Головна > Блог > Про Івано-Франківськ. Частина третя. Снігопад

Про Івано-Франківськ. Частина третя. Снігопад

Ремарка для тих, хто щойно приєднався. Іноді (з моменту оголошення конкурсу на УІ)) ми пишемо вдвох про ті місця, які відвідали разом. Тому це не записки шизофреніка, який змінює свою гендерну ідентичність у кожному абзаці й сам із собою сперечається, а тут насправді двоє оповідачів: Сашечка, aka falkoner (автор фото і основного тексту, який виділено напівжирним) і я, Оленка (і мій текст виділено курсивом). І хоча цими вихідними у мене три дедлайни, але ж завтра конкурс добігає кінця…

Тому по змозі буду лаконічною у своїх ремарках (правда-правда)) Тож, ми запрошуємо вас пригадати, як торік почалася зима. Це було красиво і незабутньо. Не вірите? Просто місця треба знати 😉

Нажаль, через страшну зайнятість на роботах  мене і Оленки ми не встигли в рамках конкурсу написати всі пости що хотіли, не встигли показати всі місця де побували, але ми  будемо продовжувати то робити і надалі. Принаймі ті історії, що розпочали розказувати – обов’язково закінчимо.

І скатертинка біла, Неначе дивосвіт,
Усе кругом накрила,
Це самий перший сніг.
Він на моїх долонях
І на щоках моїх,
Як весело сьогодні,
Бо випав перший сніг!

Про Івано-Франківськ. Частина перша.
Вуличне мистецтво
Про Івано-Франківськ. Частина друга. Субота

Зранку ми побачили зовсім інше місто…

Насправді, вдягати ці шати воно почало ще в суботу ввечері. Але був футбол, пиво, настоянки… Якось не до того. Хоча було й передчуття казки. Відчуття, що ми стаємо свідками таїнства — невблаганної, а від того невимовно прекрасної зміни пір року. Зізнатися чесно, зиму я не люблю, але вирушаючи в дорогу і глянувши прогноз, я налаштувалась на те, що цей початок зими подарує тільки радість і найтепліші спогади. Так все і склалося. Отже, головне правильно себе налаштувати.

Уночі пройшов перший за цієї зими (хоч насправді була лише середина листопада) снігопад і місто вкрив товстезний шар снігу. Сніг вдягнув В’ячеслава Чорновола в модну шапку.

0_128cf0_2da476f1_XL

Площа, що дотична до головної пішохідної вулиці міста… безлюдно…

0_128cf1_fe3e6f85_XL

Людей на вулицях майже немає, але нам особливо діватися все одно не було куди: з готелю ми виселилися, поїзд на Київ був аж увечері. Гуляли)

0_128cf2_4d0fa76_XL

Так як це була неділя, то з Кафедрального собору Св. Воскресіння цілий день лунали якісь церковні співи.

0_128cf3_9f717e0f_XL

Ратуша на місці, але сфоткати нормально так і не виходить. Сніг замітає об’єктив.

Тут нас удруге виручило те, що ми завбачливо глянули прогноз: бо, по-перше, ми тепленько вдягнулися в дорогу, а по-друге, ще в суботу встигли видертись на Ратушу, а також прогулятися осіннім парком в останній осінній день. І в голові весь час у мене крутилася пісенька Арсена Мірзояна «На кордоні зими».

0_128cf4_fe7fed48_XL

На вулиці Мазепи народу побільше. Але всі пересуваються короткими перебіжками. Від магазину. до кнайпи, від кнайпи до кав’ярні. Та з церкви люди в неділю йшли! Це ж Галичина 🙂

0_128cf5_1f731946_XL

А ми — що ми? Ми вирушили за медом. Оленка розповість. Вона там точку знає) А я вже розповідала у першій частині 🙂 Мед на Грюнвальдській. Як іти від вокзалу в центр, по ліву руку. Особливо смачні падові (чи падеві) меди, які можна застати там восени. Коштують дорожче, але вони того варті, бо дуже смачні й цілющі. Не полінуйтеся, привезіть додому баночку цих ласощів — на зиму то буде прекрасний сувенір, кращий за магнітик, хоча на вашій кухні він проживе недовго. Тому відразу беріть побільше 😉

0_128cf6_6752a46_XL

0_128cf7_e68abd1d_XL

Не дивлячись на маленький апокаліпсис, на нерозчищені дороги народ зовсім не скиглив. Кожен п’ятий ходив по вулицях… з лопатою! Нарікали, звісно, але розуміли, що мерія не всесильна. Допомагали собі як могли. Самі для себе!

0_128cf8_e63a4608_XL

0_128cf9_95016774_XL

Братське Кладовище. Радянське, але поприклеювали нових гасел. Стало актуальнішим. Декомунізація на марші.

0_128cfa_30d24909_XL

Добралися до засніженого вокзалу, щоб позалишати покупки) Все ніяк не можу відтворити в пам’яті хронологію нашої недільної мандрівки містом: сніг замів і заплутав усі сліди)) Але точно знаю, що в камеру схову речі ми здавали, коли вже все (не тільки мед) було куплено. Тож, здається, перший раз ми були біля вокзалу, бо медовий магазинчик був зачинений і довелося видзвонювати власницю, щоб домовитися з нею про пізнішу зустріч.

0_128cfb_2e55a337_XL

Комунальний транспорт, незважаючи на завірюху, ходив. Правда не всі машини витримували.

0_128cfd_ec4572c_XL

Далі ми знову пішли в центр. Засніжений Франківськ — прекрасний.

0_128cfe_97522e6_XL

0_128cff_77ce4613_XL

0_128d00_9120ace2_XL

franyk-122.jpg

 

0_128d02_c83e75da_XL

0_128d03_9f560f40_XL

0_128d04_9334487c_XL

Незважаючи на непогоду, яка ніяк не закінчувалася, туристи таки вийшли прогулятися по Стометрівці.

0_128d05_cc0c9797_XL

У центр ми поверталися з певною метою. Накупити домашнього сиру. Вони тут торгують постійно (перекладаю: лише два дні ми були у Франику і бачили щось на кшталт стихійного риночка гуцульських сирів) біля пам’ятника Міцкевичу. Але коли ми прийшли туди в неділю, нас чекало розчарування: через сніг нікого не було. Проте дядечко, який продавав поруч якісь пляцки (бублики! навіть я б сказала, баранки) видзвонив сироварів. Вони прийшли, розклалися… і ми таки накупили будзу, домашньої бринзи і, звичайно ж, традиційних місцевих сирних коників (а хтось вперше довідався про їх існування)).  Намерзлися, правда, поки чекали. За нами відразу ж вишикувалась черга. (У нас взагалі якийсь талант приваблювати скрізь покупців або туристів, мабуть, тому, що дехто дуже помітний через свій «скромний» зріст ;)) В Стамбулі ми думали навіть цим підзаробляти). Заходимо в пусту кафешку, сідаємо. Через 20 хвилин  – вона вже повна народу)).

0_128d06_61e9f865_XL

0_128d07_9fb4bd46_XL

Шопінг-тур продовжувався, ми ще в «Галку» завернули. І відігрітися трошки, і кави купити додому.

Щоправда, трохи поблукали, шукаючи ту «Галку». Бо вона непримітна якась, а снігопад її замаскував ще більше. Але знайшли і були врятовані довгоочікуваним теплом 🙂

0_128d08_321fecbc_XL

Потім знову поїхали на вокзал вивантажувати продукти (і взяти нарешті меду). Промахнулися напрямком,заїхали десь на відшиб. Довелося повертатися (та по колу просто їхали, не встаючи з теплих насиджених місць). Вражений був, коли по маршрутці (насправді за формою це був повноцінний автобус, не треба)) ходив хлопець з баяном, заробляв гроші грою. От, що робить з людями відсутність метро)

0_128d09_b9b6376b_XL

0_128d0a_1a90b6c8_XL

Ввечері (а вечір опустився на землю фіолетовими сутінками дуже швидко) зайшли в Меморіальний сквер. Під сніговим покровом він неймовірно виглядає. Доріжки, до речі, були розчищені. Тут знаходяться могили бійців УСС.

0_128d0b_c739bbfa_XL

Прогулялися вечірньою вулицею Шевченка. Вона дуже цікава своєю архітектурою, всі будинки різні, всі представляють якісь стилі. А ще останнім часом тут з’явилося багато забавних скульптурок.

0_128d0c_ea8114ca_XL

0_128d0d_c47fb454_XL

Закінчувався вечір у парку Шевченка. Пригадуєте, минулого разу я просила запам’ятати його восени? Бо наступного дня парк убрався у геть інші розкішні шати.

0_128d0e_d0b9c227_XL

Тут в пошуках виходу до озера ми зовсім промочили ноги в снігу і пішли відігріватися. (Ноги, здається, були сухі, але хотілося в тепло, так. І мене манив журек у «Десятці», він став нашою дороговказною зіркою того вечора). Це в тебе сухі були).

0_128d0f_73096893_XL

Де? Звичайно ж, журек, деруни і наливки в «Десятці»! (До речі, журек — то великодній польський білий борщ. А отже зараз є чудова нагода ним поласувати: або вирушивши до Івано-Франківська, або приготувавши його самотужки, тільки треба закваску, а все решта — дуже легко).

Ну а далі — прощання з чудовим Франківськом. (Такі моменти мене завжди засмучують і тільки майбутні мандрівки на обрії здатні хоч трохи розвіяти цей світлий сум). Треба сюди буде обов’язково повернутися за сприятливіших погодних умов. (Обов’язково! Мрію вголос: чудово було б якось об’єднати відвідування Франика з походом на Говерлу)))

А в мене ще про інші міста багато чого є цікавого. Не перемикайтеся!

І це насправді момент істини: бо конкурс завершується і стане ясно, хто меркантильно дописував у блоґ заради призів, хе-хе, а хто просто не може не ділитися своїми враженнями від подорожей і прагне надихати людей мандрувати. Ну бо, що іще ми згадуватимемо у старості, під час своїх тодішніх, можливо, не таких активних, але все-таки мандрів?)))

Хє-хє. От що значить не вичитавати текст. Я не дочитав твої ремарки і там он на початку пообіцяв, що ми принаймі закінчимо розповіді, що вже почали). Так що не розслабляйся).