Сагайдачного 14, – без мансарди, але зі «шпаківнями»

Сагайдачного № 14 — колишній прибутковий будинок що належить до, вибачаємося за тавтологію, типових прибуткових будинків Києва останньої третини XIX сторіччя. Наказом Міністерства культури і туризму України № 521/0/16-09 від 13 липня 2009 року споруда поставлена на облік пам’яток архітектури й історії місцевого значення (охоронний номер 199-Кв).

Будинок постав 1876 року яку готель “Олександрівські номери” на замовлення Андрія Миклашевського. Свого часу він був знаменитий як засновник Волокитинської порцелянової мануфактури (відома мануфактура середини 19 ст., що діяла в селі Волокитине тодішньої Чернігівської губернії, – нині Сумська область).

Мануфактура, що постала 1839  виробляла порцеляновий посуд та інші порцелянові вироби (порцелянові оправи для дзеркал, свічники, малі скульптурні форми), робітниками підприємства були кріпаки.

Вже перші зразки продукції були нагороджені великою срібною медаллю на Промисловій виставці 1839 року в Санкт-Петербурзі. На виставці 1851 року в місті Кролевець були представлені зразки поліхромного розпису по порцеляні.

Волокитинська порцеляна

Серед виробів мануфактури –  порцелянові фігурки на історичні, романтичні та побутові теми (дами і кавалери в історичних костюмах). Особливо популярною була порцелянова пара — «Козак» та «Дівчина-українка». Вироби з волокитинської порцеляни зараз зберігаються в музеях Сум, Харкова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Варшави, Парижу, Будапешту, також в Фінляндії та Сполучених Штатах.

Ще цікавий факт. Андрій Миклашевський був дідом гетьмана Павла Скоропадського.

Двоповерхову кам’яницю одразу звели з мансардами, що було рідким явищем для Києва, оскільки зазвичай їх добудовували пізніше. Імовірно, проєкт кам’яниці підготував київський архітектор Павло Спарро.

Особливо цікавим було вирішення її вікон з пологими верхніми перетинками, що імітували стилістику українського бароко

1922 року радянська влада націоналізувала будівлю. У 1950-х роках знесли мансарду і добудували третій поверх.

Первісна архітектура спотворена не лише пізнішою надбудовою, але й неоковирними заскленими балконами. Ці огидні «шпаківні», на жаль, давньою хворобою всіх українських міст.