Як не кожен птах долетить до середини Дніпра так і не кожна, навіть двічі унікальна архітектура пам’ятка України, має нагоду потрапити на монету. Головний корпус Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, що в Києві на Вознесенському узвозі, 20 – серед таких щасливчиків. Зрозуміло, що монета у 2 гривні була випущена НБУ у 2017 р. у першу чергу присвячена 100-річному ювілею цього поважного навчального закладу, але й сама споруда по-праву і є окрасою реверсу нумізматичного раритету.
Пропонуємо віртуальну фото-екскурсію Академією (не кожен таку дивовижу і красу наживо побачить) та коротку розповідь про історію самої пам’ятки.
Триповерховий цегляний будинок від початку спорудили для Київської духовної семінарії, що була розрахована на 500 вихованців. Раніше цей навчальний заклад знаходився на Подолі на вул. Костянтинівській у споруді, що постала ще в 1828-1830 роках.
Перший варіант проекту нового будинку семінарії у 1894 р. розробив київський архітектор Володимир Ніколаєв. Це був дуже відомий спеціаліст. Зокрема серед його робіт, такі цікаві архітектурні споруди, як будинок Купецького зібрання з чудовою концертною залою (збудований 1882 р.) нині тут знаходиться Національна філармонія України.
Але затвердили проект петербурзького архітектора Євгена Морозова (1898 р). Будівництво здійснював київський єпархіальний архітектор Євген Єрмаков.
Будівля в плані симетрична, складається з двох поздовжніх і трьох поперечних корпусів, що формують два замкнутих подвір’я з проїздами з боку тильного фасаду. Внутрішнє планування – коридорне, однобічне (у середньому поздовжньому корпусі – двобічне). На рівні верхніх поверхів над головним входом – приміщення з хорами колишньої Трьохсвятительської домової церкви (тепер актова зала).
Для цегляних чолових фасадів (тепер пофарбовані) характерний чіткий ритмічний ряд віконних прорізів з дугоподібними перемичками – більшими у класах другого поверху. В мотивах аркових прорізів помітний вплив романського зодчества, в елементах цегляного декору – поребрику, нішах, ширинках, сухариках – неоросійського «теремного» стилю.
Тривісну композицію головного фасаду підкреслено центральним трикутним щипцем, що підтримує круглий підбанник церковної маківки (зруйнована), а також особливим групуванням аркових вікон верхнього поверху: п’ять – над головним входом, по три – у бічних ризалітах, по два – над рядовими віконними прорізами.
Інтер’єри мають раціональний характер оздоблення. У приміщенні колишньої домової церкви, яке має високі акустичні якості, збереглися круглі колони під хорами. Будівля належить до найкращих споруд в архітектурі Києва кін. 19 – поч. 20 ст., оформлених у цегляному стилі.
В 1903 р. духовну семінарію закінчив Стеценко Кирило Григорович (1882 – 1922) – композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, священик; в 1917 р. – Козицький Пилип Омелянович (1893 – 1960) – композитор, педагог, музикознавець, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1943).
В 1918 – 1990 рр. будинок використовувався під казарми корпусу Січових стрільців на чолі з Є. Коновальцем і А. Мельником.
З 1925 р. у будинку міститься Київський державний художній інститут (з 1992 р. – Українська академія мистецтва; з 1998 р. – Академія образотворчого мистецтва і архітектури).
При підготовці використано: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 353 – 355.
