Знаменитий архітектор, професор Львівської політехніки Ян Сас-Зубжицький (1860 – 1935) є автором проектів 45 храмів, у 15 храмах ним здійснено перебудови. Був також автором житлових і громадських споруд. Усього він створив більш ніж 120 сакральних та світських споруд. Найвідомішим з його дітищ є храм Матері Божої, Святого Розарію і Святого Станіслава (він ж Домініканський костел) у Чорткові. Ця споруда заслужено вважається одним з найкрасивіших неоготичних храмів України. Проектуючи цей костел, архітектор гармонійно включив до нього елементи стін та веж більш давнього (1610 р.) попередника.
Інший його шедевр можна побачити в селищі Товстому, того ж таки Чортківського району. Величний греко-католицький храм Архистратига Михаїла уславлений оригінальною та дуже цікавою архітектурою. Така собі вибухова суміш візантійської традиції та готики. Працюючи над цим храмом Ян Сас-Зубжицький доклав максимальних зусиль та хисту, адже Товсте – його мала Батьківщина.
Храм Св. Архистратига Михаїла стоїть при трасі в самому центрі селища, тож проминути його неможливо при усьому бажанні. Чисельні туристи, що ідуть подивитися на романтичні руїни зниклого міста Червоногороду та помилуватися знаменитим Джуринським водоспадом завше зупиняються біля нього, аби роздивитися цю красу. Будівництво храму тривало досить довго – з 1912 по 1939 р. Спочатку завадила Перша світова війна. По тому — повоєнне безгрошів’я.
У тому ж таки Товстому Ян Сас-Зубжицький створив проект костелу Святої Трійці (теж 1912 р.). На жаль до нашого часу він дійшов спотвореним. Комуністи знищили головну його окрасу – вежу з високим готичним шпилем. За СРСР цей храм використовувався як пологовий будинок та будинок культури. Після повернення у 2000-х роках віруючим він отримав титул св. Анни.
Мало хто знає, що за кілька кілометрів від Товстого у селі Рожанівка, маємо ще один архітектурний шедевр Майстра, який у силу віддаленості від туристичних маршрутів незаслужено обділений увагою.
Власне й автор цих рядків до Рожанівки потрапив випадково – заблукавши дорогою від Язловця до Заліщиків. Спочатку за вікном авто промайнув абсолютно традиційний для сіл Тернопільщини чималий псевдо-візантійський храм-новобуд, а потому, одразу за ним, дивовижний, схожий на іграшку дуже красивий чепурненький костелик, складений з тесаного каменю. Біля такої краси гріх було не зупинитися.
Костел Петра і Павла постав 1930 року. В деяких джерелах йдеться про будівництво в 1932-1933 рр. Але в самому храмі на камені вирізана дата 1930 р.
За народними переказами на закладання наріжного каменю цієї споруди приїхало аж 12 ксьондзів, але то викликає сумніви. Це була лише капличка, яка обслуговувалася священиком з сусіднього Товстого і належала до парафії цього містечка. Тож 12 священиків трішки не по статусу. Але все може бути.
Як і більшість інших римо-католицьких сакральних споруд Тернопільщини каплиця була закрита комуністами. Вірогідно десь у 1944 чи 1945 роках. Точних даних немає.
По тому Божий Дім перетворили на склад мінеральних добрив і, вірогідно, отрутохімікатів. Як повідомив Петро Олійник, житель Рожанівки, який на волонтерських засадах доглядає за храмом, якщо його довго не провітрювати, то запах хімії відчувається й досі.
1990 року костел передали місцевій громаді УГКЦ. Тоді ж його відремонтували, а на даху з’явилася чи то велика сигнатурка чи то невеличкий купол, характерний для унійних сакральних споруд. 8 листопада 1990 року священиком УГКЦ о. Йосипом Смішком була проведена перша відправа.
Для досить великої громади УГКЦ невеличкий храм був замалим, тому на початку червня 1997 року поруч з ними заклали наріжний камінь під нову церкву Пресвятої Євхаристії, зведення якої завершилося у 2005 році. По тому костел Петра і Павла передали вірним РКЦ.
За словами Петра Олійника від початку храмом опікувалися отці домінікани з Чорткова. Служби відбувалися 4 рази на рік – на Різдво, Великдень, у день апостолів Петра та Павла та 1 листопада у День усіх Святих.
Наразі костелом опікується о. Марек Гулик із Заліщиків. Служби, на які збирається до трьох десятків вірних, теж проводяться чотири рази на рік.
Попри це храм відчинений чи не щодня, аби кожен міг зайти помолитися.
Дмитро Полюхович
Сучасні фото – автора