В 19 століттями найбагатшими родинами України (а можливо і всієї Російської імперії) були “цукрові королі” Симиренки, Харитоненки та Терещенки. Ці талановиті господарники та вдачливі економісти вийшли із кріпацького середовища (на початку 19 століття усі родини були кріпацькими) і опинились у коловерті цукрового сказу середини століття. Тоді цукрові заводи росли, як гриби після дощу: у Симиренків був найбільший завод Європи, у Харитоненків було десять заводів, а у Терещенків їх було ого-го скільки.
Тоді, у часи появи цукру у великому бізнесі, з’явився цукровий завод у селі Григорівка (нині Обухівський район, Київської області). Збудував його власник села Маврій Комарович у 1845 році. У 1852-му завод разом із селом перейшов до Льва Модзолевського.
З перемінним успіхом цукровий завод працював до кінця 19 століття. Своїм коштом він утримував школу та двокласне училище. В радянські часи підприємство значно збільшилося, але період незалежності став фатальним для старовинного заводу. Невдалий менеджмент призвів до банкрутства. Схожа доля спіткала дві третини українських заводів. Але чи усі вони схожі на англійський замок? А от у Григорівці завод був схожий, зокрема, корпус, зведений у 1911 році. Нині від нього залишилась одна стіна – решту розібрали на цеглу. А обладнання порізали… Не стільки жалко підприємство, яке виробляло цукор, як прекрасну архітектуру. Оцініть самі, хоча вже й оцінювати практично нічого.