Синагога Сатанова – для Бога та оборони

Завтра у юдеїв починається Песах. «Україна Інкогніта» щиро вітає усіх українських євреїв зі святом.

Песах буквально означає перехід або Вихід з Рабства до безперевного Свята Свободи з  Вірою в Творця! Це  Свято  Свободи у Вірі.

Бажаємо всім українцям і євреям Свободи від рабської психології і поневолення. Перемоги усім нам над  поневолювачами!

На честь цього свята ми публікуємо розповідь про найвеличнішу і найдавнішу синагогу України.

Велика синагога Сатанова (їдишем «а ґройсе клойз») – чи не найяскравіша представниця оборонних синагог «героїчного періоду», що збереглися в Україні. Вона стоїть біля ринкової площі – традиційного серця будь-якого давнього міста чи містечка.

У тому, що божницю звели ще й як фортецю – нічого дивного немає. На той час Поділля було прикордонням, а війна — звичним станом. От і укріплювали все і вся. В тому числі й сакральні споруди. Майже всі старі християнські храми Сатанова теж були оборонного типу. На жаль, жоден із них влади комуністів не пережив.

Разом із розташованою поруч «Кам’янецькою» брамою (XV–XVIII ст.) синагога утворювала головний фортифікований вузол оборони усієї південної частини містечка.

Нагадаємо, що євреї з’явилися в Сатанові десь на початку XVI ст. В 1528 та 1530 роках вони, як й інші містяни, постраждали від татарських набігів та були звільнені на вісім років від усіх податків та митних зборів. Деякі дослідники вважають, що саме в цей «пільговий» період (тоді ж розбудували й місцевий замок) сатанівський кагал поставив знамениту Велику синагогу. Але найімовірніше, божниця постала десь на межі XVI–XVII століть.

Ренесансна синагога, що стоїть на вершині пагорба, є головною архітектурною домінантою не лише південної частини Сатанова, але й усього Старого міста. В плані вона складається з прямокутного (майже квадратного) молитовного залу і прилеглих до нього бічних прибудов. Унікальне напівкругле коробове склепіння, що без будь-яких колон перекриває молитовну залу, є одним із найбільших у Східній Європі.

Споруду, ніби корона, увінчує глуха аркада аттика, що колись грав роль бойового ярусу. У ньому й досі збереглися мушкетні стрільниці у вигляді шпаринки для ключа. Від початку червоний цегляний аттик, що увінчував сірі вапнякові мури, виглядав як своєрідна золота корона. Але після реконструкції середини XVIII ст., коли все вкрили вапняковим тиньком, цей ефект зник.

Синагога була одним із найважливіших вузлів оборони Сатанова. Вона домінує над околицею, із її стрільниць обстрілювали підступи до містечка. В багатьох краєзнавчих публікаціях йдеться про гармати, які нібито стояли на її даху. Не виключено, що такі там були, але хіба що дуже малого калібру. Найімовірніше, гармати стояли у прибудованій до південної стіни башті, що до нашого часу не збереглася, чи у прибудові до її південної стіни (її розібрали десь наприкінці 1980-х).

1754 року синагогу перебудували – про це сповіщає прикрашений грифонами медальйон над дверима, що ведуть до молитовного залу. В медальйоні вміщена цитата з Тегілім (Псалмів) 55:15: «І ходимо до Божого дому серед бурхливого натовпу», і внизу абревіатура з літер ліфрат катан (за малим ліком), що вказує – у цитаті зашифрована дата. При детальному дослідженні видно, що деякі літери дещо виділяються. Якщо їх перевести у цифри (в євреїв замість цифр використовуються літери), то матимемо дату 5514 р. (1754 р.).

Тоді ж встановили й пишно оздоблений білокам’яним бароковим різьбленням новий арон гакодеш – спеціальну нішу-шафу для зберігання сувоїв Тори. Цікава його символіка – корона, що його увінчує, є символом царювання, а ширше – Господа; леви обабіч – втілення єврейського народу та сили; колони – нагадування про зруйнований Єрусалимський Храм. Аналогічний декор ми бачимо й на багатьох давніх мацевах Сатанова.

З внутрішнього оздоблення синагоги до нашого часу дійшли надзвичайно красиві різьблені білокам’яні портали. Один досі прикрашає прохід до молитовного залу. Інший, не менш красивий та вишуканий, донедавна прикрашав прохід до кімнати рабина. Його демонтували в ході нещодавньої перебудови.

В 1930–х роках синагогу закрили комуністи та організували там склад боєприпасів. По війні, десь до кінця 1980 року тут було зерносховище, а потому склад коопспілки. Від початку 1990-х божниця стояла пусткою.

У 2013 р. почалися роботи з її ремонту, в ході яких пам’ятка національного значення зазнала досить значної перебудови. Станом на 2015 рік основні роботи з реконструкції божниці були завершені.

Повертаючись до свята Песах. Під час розчистки льохів синагоги робітники знайшли фрагмент кеари, що датується  межею ХІХ-ХХ століть. Це така спеціальної тарілки, яка використовується під час урочистої трапези на Песах. Досить символічна і цікава знахідка!

Текст і фото Дмитро Полюхович