Багатьом із нас назва Радомишль знайома завдяки одноіменному сорту пива:) . Про те, що в Радомишлі є свій замок, відомо не багатьом. Звідки там замок?
Радомишль – мальовниче місто в Житомирській області. Містом протікають ріки Тетерів та Мика, є тут і величезний став.
Археологічні дослідження доводять, що перші поселення на місці Радомишля існували ще 30 тис. років тому. В VII столітті тут мешкало слов’янське плем’я деревлян. Перша літописна згадка про місто Мичеськ (за назвою річки) датується 1150 роком, з XVI століття воно вже іменується Радомислем, а з 1946 року – Радомишлем.
У 1612 році монахи Києво-Печерської Лаври під керівництвом архимандрита Єлісея Плетенецького заснували в Радомислі першу в Центральній Україні фабрику з виготовлення паперу з використанням енергії водоспадів – папірню. Раніше подібні фабрики були лише в Острозі та Львові. Фабрика проектувалась як оборонна споруда. Товщина стін сягала 1,5 метри, будівлю з усіх боків оточувала вода, всередині будівлі було підземне джерело, а природний фундамент у вигляді гранітної плити, що сягала декількох кілометрів вглибину, унеможливлював ворожий підкоп. Місцевий папір, виготовлений з кропиви та льону, вважався міцним і довговічним. Рікою Микою, потім Тетеревом і далі Дніпром на плотах цей папір доставлявся до типографії Києво-Печерської Лаври. Саме на цьому папері було надруковано першу в Києві книгу – «Часослов».
У другій половині XVII століття, під час козацьких повстань, будівлю папірні було зруйновано. Наприкінці XIX століття на руїнах фабрики-фортеці було побудовано млин із червоної цегли. Млин працював з перервами близько 90 років, поки зовсім не зупинився. Поступово він перетворився у сміттєзвалище і близько 20 років знаходився в жахливому стані.
У 2007 році рештки папірні-млина викупило подружжя відомих українських меценатів Шерємєтьєвих-Богомолець. З тих пір не зупиняються роботи по створенню Етнопарку «Радомисльська Папірня». Було вивезено 60(!) КАМАЗів сміття, відреставровано стіни будівлі колишнього млина, замінено дах і вікна, добудовано вежу, укріплено береги Мики, насаджено парк, встановлено скульптури і т.п. Так і з’явився в Радомишлі свій замок, який планують внести до списку атракцій для гостей Євро-2012.
Внутрішні приміщення замку оформлені у дусі XVIII-XIX століть і прикрашені різними старожитностями: сундуками, глечиками, плетеними амфорами і т. ін. Трапезна зала прикрашена історичними картами, колекцією старовинних прасок та кованих виробів. Концертна зала вражає своєю акустикою, і, крім того, це єдине в світі подібне приміщення, в якому є природне джерело (те саме, що було ще у старовинній папірні). Обрядова зала стала популярною серед молодят, бажаючих провести весільну церемонію в замку. Справа в тому, що ця зала має особливу ауру, адже її стіни прикрашають домашні ікони різних регіонів України з особистої колекції Ольги Богомолець, яку вона збирає вже понад 15 років.
Що таке домашні ікони? Це ікони, які раніше знаходились не у церквах, а в різних сім’ях. Їх писали народні майстри, які не були знайомі з церковними канонами іконопису. Мені сподобалися слова директора музею, Віктора Москальця, про те, що українці не боялися Бога, а любили його. Одна справа – не грішити з остраху на Божу кару, зовсім інша – жити в праведності з любові до Нього. Українські народні майстри зображували святих схожими на звичайних людей. На нас дивляться усміхнені, рум’яні лики. Ікони часто прикрашені мальованими квітами, а іноді й святковими шатами. Є в музеї ікони, вирізьблені на камені або дереві, написані на дереві або склі, викарбувані на металі. Є ікони вінчальні, козацькі ковчеги, ті, з якими подорожували, на яких повитуха перерізала пуповину немовляті та багато інших. Всього в музеї налічується 5000 експонатів.
