Книги й викладачі нам (студентам) твердили, що Канівський Костянецький яр – найбільший яр у Європі. Висота його стінок, мовляв, 90 метрів, а довжина – більше восьми кілометрів. Тоді ж, у далекому 1997-му, ми вперше потрапили у цей яр. Скільки ж побачили цікавого, хоча пройшли лише невеликий відрізок: каньйони, каміння, зеленястий пісок та глину, белемніти, мушлі, струмки, ще щось – не пам’ятаю що, але цікаве. Вигляд яру вразив, тому хотілося пройти його повністю – від верхів’я до гирла. Нарешті, через майже 20 років після тієї практики, мені це вдалося зробити.
Ввійшли через один із витоків, якраз той, в якому тече струмок. Майже відразу поринули у неймовірні відчуття, адже яр – інший світ: завалля з дерев, що впали, високі прямовисні кручі, часто складені відкладами сарматського (так нас вчили – бо зеленясті) моря, вимите із товщ суглинку каміння (часто дивного кольору), повсюдне коріння і дзюркіт води… Просувались ми поволі, під впалими стовбурами, над ними, по них, перестрибуючи із каменя на камінь, щоб не встромитись у воду чи в’язку глину. Чим нижче спускались, тим більше з’являлося “ознак цивілізації” – побутового сміття, яке сипали зверху із схилів канівчани-ракушки… Мандрівка виявилася нетривалою – за 45 хвилин дійшли до злиття трьох рукавів яру – вони сходились у піщаний кар’єр. Оце і є найбільший яр в Європі?
В жодному місці ми не побачили 90-метрових стінок, хоча яр дуже заріс деревами – може вони, там за кронами і чагарником дійсно десь є, але ж довжина… Невже ми переплутали витоки й спустились не в той яр? Красивий, цікавий, але не той.
Як ми не крутили карту, але пройшли ми дійсно Костянецький яр. Книга бреше – походив я по ярах значно довших і вищих. Як вони його міряли? А раніше ж сюди приїжджали міжнародні палеогеографічні й геологічні експедиції – довбали, копали. Потім сюди впала “чорнобильська пляма” і яр закрили для екскурсій. Він заріс деревами. Пониззя його розкопали глиняним та піщаним кар’єрами, в одному місці зробили копанку і зарибили. А ще нижче виросли вулиці, гаражні кооперативи.
Ні, це не те, про що мріяв (ета нє Ріо де Жанейро). Можливо Костянецький яр колись і був найбільшим, але то було дуже давно – Канів його з’їв: своїми вулицями, гаражами, дорогами, кар’єрами, сміттєзвалищами. А можливо він ніколи найбільшим і не був (хіба що за висотою від тальвега до вододілу). Ну що ж, мрія пройти Костянецький яр здійснилася, але він розчарував. Для мене король ярів – Костянецький яр – вмер.
Наступного дня вирішив підняти інформацію про Хмілянський яр – той, з якого у 1905-му зійшов сель і перегородив русло Росі, яке потекло через Михайлівку й змило село. Бідні селяни переселились подалі, а Хмілянський яр на століття залишився для них страшним “годзилою”. У працях багатьох геоморфологів зустрічав я інформацію про значні розміри цього яру: довжина – понад 8 км, висота – до 80-90 м – все те ж, що казали про Костянецький. А може хтось колись переплутав, і пішло?.. Уважно почитав крупномасштабну карту – дійсно – Хмілянський в рази за розміром перевищує Костянецький. Добув інформацію про його розміри: довжина 18 км, висота стінок 80 м, а загальний периметр, вдумайтесь у цю цифру, понад 110 км. Ось він – найбільший яр Європи, навіть Вікіпедія про це згадує. Ну то що, вперед? Король помер, хай живе король!
