Нині Жванець — маленьке містечко (десь до півтори тисячі людності) Кам’янець-Подільського району Хмельниччини. Стоїть у місці злиття Жванчика та Дністра. Звідси й назва. Перша писемна згадка про поселення датована 1431 роком. Про село Жванець йдеться в грамоті короля Владислава Ягайла, якою він надав землі над Дністром лицареві Свічці з Ленчина. Село мало дуже зручне розташування та важливе стратегічне значення, тож незабаром розрослося до чималого містечка, якому 1646 року король Владислав IV Ваза надав маґдебурзьке право.
- Руїни замку в Жванці та дійові особи…
Місцевий замок постав ще у XV столітті, й не виключено, що на місці ще давнішого укріплення. Є екзотичні версії, що фортеця тут була ще на початку І століття нашої ери – постаралися, мовляв, римляни. Насправді щонайменшої слідів римської присутності на теренах Поділля досі не виявлено, але нехай буде.
Місце аж надто зручне: височенний скелястий мис, з трьох сторін захищений природними водоймами — Дністром, петлею Жванчика та ще й річечкою Вільшанкою (цей потічок також називають Кармеліткою). Зараз, що Жванчик, а особливо Вільшанка/Кармелітка розмірами не вражають, але навіть ще у середині ХХ ст. вони були нівроку.
- Жванчик “підпертий” Дністровським водосховищем, тому й широкий
Стратегічне розташування замку також надзвичайно вигідне —ван не лише контролював рух суден Дністром але й, водночас, місце традиційної переправи. Саме тут знаходився брід через Дністер чи не єдиний на 100 км русла у цій окрузі. З протилежного берега цей брід охороняла знаменита Хотинська фортеця. Її, до речі зі Жванця добре видно.
В XVI та на початку XVII століття Жванець (замок і міські укріплення) стає другим за значенням після Кам’янця-Подільського стратегічно-оборонним вузлом Поділля.
Під час Хотинської війни з турками (1621) твердиня дещо постраждала, але несуттєво. Замок відбудував Станіслав Лянцкоронський, який став власником містечка від 1626 року.
Менше поталанило укріпленню за Хмельниччини. Тоді руйнування були набагато суттєвіші. Не встигли по тому відремонтувати поруйноване, як почалася війна з Османською імперією. Щоправда, замок зруйнували не яничари. Турки 1672 року захопили Жванець без бою — вся замкова залога разом з місцевими жителями відступила до Кам’янця. Звинувачувати у боягузтві тут нікого не варто. Проти повноцінної османської армії старе укріплення вистояти не могло. Яничарам би навіть не довелося особливо напружуватися – за лічені години замок перетворили би на щебінь «топчу», так називалися турецькі гармаші.
Найбільших пошкоджень укріпленню завдали не турки, а жовніри Яна Собеського, які невдовзі відвоювали містечко. Майбутній король добре розумів, що утримати Жванець не зможе, тож наказав усе спалити та зруйнувати вщент, аби османи не могли використовувати стратегічно важливе укріплення.
- Вірменський костел. 18 століття
Історія Жванця надзвичайно цікава і насичена і їй можна присвятити чималу книжку. Ми ж зупинимося на одному досить забавному епізоді.
Жванець по праву може вважатися найбільш «монархічним» малим населеним пунктом Україна, а може й Європи. Це зовсім не означає, що він населений монархістами. Просто тут встигло побувати ціле сузір’я різнокаліберних монархів із різних країн. 1621-го Жванець відвідав польський королевич Владислав (майбутній король Речі Посполитої Владислав IV і цар Московський Владислав Жигимонтович), 1653-го тут побували король Ян Казимир і кримський хан Іслам-Гірей. У 1672 р. тут побував турецький султан Мехмед IV (разом з військом). Восени 1842 р. в Жванці побував російський імператор Микола І. Імператора настільки вразило це містечко, що він захотів звести велетенську фортецю, яка би займала обидва береги Дністра і повністю контролювала би рух цією водною артерією. Росіяни навіть встигли розробити повний проект будівництва, але в життя він так і не втілився.
- Вірменський костел
Побували тут і гетьмани Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький та Петро Дорошенко. Гетьмани, зауважимо, аж ніяк монархами не були, хоча й мали владу й війська, яким би позаздрили більшість «карликових» коронованих осіб Європи.
- Торгівельні ряди. 18 ст.
Найбільш цікавими і яскравими виявилися гостини останнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа Понятовського. Монарх відвідав Жванець восени 1781 року. Сталося це під час його візиту до Кам’янця, де він мав зустрітися із спадкоємцем російського трону великим князем Павлом Петровичем (майбутній цар Павло І), який подорожував інкогніто. До речі, не виключено, що цесаревич Павло теж побував у Жванці, доповнивши гоноровий список монарших осіб, що його відвідали.
- Радянський ДОТ. В Жванці їх декілька
Король був чоловік весь із себе – галантний красень, світський лев, розумник і… і, таки, – король!
Панянки від нього втрачали розум. У тому числі російська імператриця Катерина II, яка, за однією із версій, стала його першою коханкою. Поява ТАКОГО кавалера у провінційному містечку викликала фурор серед жіночої частини його населення.
Станіслав Август, зауважимо, теж не пропускав жодної спідниці. Закидати аморальність ту не станемо. Нагадаємо, що XVIII століття увійшло в історію, як Галантна доба. У аристократичному середовищі того часу відсутність коханок і любовних інтрижок швидше вважалося недоліком, ніж доброчесністю. Ба! Вірних чоловіків навіть в содомії могли звинуватити.
- Залізничний міст неіснуючої залізниці. Чому так – окрема історія
Найвідомішою коханкою і фавориткою Понятовського була знаменита княгиня Ізабела Любомирська з Чарторийських – одна із найвідоміших жінок в Речі Посполитій XVIII століття, яку сучасники називали «польською маркізою Помпадур».
Втім, у ставленні до прекрасної половини людства Його Королівська Величність був досить демократичною людиною. Якщо дівка чи молодичка були гарними – відсутність аристократичного походження для нього ролі не грало.
Наслідком королівської любовної інтрижки в Жванці стали два жіночі портрети, написані придворним художником Кшистофом Радзивіловським. Один належить якійсь Хайці (польсько. — Chajka) (доньці «купця Абрамка зі Львова»), а інший – її доньці Елі. Вважається, що це найперші портрети містечкових єврейських жінок. Нагадаємо, вірування євреїв-ашкеназі забороняють зображувати людей.
Нині ці портрети можна побачити у Національному музеї у Варшаві. Раніше ці картини прикрашали стіни королівського палацу. Зауважимо, що такої честі удостоювалася не кожна навіть дуже титулована коханка монарха. Мабуть Хайка та Еля надовго запали в серце королю.
На звороті кожної маємо ідентичний напис «Roku 1781 dnia 14 listopada z rozkazu Najjasniejszego Pana KrólaJ Mosci zwiedzajccego brzegi Dniestru w Żwanca przedstawiona Chajka córka Kupca Abramka Lwowskim zwanego tym portretem odmalowana przez urodzonego Krzysztofa Radziwillowskiego».
Завдяки цій, абсолютно «таблоїдній» історії сьогодні ми можемо не тільки помилуватися знаменитими жванецькими красунями, але й ознайомитися з особливостями жіночої єврейської моди другої половини XVIII століття.
Досі невідомо чим ці провінційні єврейки привабили коронованого ловеласа. Можливо своєю екзотичною зовнішністю. І справа не лише у яскравій східній красі доньок старозавітного племені.
Королю, вірогідно, давно остогиділи манірні придворні красуні, стандартно вбрані за останньою паризькою модою. А тут – щось нове.
Як добре видно на портретах Хайка та Еля перед зустріччю з королем не лише вбралися у найкраще, але й начепили на себе чимало коштовностей. Всі ці старовині медалі, монети, дукачі та перли, якими вони обвішалися як різдвяні ялинки, коронованому варшавському гостю були у дивовижу.
Зокрема на Елі бачимо важке намисто, виготовлене із великих золотих монет. Від самою шиєю бачимо величезну золоту медаль з двома профілями. Як з’ясували історики це коронаційна медаль Яна ІІІ Собеського та Марії Казимири 1676 р. Медалі карбували в сріблі і золоті. Срібні їх власники часто вкривали позолотою. Але медаль на шиї Елі найвірогідніше є золотою
На жаль з якої медалі виготовлено величезного золотого дукача Елі, та які медалі прикрашають груди Хайки – встановити не поталанило.
Історики й досі дискутують, як розважали короля жванецькі красуні, – почергово чи разом. Одне залишається беззаперечним, – на Його Величність вони справили незабутнє враження. Невідомо і як Станіслав Август віддячив купцю Абрамку чи його зятю. У XVIII столітті, зауважимо, такі подяки, як і загальна розпуста, були правилом хорошого тону, тож чоловіки часто спеціально підсовували жінок чи доньок у ліжко високопоставленим особам. Маємо підозру, що купець Абрамко та його невідомий історикам зять у підсумку мали з цієї романтичної пригоди непоганий зиск.
Дмитро Полюхович
