У селі Лифине Сумської області російський дрон зруйнував садибу Хрущових. Остання відома тим, що свого часу там гостював Тарас Шевченко. Про це на своїй сторінці в мережі Фейсбук повідомив сумський архітектор Ігор Титаренко.
“Це неймовірна втрата архітектурної спадщини… – повідомляє пан Ігор. – Був в цій садибі не раз. Це була одна з найцікавіших перлин Сумської області, що руйнувалась байдужістю та недбалістю за часи незалежності, та повністю зруйнована poсійcьroю армiєю. Ця пам’ятка мала високу цінність. В садибі деякий час гостював Тарас Шевченко, де його рукою були створені замальовки та етюди. Будинок має підземну частину з невеличким тунелем.
По фото видно, що повністю втрачене дерев’яне різбляне оздоблення, яке прикрашало фасади та інтер’єри садиби. Лишився тільки кам’яний каркас, що дає змогу в майбутньому відновити зруйновану пам’ятку архітектури. Залишки необхідно зберегти та законсервувати для майбутньої реставрації. На мою думку, держава має продовжувати захищати навіть зруйновані об’єкти культурної спадщини, підсилюючи їх статус та сприяти відновленню”.
В пізніших повідомленнях Ігор Титаренко більш детально розповідає про цю пам’ятку.
“Найкраще про садибу Хрущових в с. Лифине, та всі пов’язані з нею події описав Віктор Васильович Вечерський у своїй монографії «Спадщина містобудування України». Серед всієї інформації в інтернеті, на мою думку, опублікована монографія є основним джерелом найкращого фахового опису садибного комплексу. Тому пропоную звернути увагу на дану роботу та познайомитись з пам’яткою архітектури ближче. Далі наведу кілька цитат із книги, які добре передають основні моменти”
Опис садиби:
Село зберегло етнографічні типи будівель, характерні для Слобожанщини. Проте з усіх будівель найбільшу історико-культурну цінність становить комплекс садиби Хрущових, що складається з двох просторово відокремлених частин: парадного й господарського дворів. За характером архітектурних форм усі будівлі належать до стилістики історизму: головний будинок вирішено в модернізованих формах французького ренесансу; флігель має елементи провінційного класицизму, а винний склад є контамінацією форм неоготики й французького ренесансу.
Головний будинок дерев’яний, на цегляному підмурку, зведений у 1830-х pp. Під південно-східним кутом є підвал, перекритий цегляним склепінням. У 1880-х pp. зовні його обклали цеглою (товщина обличкування в одну цеглину), зробивши водночас надбудови на даху (вежі й люкарни) і надавши пізньокласицистичній будівлі стильових рис французького неоренесансу.
Будинок непогано зберіг архітектурні форми 1880-х pp. Він прямокутний у плані, витягнутий у меридіональному напрямку. На парадний двір виходить чоловим західним фасадом, а східний фасад з терасою і сходами звернений у сад. На кожному фасаді є глибокі лоджії. Розпланування багатокамерне, первісно було наближеним до анфіладного типу. Входи до будинку влаштовано з усіх чотирьох фасадів. Прикметною рисою є наріжні гранчасті ризаліти. Чоловий і садовий фасади тривісні, симетричні, а бічні фасади — дисиметричні.
Центральна вісь чолового фасаду акцентована ґанком, що підтримується чотирма безордерними колонами з перехватами й вінчається наметовим дахом з люкарнами. У фасадному декорі застосовано діамантовий руст, розвинені наличники вікон з прямими й трикутними сандриками. Первісне пофарбування фасадів було двоколірним: рожеве тло з білими деталями.
