Історична спадщина це не лише матеріальні пам’ятки. Вона буває різна. У рамках партнерського проекту ГО “Україна Інкогніта” та Городоцької міської територіальної громади (Хмельницька обл.) з розвитку та просування туристичного та історичного потенціалу Городоччини член команди ГО “Україна Інкогніта” підготував для місцевого видання Городок.city велике дослідження про таємниче озеро Амадока, яке можна побачити на картах часів Античності, Середньовіччя та Ренесансу. Це велетенське озеро на межі Поділля та Волині присутнє навіть на деяких мапах Новітньої доби.
- Плавні на ставку біля Городка. Фото: Д.Полюхович
Крім абсолютно незрозумілої любові картографів доби Ренесансу до Городка, з невеличким містом на берегах Смотрчу пов’язана ще одна Велика Географічна Загадка (все з великої літери), до якої опосередковано причетні такі світові величини, як «Батько історії» Геродот, «Батько астрономії та географії» Клавдій Птолемей та «Батько сучасної картографії» Герард Меркатор!
- Клавдій Птолемей та «Карта Птолемея», роботи Мартіна Вальдземюллера. 1507 р. Цей лис був своєрідними доповненням до велетенської карти світу. Портретом Птолемея (чомусь вбраного по моді доби Ренесансу) та схематичним зображенням його мапи, Вальдземюллер вшанував тут Великого Попередника. Фото: Вікіпедія
Здавалося б — де ті Афіни, посеред яких у V ст. до нової ери Геродот читав афінянам уривки своєї знаменитої «Історії», чи Александрія-Єгипетська, в славетній бібліотеці якої в II ст. н.е. працював Птолемей, а де наш Городок? І як то все може бути пов’язане?
Насправді — ще й як може!
На більшості античних, середньовічних та ренесансних мапах Європи на межі сучасного Поділля та Волині присутнє дивне утворення — велетенське озеро Амадока. Якщо вірити давнім картографам, ця водойма була близько 130 км завдовжки та до 30 км завширшки. Чим не прісноводне море? Для порівняння — акваторія Ялпугу, найбільшого з прісних озер України, усього лишень 39 на 15 км. Що цікаво та важливо для нас, згідно з абсолютною більшістю мап доби Ренесансу, на самісінькому березі того озера стояло лише одне місто. І назва його – Городок!
- Карта «Von dem königreich Poland das in Sarmatia auch…» (Карта Польського королівства те, що в Сарматії …з іншими країнами) Себастьяна Мюнстера. Створена близько 1541 р. Вперше видана 1544 р. Ілюстрація до видання «Космографії», Базель, 1564 р.
Амадока на мапах фігурує з позначеннями Lago або Lacus – озеро, а також як Palus – болото. Зазначимо, що на давніх картах терміном «Palus» позначали зовсім не традиційне болото із трясовиною, очеретом, ряскою, зеленими ропухами та роєм комарів, тобто «болото» в прямому розумінні цього слова. Термін «Palus» найчастіше вживався відносно мілководних водойм. Зокрема на більшості давніх мап Азовське море фігурує, як «Palus».
Згідно з давніми картами, Амадока займала значну частину сучасної Хмельницької та Тернопільської областей і давала життя таким річкам, як Збруч, Смотрич, Студениця, Гнізна, Ушиця, Південний Буг, Случ та Горинь.
Велетенське озеро посеред Поділля
Вперше, ще у V столітті до н.е., в 4-й книзі «Історії» велетенське озеро посеред сучасного Поділля згадує Геродот:
«Річка — Гіпаніс (Південний Буг — авт.) рухається з [меж] Скіфії, витікаючи з великого озера, навколо якого пасуться дикі білі коні. Це озеро правильно називається матір’ю Гіпанісу…»
У II столітті вже нашої ери знаменитий астроном, математик та географ Клавдій Птолемей на своїй карті дає уточнені координати згаданої у Геродота водойми. Тоді ж з’являється гідронім «Амадока».
За Птолемеєм на його берегах (теж «Амадоці») жило ще й плем’я амадоків, а Товтри-Медобори, що тягнуться вздовж його берегів, отримали назву Амадоцькі кургани.
- Європейська Сарматія. «Восьма мапа Європи» згідно з «Географією» Клавдія Птолемея. Копія Ніколауса Германуса, 1467 р. Кружечком позначена Амадока. Фото: Вікіпедія.
Птолемеєва карта
Майже півтора тисячоліття Птолемей залишався незаперечним авторитетом в галузі математики, географії та астрономії, а його геоцентрична (із Землею в центрі світобудови) система, до створення геліоцентричної системи Миколи Коперника, вважалася загальновизнаною в західному та арабському світах.
Одне із найкрасивіших зображень Амадоки на карті Литви Герарда Меркатора
Птолемеєвою картою світу Європа користувалася аж до початку епохи Ренесансу. Власне, всі ренесансні мапи, то були лише підправлені та доповнені карти Батька географії. Відповідно Амадока присутня майже на усіх мапах часів Середньовіччя та Ренесансу. Ба! Вона зустрічається навіть на картах Нової доби першої третини XVII ст.
Деякі дослідники вважають, що в гідронімі «Амадока» відбилася назва місцевих племен, що походить від скіфського «āmaadáka» — ті, що їдять сире [м’ясо]. Автор цих рядків вважає таку гіпотезу яловою. Зрозуміло, що з погляду жителів античного світу терени сучасного Поділля були варварськими заґумінками цивілізації.
Але навряд чи хтось щиро вважав наші краї настільки дикими, аби повірити, що місцеві мешканці їдять м’ясо сирим. Тим більше, що за часів Клавдія Птолемея у нас жили племена, що належали до так званої «черняхівської культури».
- Амадока на одній із копій кари Птолемея. Джерело spadok.org.ua
«Черняхівці» активно торгували з Римською імперією, а чоловіки масово наймалися на службу до легіонів. Процвітали торгівля, культура і ремесла. Важливий факт: якщо поселення часів ранньої залізної доби майже завжди огороджувалися валами, то поселення «черняхівців» стояли абсолютно відкрито, бо не мали чого боятися.
На наших теренах в II ст. н. е. життя за ступенем впорядкованості та безпеки нічим не поступалося життю в сусідній Імперії. Про це чудово знали у Римі, про це знали в Александрії й цього не міг не знати Птолемей.
Тож походження назви Амадока та похідних наразі залишається відкритим.
Можна припустити, що, створюючи мапу світу Клавдій Птолемей просто емпірично вирахував місце гіпотетичного витоку Гіпанісу (Південного Бугу) і, відштовхуючись від «Історії» Геродота, втулив там описане «Батьком Історії» озеро. Пізніше це озеро, бо хто може заперечити думку Великого Вченого Авторитету, кочувало по географічних мапах від Античності й аж до початку Нової доби, поки не було повністю «осушено» картографами XVII століття.
- Фрагмент карти «Polonia Et Hungaria Nuova Tavola», Джіроламо Рушеллі, Венеція, 1560 р. Тут Городок взагалі стоїть на острові.
Сьогодні від того озера, чи то пак – болота, й сліду не знайдеш. Навіть шарів засохлої муляки. Але чимало дослідників-аматорів запевняють, що легендарна водойма колись дійсно котила свої хвилі на вказаному Птолемеєм місці. Мовляв, легендарна Амадока — то всохла реальність. Тим більше, що ймовірність такого підтверджує сумна доля Аралу, що зник на очах лише одного покоління. Він, нагадаємо, взагалі мав статус моря, а не якогось там нікчемного озера.
Ідею висохлої Амадоки відстоювала архітекторка та історикиня Ольга Пламеницька. У книзі «Castrum Camenecensis. Фортеця Кам’янець» вона чималу увагу приділила загадковій водоймі й гіпотетичним причинам її зникнення. Зокрема, як аргумент на користь реальності Амадоки, вона посилається на давні хроніки:
«Турецький хроніст Саад-ед-Дін, описуючи у своїй хроніці похід турків у 1498 р. на землі Західної України, згадував «озеро, подібне до моря, на берегах якого було багато визначних міст».
Папський нунцій у Польщі, Руджері, у звіті до Риму, складеному 1565 р., відзначав, що на Поділлі є «найбільше в тамтих краях озеро Амадока, з якого бере початок багато річок, а на його берегах є кілька сіл і містечок».
Географ А. Теве у виданій 1575 р. «Космографії» писав, що «головне місто Кам’янець, резиденція єпископа, розташоване над річкою Стиром, що витікає з болота, яке зветься Амадока, на Поділлі. Далі воно з’єднується із Бористеном, який звуть Найменшим».
Розвінчування міфів
Турецький історик Саад-ед-Дін писав свої хроніки за добре століття після згаданих походів, а на теренах України він й близько не з’являвся.
Це ж стосується знаменитого та вельми поважного мандрівника Андре Теве (1516-1590). Він чимало мандрував Європою, країнами Середземномор’я та Америкою. От лише до наших країв «Новий Одіссей», як його називали сучасники, так і не дістався. Ба, навряд чи навіть спілкувався із тими, хто відвідував Україну. Бо з якого дива він перетворив питомий подільський Смотрич на суто поліський Стир, а Дністер, у який він впадає, на Прип’ять? Адже «найменший Бористен» це — Прип’ять — притока «великого Бористену» (Дніпра).
Хоч трішки переконливим у списку Пламеницької виглядає хіба що посилання на папського нунція у Польщі у 1565-1568 роках Джуліо (Фульвіо) Руджері, який 1564 року зробив опис Речі Посполитої. До слова, саме він першим у Західній Європі назвав українців-козаків окремим народом.
З усіх перелічених нунцій — єдиний, хто хоч трішечки наблизився до озера-примари. Але його маршрут — Перемишль, Львів, Луцьк, Київ проходив досить далеко від гіпотетичних берегів Амадоки.
Натомість Станіслав Сарницький, придворний географ короля Стефана Баторія, у своїй книзі «Descriptio veteris et novae Poloniae» (географічний опис всієї Польщі, Литви та Інфлянтського краю, виданий в Кракові в 1585 р.) дає докладний і досить точний та детальний опис Поділля. Ось тільки в цій масштабній праці немає щонайменшого натяку ні на озеро, ні на болото, ні на інше, що можна б вважати легендарною Амадокою. Ба! На представленій в тій же книжці досить детальній мапі Речі Посполитої Амадока теж відсутня.
- Дуже симпатична карта «Опис королівства Польського», Себастіан Мюнстер, 1569 р. Городок присутній, але не Подільський (цей в Білорусі). Внизу бачимо Амадоку.
Чому нереально?
Від першої половини XIV та до XVII століття Городок займав невеличку ділянку на лівому та правому берегах Смотрича. Як демонструють пам’ятки археології, у самісінькій долині Смотричу, за якихось 2 км вище за течією річки від середньовічно-ренесансного ядра Городка, колись знаходилося чимале поселення черняхівської культури, що існувало саме у часи Птолемея! Тобто поселення стояло там, де мало б бути дно озера!
- Вперше Городок-над-Амадокою з’являється у 1540 р. на виданій у Базелі мапі Польщі та Угорщини Себастіана Мюнстера «POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA».
- Гравюра із знаменитої «Космографії» Себастьяна Мюнстера із зображенням різноманітних морських чудовиськ. В епоху Ренесансу, не кажучи вже про Середньовіччя, навіть найвидатніші уми вірили у їх реальність.
Виходячи із досить обґрунтованої тези, що у фантастичному озері мали би жити фантастичні ж монстри, можна справедливо припустити, що на давньому малюнку ми одночасно бачимо ще й амадоцьку фауну
Хтось скаже, мовляв, поки інформація доповзла до Александрії-Єгипетської, де працював Птолемей, озеро могло трішки відступити, а на його новому березі «черняхівці» й оселилися. Але ні! Поруч, і теж у самісінькій долині Смотричу, маємо ще й поселення «трипільців». А це, принаймні три тисячі років до Птолемея! Яке ж тоді озеро тут могло бути й коли?
Тож відносно Амадоки можна говорити лише одне: це – географічна помилка. А самого озера-болота ніколи не було. Втім, це все одно гонорово для нашого міста, адже йдеться про один із найбільших і найдавніших географічних міфів Європи, у самому центрі якого опинився наш Городок. Жодне із малих міст Європи таким похизуватися не може!
Дмитро Полюхович. Спеціально для Городок.city