Козелець розташований на півшляху від Києва до Чернігова поряд із відомою автотрасою Е95. Зараз Козелець (офіційно селище міського типу) є центром громади у Чернігівському районі. В Козельці мешкає трошки менше 8 тисяч осіб.
Панорама центру Козельця
Собор Різдва Богородиці
В ХV столітті неподалік від Остра, вгору за течією однойменної річки, з’явилося поселення Козелець. На початку ХVІІ століття це було вже значне укріплене місто. Основною спеціалізацією мешканців Козельця стало рибальство (в місті для цього навіть збудували ставки).
1649 року, під час війни за визволення, в Козельці сформувалась козацька сотня, яка опинилась в підпорядкуванні Київського полку. В 1654 році місто потрапило під владу Росії, а в 1656 отримав Магдебурзьке право.
В другій половині ХVІІ ст. в Козельці та на всіх навколишніх землях запанувала козацька старшина. Можливо саме тому в 1708 році Козелець став центром управління Київського козацького полку. В зв’язку з цим в 1740-60 роках тут було збудовано будинок полкової канцелярії (архітектор А.Квасов), який в майбутньому служив міським магістратом (зараз в ньому розміщено бібліотеку). Козелець був ще і резиденцією протопопа (протоієрея). За даними перепису 1766 року в місті мешкало 2273 жителя.
Іконостас собору Різдва Богородиці та цокольний ярус
Після знищення Запорізької Січі (1775) і загалом козацької влади в Україні в 1782 році Козелець став центром повіту Київської губернії, а в 1802 році – Чернігівської губернії.
В Козельці найстарішою, найбільшою та найефектнішою спорудою є собор Різдва Богородиці. Цей собор, створений за проектом Растреллі архітекторами І.Григоровичем-Барським та А.Квасовим, вважався однією з найкращих архітектурних споруд Російської імперії. Його будівництво ініціювала родина Розумовських, які на той час були дуже впливовими людьми в імперії. Особливо це стосується братів Олексія та Кирила.
Дзвіниця собору Різдва Богородиці
Історія родини Розумовських досить цікава. Родом вони з села Лемеші, що в кількох кілометрах від Козельця. Олексій Розумовський (1709-1771) ще хлопчиком співав у церковному хорі. Тут його запримітив полковник Федір Вишневський, який умовив хлопця, що мав чудовий голос, поїхати до столиці. В Петербурзі Олексій, який був тоді ще не Розумовським, а Розумом, потрапив у придворний хор. Гарний хорист дуже сподобався цесарівні (майбутній цариці) Єлизаветі Петрівні. Вона призначила Олексія спочатку управителем одного з царських маєтків, а згодом гоф-інтендантом, що керував усім майном царського двору. 1744 року він отримав титул графа, а ще через деякий час таємно повінчався з царицею Єлизаветою. В 1756 році Олексія Розумовського було призначено російським фельдмаршалом, але значно раніше він перевіз у Петербург свого молодшого брата – Кирила.
Кирило Розумовський (1728-1803) отримав блискучу європейську освіту (навчався в Кенігсберзькому, Берлінському та Страсбурзькому університетах). Зважаючи на це, та відповідно до бажання імператриці у 1746 році Кирила було призначено президентом Імператорської академії наук. Але для українців він більше відомий як останній козацький гетьман (1750-1764). Після скасування гетьманства він став генерал-фельдмаршалом.
В середині ХVІІІ століття родина Розумовських була однією з найбагатших в Росії. Саме в цей час і звели величний собор Різдва Богородиці. Фундаторкою собору стала мати братів Розумовських, Наталія Дем’янівна. Придворна статс-дама (в минулому звичайна сільська жінка) зініціювала будівництво великої церкви у рідному селі Лемешах. І майже одночасно вона за підтримки сина-гетьмана розпочала будівництво величезного собору у Козельці, який будували протягом 11 років (1752-1763). Керували будівництвом архітектори Квасов та Григорович-Барський. Храм звели у стилі пізнього бароко, але з елементами української народної архітектури. Трохи пізніше (у 1770) поряд з храмом було збудовано велику (висотою 50 метрів) дзвіницю.
Собор Різдва Богородиці п’ятибанний (хоча побіжний погляд створює враження, що куполів більше). До характерних особливостей собору можна віднести ефектну (навіть помпезну) декоративну ліпнину, бічні виходи на паперті та цокольний поверх, який додає і без того великому храму ще більшого об’єму. Все це, а особливо інтер’єр, приводить цінителів архітектури у захват (мене в тому числі).
Вознесенська церква
За дві з половиною сотні років собор Різдва Богородиці пережив немало лиха, але найбільше дісталось йому у ХХ столітті від фашистів і більшовиків. Він був і табором для військовополонених, і конюшнею, і заготконторою. Але доля була милостивою до храму. Його не зруйнували, не розібрали на будматеріали. Час майже не пошкодив храм. Навіть унікальний іконостас висотою у 27 метрів зберігся відносно непогано. Хоча кажуть, що кілька років тому собор стояв брудним, потрісканим і облущеним. Але розпочались реставраційні роботи і храм поступово стає схожим на те, чим він є насправді – на архітектурний шедевр. Зараз роботи з відновлення собору не завершені, але він й без “штукатурки” виглядає просто супер. Єдине погано – дуже великий, ну ніяк повністю не влазить в об’єктив.
Миколаївська церква. Більше про неї читайте у окремій статті
Ще одну пам’ятку Козельця – будинок полкової канцелярії – будували дев’ять років (1756-1765). Будівництвом керували ті ж архітектори, що будували собор Різдва Богородиці. Виконувалося будівництво на замовлення полковника Дарагана (його дружина була сестрою Розумовських). Після скасування полкового устрою в Україні (1781) споруда виконувала функції козелецького магістрату. Дарагани мали маєток у Козельці. Деякі із споруд маєтку існують і зараз.
Є в Козельці ще дві великі церкви – Миколаївська (1781-1784) та Вознесенська (1866-1874). Миколаївська церква збудована в стилі пізнього бароко, хоча в архітектурно-декоративному вирішенні застосовані також прийоми, характерні для класицизму. Вознесенську церкву звели майже на сторіччя пізніше. Це п’ятибанна (чотири бічні бані декоративні) цегляна, хрестоподібна в плані споруда. Бічні верхи церкви схожі на оборонні вежі. Загалом церква є рідкісним прикладом своєрідного трактування традиційного для Лівобережної України XVII-XVIII ст. хрестового п’ятибанного храму. Зараз у Вознесенській церкві музей ткацтва.
Будинок полкової канцелярії
В 2004 році до Козельця з далекої Аргентини прибув Андрій Розумовський, прямий нащадок Кирила Розумовського – останнього українського гетьмана. Прибув він не сам, а з нареченою – аргентинкою Урсулою. У соборі Різдва Богородиці відбулося їхнє вінчання.
Садиба Дараганів: флігель та кам’яниця
На околиці Козельця, в межах колишнього села Покорщина, збереглася садиба полковника Юхима Дарагана, чоловіка Віри Розумовської. Точніше те що залишилось від садиби: закинутий дерев’яний флігель, що світить пустими віконницями без шибок, захаращений бідний парк та комора-кам’яниця – ось і вся садиба. Подумати тільки, ще у 1975 році тут знімали радянський фільм «Звезда пленительного щастья» (це про декабристів).
Унікальною будівлею садиби Дараганів є кам’яниця. Збудована у середині XVIII століття ця споруда виконувала одночасно і господарські і фортифікаційні функції. Свого часу тут був арсенал Дараганів, потім льох. В радянські часи кам’яницю перетворили на типову колгоспну комору, а зараз вона стоїть пусткою і потихеньку руйнується.
Текст та фото Романа Маленкова