід у два моря – Егейське та Іонічне, дозволяв Коринфу вести бурхливу торгівлю. На перешийку коринфяни влаштували платну переволоку вантажів, і на цьому теж гарно заробляли. Розбудувавши потужну фортецю на перешийку, на перетині основних торгових шляхів на Пелопоннес, до Спарти, Олімпії, Мікен, Аргосу, Коринф, у якийсь час, став найбагатшим містом Еллади. Він почав активну колонізацію ближніх і дальніх земель, доходячи до Албанії, Македонії і, навіть, Сицилії – легендарні Сіракузи – теж колонія, заснована Коринфом.
Олігархія, тиранія, союз із Спартою та постійні війни призвели до занепаду Коринфу в 4 столітті до нашої ери. Він перетворився на звичайне місто, яке легко могли підпорядковувати собі сильніші – Афіни, Спарта, Македонія. Кілька потужних землетрусів сильно поруйнували місто, але у 44 році до нашої ери Юлій Цезар відбудував його, перейменувавши у Юлію Коринфську. Почався новий період розквіту і збагачення полісу. Він розросталося вже не на горі, у незручному й незатишному Акрокоринфі, а під горою, у нижньому місті. В період Візантії Коринф був столицею усього півострову Морея.
Потім були хрестоносці, які захопили Константинополь і долучили Коринф до Ахейського князівства Вілардуенів, пізніше – у 1350-х роках місто перейшло до флорентійців, знову візантійці, двічі османи і двічі венеціанці… Ну ви зрозуміли – нічого оригінального. Від 1715 року і до незалежності Греції Коринф був центром Морейського санджаку Османської імперії. А у 1858 році потужний землетрус зруйнував поліс і його відбудовувати не стали – нове місто із назвою Новий Коринф збудували на березі Іонічного моря. З часом воно стало називатися просто Коринф, а руїни давнього міста почали називати Старий Коринф. Отака от історія.
У Акрокоринф, на територію фортеці, я потрапив лише з третього разу. Справа в тому, що в зимовий час у фортецю впускають лише до 15:00, а ми приїхали, спочатку у 15:20, а потім трохи раніше. Уже на зворотному шляху із Пелопоннесу в Афіни, ми заїхали на круту гору, де розкидані руїни Акрокоринфу, у 13:00. Увійшовши через браму у легендарне місто, я зрозумів, чому зачиняють так рано. Тут гігантська територія і круті скелі, рівної дороги немає, лише кам’янисті стежки, тому уночі тут бродити небезпечно для здоров’я і життя. А взимку день короткий і темніє швидко.
Численні мури, башти, бастіони, каземати, церкви, мечеті, мінарети, потерни та бомбічна природа з казковими краєвидами – це Акрокоринф у гарну сонячну днину. Так, тут майже все у стані напівруїни, але це саме те, що можна назвати романтичною руїною. А на самому вершечку башта із оглядовим майданчиком. З якої ми пішли із гучною сиреною, віддавши Акрокоринфу три години. А можна було і більше. Знизу, під горою, є залишки нижнього міста, із термами, колонами (коринфського ордеру), брукованими вулицями, але повірте, то вже зовсім не те. Не пропустіть Акрокоринф.
Текст та фото Романа Маленкова.
