На околиці невеличкого міста Городок, що на Хмельниччині попри дорозі яка веде у бік Гусятина, можна побачити невеличкий меморіал, встановлений 9 жовтня 2004 року на братській могилі вояків 5-а кінної дивізії гонведських гусарів, якою колись командував фельдмаршала-лейтенанта Ернест фон Фрорайх Сабо.
- Барельєф «У пам’ять Городоцького кінного удару. 1914.VIII.17». Будапешт. Фото: відкриті джерела
17 серпня 1914 року гусари фон Фрорайха загинули в героїчній, але абсолютно безглуздій атаці на шанці добре окопаної російської піхоти та ще при кулеметах та гарматах зі шрапнельними снарядами. Це був один із перших значних боїв Першої світової війни на Східному фронті і останній в історії бій, коли кавалерію використали у якості ударної сили по добре укріпленому супротивнику (крім шанців там ще були й ряди колючого дроту).
- Меморіал на братській могилі полеглих гусарів
Подробиці тих подій опустимо як незначні. Цікавими тут є дуже емоційні спогади його учасника з російської сторони графа Федіра Келлера, генерал від кавалерії та «першої шашки Росії» (з його шашкою, до речі, пізніше ходив Симон Петлюра).
- Угорські гусари початку ХХ ст.
«Щодо смертельного наступу у Городку, то я частково спостерігав з високої точки, а частково дізнавався про це телефоном.
Мушу зауважити, що ареною цієї кавалерійської атаки було поле біля Городка, яке було перекрите нашими позиціями із усіх точок, про що, однак, мало би знати вороже командування [але не знало].
Коли я побачив, що на дротяні загородження та гарно встановлені кулемети пішла кавалерійська атака, кров у мене похолола, як у питомого кавалерійського офіцера. У першу мить ми не зрозуміли у чому справа і подумали, що це якась невідома нам тактика. Подумалося, що можливо, вони хочуть пройти вперед до відповідного місця, а після продовжувати наступ спішившись. Але цього не сталося.
Вони неслися, як навіжені чорти. Було страшно…
Наші кулемети були укомплектовані старшинами, які мали суворий наказ підпускати масу кінноти ближче, бажано перед дротяними загородженнями, і відкривати вогонь, коли вони могли знищити гусар, що скачуть тісно збитими рядами.
Наші офіцери виконали наказ, і мене, ворожого солдата, від цього видовища скрутило в корчах. Атака кінноти розвалилася за лічені хвилини, а гусарська команда… розкинулася на спинах один одного, звиваючись, стогнучи та вмираючи.
Такого героїзму і такої легковажності, що аж волосся стало дибки, не бачили навіть наші найстарші солдати, які пройшли вже кілька воєн…
Кілька офіцерів-кулеметників розплакалися…».
- Артефакти з поля бою – ґудзики, патрони, гільзи та посмертні медальйони (останні – знайдені у процесі офіційної ексгумації)
Розгром угорців продовжився і після їх відступу до Сатанова. Він був катастрофічним
Про перемогу майже одразу просурмили всі газети Російської імперії. У Петербурзі навіть оперативно віддрукували патріотичний плакат «Бій під Городком». Правда, столичний художник, який не мав щонайменшого уявлення що ж там насправді відбулося, замість угорських гусар в червоних штанях зобразив просту австрійську піхоту у сірих, але це не настільки важливо.
За повоєнними угорськими джерелами 5-та кавалерійська дивізія втратила у тих боях 24 офіцери, 450 гусар і 650 коней.
Фельдмаршала-лейтенанта Ернест фон Фрорайх Сабо, через прорахунки якого сталися ці втрати, випустив собі кулю в скроню. Він виявився хоч і поганим військовим, але Людиною Честі.
- Ернест фон Фрорайх Сабо
З російського боку у частинах 2-ї козацької зведеної дивізії й у ротах 14-го стрілецького і 60-го Замостського піхотного полків втрати склали трохи більше півсотні вояків (це включно з пораненими).
Власне до розборок росіян та австро-угорців, що відбулися на околиці подільського містечка з красномовною назвою Городок, сьогодні є справа хіба що серед істориків які вивчають період Першої світової. Українці у тій м’ясорубці брали участь по обидва боки окопів, але це все одно була не їхня війна.
Цю історію ми згадали з іншої причини.
Якщо в Україні, та навіть на росії цей бій сьогодні давно забута третьорядна історична подія, то в Угорщині давній розгром «Gorodoki lovasroham» (Городоцька кінна атака) і досі болить. В угорській історичній міфологемі цей бій посідає те ж місце, що й знаменита Атака легкої кавалерії під Балаклавою у британській.
У Музеї воєнної історії в Будапешті можна побачити цікаву меморіальну таблицю присвячену «Gorodoki lovasroham». Її прикрашено барельєфом «Кіннотний порив у Городку» роботи художника Манно Мільтіада (до речі учасником бою, де він отримав поранення) у співавторстві із скульптором Дьєрдем Немешем.
На барельєфі бачимо гусар, які стрімголов несуться у атаку. На передньому плані – офіцер із піднятою оголеною шаблею, за ним вершник який сурмить у сурму. На задньому плані кілька вражених кулями гусар падають із коней. Він поправу вважається одним із найкрасивіших барельєфів міста.
Внизу барельєфу вірш-присвята. Переклад, на жаль, не передає усієї його краси:
«Голосне сурмління в ріг давно вже минуло. І вже [тільки] легенди бережуть героїчні битви. Слава яких з уст в уста ходить. Як у коловороті вогню і пекла, палаючи в чесноті із кровавих сутичок (боїв) у небо понісся (піднявся) угорський гусар».
На вапняковій рамі-обрамлені напис: «У пам’ять Городоцького кінного удару. 1914.VIII.17», – і нижче: «В атаці брали участь угорські 1, 6, 7 і 8 гонведські гусарські полки».
Історія того барельєфу досить насичена і цікава. Автор її добре знає, але у даному випадку зупинятися на ній буде зайвим.
Розкажемо про сьогодення.
Щороку наприкінці жовтня в Угорщині відзначають Halottak napja (день мертвих). Це позаконфесійне шанування померлих предків.
- Запалювання свічок. Фото honvedelem.hu
Того дня біля барельєфу «Gorodoki lovasroham» відбувається красиве і урочисте дійство – Запалювання свічок пам’яті, у якому беруть участь керівники країни, Міністерства оборони, військові аташе закордонних посольств, акредитованих у Будапешті (України у тому числі), священнослужителі (римо-католики, протестанти, рабини).
- Запалювання свічок. Фото honvedelem.hu
При чому свічки запалюють не лише на честь угорських вояків, але й їх супротивників, – бо й ті та інші служили своїй Батьківщині.
Про цей цікавий та яскравий факт, що прямо стосується історії подільського містечка, навіть у самому Городку дотепер ніхто й не знав.
Тепер – знатимуть…
Дмитро Полюхович
