Дерев’яні храми – один із найбільших скарбів України. Звичайно, якщо забути про родючі чорноземи, яких залишається все менше, і поклади залізної руди, які тануть ще швидше ніж чорноземи. Не сказав би, що дерев’яних храмів у нас дуже багато, але трохи є. Хоч і горять вони, як пожухла стерня у нерадивих господарників. Хоч і не належно цінять їх чиновники від релігії та охорони пам’яток. Але вони збереглися. Особливо на Галичині і Закарпатті, трохи менше у Придніпров’ї. Є вони навіть в індустріальних районах Східної України.
В багатьох європейських країнах дерев’яні храми вважаються видатним історико-культурним надбанням. Їх навіть включають у Список об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Україна теж домагається включення туди кількох своїх дерев’яних храмів. Про це вже писалося у новинах. Чотири із найцінніших і найшанованіших українських дерев’яних храмів розташовані на Львівщині. А взагалі Львівщина – найбагатший на дерев’яні храми регіон. Тому чи не перший в Україні тематичний путівник, присвячений дерев’яним храмам, розповідає саме про Львівщину.
Автором путівника є Олена Крушинська – шалений ентузіаст популяризації дерев’яної архітектури. Немало кого здивує те, що вона не архітектор, не історик, і, навіть, не географ. Вона хімік-аналітик, кандидат хімічних наук… Не подумайте, що це мінус, скоріше плюс, адже різнобічність світогляду автора, лише підкреслює його роботоздатність і талант.
“44 дерев’яні храми Львівщини” був одним із перших путівників у серії видавництва “Грані-Т”. Про справжній перший я розповім колись іншого разу (хоча він заслуговує на розповідь лише тому що він був першим у серії). Ці путівники стали новим поглядом на Україну, адже часто містять таку інформацію, якої до цього не було навіть у всезнаючому Інтернеті. Вони за п’ять років зробили популярними немало таких об’єктів, про які не мали інформації навіть офіційні органи з охорони культурної спадщини.
Путівники “Грані-Т” – це навіть не зовсім путівники. Це культурологічні розповіді мандрівників, які практично не містять сухої сттистичної інформації (хоч вона і необхідна для повноцінного путівника), але написані настільки цікаво, що так і манять у подорожі. Безпосередньо стосується це і путівника Олени Крушинської, який написаний напрочуд цікавим художнім словом, містить прекрасні кольорові світлини, а також таку глибоку інформацію (знову ж подану цікваво для читача), що, особисто мене розпирало від цікавості: “Ну де ж вона її накопала”. Хоча у достовірності інформації я практично не сумніваюся.
Якщо вам дійсно цікаві мандрівки Україною, цікаві пам’ятки архітектури, і, зокрема, дерев’яні церкви – тоді ви путівник “44 дерев’яні храми Львівщини” прочитаєте “взахльоб”, а потім вирушете на Львівщину, щоб побачити хоча б деякі із тих храмів.
P.S. Існує крилатий вислів: “Все, що стоїть перед “але” можна пропустити”. Не в цьому випадку, але без “але” я обійтися не можу… Все прекрасно у цьому путівнику, але карти тут, на жаль не є авторськими – це дороболені скани з двосоттисячок НВП “Картографії”. Мені, як географу (та частково картографу), це не дуже подобається, алже авторських прав в Україні ще ніхто не відміняв. Хоча це зовсім не ложка дьогтю, просто невеличкий недолік.