На жаль, через певні технічні проблеми фотографій із цього села не буде. Натомість буде словесний опис. Зате наочно покажемо, що таке піщані сталактити і розкажемо, у чому їхня унікальність.
- Довжина центральної “бурульки” майже 20 см
Старе Поріччя, що входить до Городоцької МТГ Хмельницької області, розкинулося упритул до Нового Поріччя. Про численні історичні пам’ятки цього села «Україна Інкогніта» неодноразово розповідала. У «старому» тезці з рукотворними пам’ятками скрутно. Зате є дуже красиві ландшафти. Особливо вражають кручі зі скелястими гребенями, що нависають над глибокою долиною річечки Тростянка (притоки Смотрича).
Якщо дивитися від річки, то добре видно: під відслоненням не дуже потужних вапнякових відкладень (1–2 метри) проглядається шар піску.
Тут маємо віддалене відгалуження знаменитого Товтрського кряжу — бар’єрного рифу біогенного (тобто утвореного живими організмами) походження давнього міоценового моря. До основної Товтрської гряди звідси кілометрів двадцять.
Колись тут були чималі глибини, де накопичувалися потужні запаси піску. Коли море почало відступати, утворилася мілина, яку окупували різні морські організми — моховатки, черви серпули, «кам’яні водорості» літотамнії тощо. Вони поверху піску збудували риф. Процес «відходу» моря, звісно, був не одночасний і тривав мільйони років (враховуючи товщину вапнякового шару, у цій місцевості радше йдеться про сотні тисяч років). У результаті сьогодні тут маємо потужні шари піску, перекриті зверху вапняковою «шкіркою».
Кар’єр у Старому Поріччі, зауважимо, постачає піском чи не всю Городоцьку громаду. Від інших місцевих пісків він відрізняється блідим кольором. Інші — різного ступеня жовтуватості через домішки глини, що при будівельних роботах не є добре. Тому всі намагаються брати порічанський.
- Морський їжак
У автора цих рядків теж є свій інтерес не пропустити повз жодну купу білого піску: у ньому багато скам’янілостей — різноманітні мушлі, шкаралупи морських їжаків, фрагменти скелетів риб… Якось поталанило знайти чималий хребець, який гадалося належав дельфіну. Але коли його передали київським науковцям, з’ясувалося, що це було дитинча кашалота. Окремої світлини його немає, але є фото у колажі, який колись використовувався як ілюстрація до статті про місцеві викопні рештки.
А ще у порічанському піску часто трапляються уламки твердих піщаникових стовпчиків, що наче викопані схожі на печерні сталактити-сталагміти.
Як виявилося — це і є сталактити! Але піщані…
Піщані сталактити
Піщані сталактити (псевдоспелеотеми) — це утворення, що виникають у товщі піску під перекриттям вапнякових порід. Тут усе як у класичних печерних сталактитах: вода, насичена кальцієм, спочатку просочується крізь вапняк. Якби далі була порожнина печери — утворилася б бурулька сталактиту. Але нижче — пісок. Потрапивши у нього, мінералізована вода цементує піщані зерна, формуючи натічні структури, схожі на печерні сталактити. Такі процеси демонструють взаємодію осадових і карстових процесів поза межами печерного простору.
- Мешканці Сарматського моря, вмуровані в сталактит
Це надзвичайно рідкісне явище, яке показує, як природа може відтворювати знайомі образи (печерні сталактити) у зовсім іншому середовищі — у піску. Тобто маємо своєрідний «гібрид» між осадовими породами й карстовими процесами.
Зауважимо, що на нашій планеті місць масового утворення піщаних сталактитів (псевдоспелеотем) надзвичайно мало. Їх можна перелічити на пальцях однієї руки. І серед них — околиці Старого Поріччя на Поділлі!
Чому таких місць мало
- Необхідні умови: потрібен контакт піщаного шару з вапняковим перекриттям, щоб вода могла приносити розчинені мінеральні речовини.
- Рідкісна комбінація: піщані пласти часто не мають «стелі» з вапняку, тому процес цементації не запускається.
- Локальність: навіть там, де умови є, утворення не завжди масові — потрібна стабільна циркуляція води.
Зауважимо, що розміри піщаних сталактитів різні. Представлену у статті “бурульку” автор прихопив виключно через невеличкі розміри. Як раз влізла в торбинку з під канапок. Поруч валявся довжиною понад півметра і товщиною десь сантиметрів 15-ть. Але тягти в автівку брудну та перемащену у мокрому піску чималу каменюку було якось не теє…
Текст та фото: Дмитро Полюхович
