Головна > Блог > Про Івано-Франківськ. Частина друга. Субота

Про Івано-Франківськ. Частина друга. Субота

Над містом засяяли вечірні вогні
Замріялись сині Карпати.
Як хороше, люба, з тобою мені
Сьогодні по місту блукати…
Сьогодні по місту блукати…

Частина, хоч і друга, але насправді перша) Як завжди, пишу хаотично і під настрій. Спочатку писав про графіті, а сьогодні про наш перший день перебування в чудовому Франіку.

0_1239df_828c97b_XL



Вивалилися такі з Оленкою спозаранку з поїзда і пішли. От просто в центр, просто без мети. Так ходити найцікавіше.

На вулиці Грюнвальдській надибали такі от цікаві будиночки. Раніше тут була будівля “Просвіти”, зараз теж щось пов’язане з патріотичною культурою.

0_1239b2_5a04ab45_XL

Тут же і більш монументальні споруди.

0_1239b3_ff9fa80e_XL

Спішити нам зовсім не було куди, заселення в готель тільки з 14:00. Завернули в Меморіальний сквер. Після фестивалю ковалів по місту встановлено багато кованих скульптур. Більшість із них дуже симпатичні.

0_1239b4_ebb426e8_XL

0_1239b5_396782c2_XL

Типова совкова будівля обладміністрації. Типові совкові пам’ятники на площі.

0_1239b6_b7057b80_XL

Погода зовсім не радувала (дивно це в моїх подорожах, правда?)) Дуже холодно і сиро було. Але на завтра було ще й… але про то в наступному пості)) А поки — колишня будівля синагоги.
А зараз — “еблі”

0_1239b7_14a16f2b_XL

Обласна філармонія. Прекрасна споруда, з жахливою рекламою… Власне, нічо проти Мірзояна не маю. Розміщення банера — жахливе.

0_1239b8_84aa933f_XL

А голуби франківські — ті ще засранці. Міцкевіч в печальці))

0_1239b9_fd4a176_XL

0_1239ba_ccd440f7_XL

Архітектура чергується: красивий будинок — одоробало… знову красивий. Хоча тут два красивих поруч.

 

0_1239bc_5e3668ed_XL

Пам’ятник “Руській трійці”.

0_1239bd_864dd421_XL

Поруч — ще спадщина фестивалю ковалів.

0_1239be_b984a759_XL

Отак бочком-бочком ми дійшли до Ратуші, взяли поруч кави з собою (у чудовій кав’ярні «Говорить Івано-Франківськ») і піднялися на оглядовий майданчик (20 грн квиток). Панорама похмурого осіннього Івано-Франківська.

0_1239c7_47ae2e3b_XL

По центру — центральний ринок міста.

0_1239bf_aea2461a_XL

Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

0_1239c0_d2b73ff1_XL

Кафедральний собор Св. Воскресіння.

0_1239c5_fdb59a71_XL

Телевежа. Власне, поряд з нею ми і жили. Готель Станіславів сподобався. Тільки косяк із заселенням був. Чомусь вчасно не приготували наш номер. Довелося нам ще погуляти годинку.

0_1239c2_23420355_XL

Центральна площа.

0_1239c3_49308384_XL

0_1239c4_1535d69_XL

Замерзли. Спустились. Пішли шукати, де б поснідати.

0_1239c6_9c7403e6_XL

Нє, тут ми не обідали, це ми зайшли в Кафедральний Свято-Покровський собор (колишня Вірменська церква).

0_1239c8_56aa2e6d_XL

0_1239ca_29f2a915_XL

Рушаємо далі.

0_1239c9_9298cdd4_XL

Дійшли до знаменитої франківської Стометрівки, на початку якої стоїть таке “чудо”. Але ж, якщо почнуть ламати, щоб збудувати щось нове, захисників же знайдеться безліч.

0_1239cc_d6e45b43_XL

Фото можна кидати ваті, яка стверджує, що Бандера співпрацював з нацистами. За це вони арештували його брата.

0_1239cd_4266be3f_XL

0_1239ce_ddc054cb_XL

Поснідавши прекрасним журеком, наливками і дерунами в пивному клубі та бістро «Десятка» (хай вас не вводить в оману назва: з вибором пива там не дуже, від бістро — ціни, а меню і кухня — божественні, тобто ресторанні), порулили в готель.

0_1239cf_24e8226d_XL

Як я вже казав, номер нам не підготували, тож, щоб даремно не чекати, вирішили прогулятися до озера.
По дорозі зустрічали такі от симпатичні будиночки.

0_1239d0_e2c9bc1c_XL

0_1239d3_9de3b0e0_XL

Фіранки! Які фіранки!

0_1239d4_e03d58af_XL

Вгадаєте, яка установа тепер у цій будівлі?) Це дитячий садок при вході в парк Шевченка.

0_1239d5_85fc80a0_XL

0_1239d6_51e409d0_XL

А от і парк, запам’ятайте його таким 😉

0_1239d7_6e50abd1_XL

А це вже околиці озера.

0_1239d8_6c3784da_XL

0_1239d9_994838e9_XL



Холодно. Птахи також прифігіли.

0_1239db_234dbe90_XL

 
 
 
0_1239dc_8cc46ed2_XL
 
 
 
 
 
0_1239dd_5afb56ba_XL

Тут подзвонили з готелю і ми, замерзлі та замучені, полізли заселятися. Вийшли звідти тільки надвечір, і то недалеко — у сусідній бар (буквально сусідній, двері поруч із входом до готелю —
кнайпа «Войцех») подивитися футбол, попити наливочок, настоянок і крафтового пивка, але то вже інша історія. Далі буде. Не перемикайтесь.

Привіт, тепер з вами Оленка і на коду буде вам простирадло моїх вражень про Станіславів, він же Франик, він же Івано-Франківськ. По секрету скажу, що пост писався ще до конкурсу, тож мені якось незручно в нього вклинюватися, тому додам кілька абзаців від себе в кінці.

0_1239da_e8d3a106_XL

В Івано-Франківську я була раніше кілька разів, точну кількість вже й не назву, але якщо так, щоб на півдня мінімум, то п’ять разів точно. Але ніколи не доводилось мені побувати в ньому ґрунтовно, не проїздом, не наскоками, а з якоюсь культурною програмою. Тому дуже хотілося повернутися, щоб повторити те, що я вже знаю і люблю, а також, щоб побачити і спробувати ще незвідане. Хто читає не перший наш пост, вже, мабуть, в курсі, що для мене в подорожі подивитися на щось нове і красиве — безумовно, важливо і цікаво, але так само важливо і цікаво знайти і з’їсти щось смачненьке, ну бо інакше який сенс їхати? Пам’ятаєте з мультику: «Таити… Таити… Нас и здесь неплохо кормят!»? Так от, це про мене: навіщо кудись пхатися, якщо там немає нічого смачненького? Подорож набуває нових сенсів і починає вигравати різноманітними барвами, якщо вона обіцяє мені не лише візуальні, а й смакові враження. Ну, і з огляду на сказане, обов’язкову програму я собі цього разу склала таку: – журек у «Десятці» — це моя любов на все життя, смачний настільки, що я навіть навчилася його готувати, а якщо цього аргументу недостатньо, то ось вам ще один: мені вдалося вмовити Сашечку, любителя нових вражень і закладів, знову піти в «Десятку» на другий день заради журека, зрештою у них там все смачне, особливо під настоянки)); – угорський курташ на Стометрівці — теж прекрасний смаколик, особливо з кавою або з какао чи імбірним чаєм у холодну погоду (одразу порада: не думайте, що якщо він порожній всередині, то ви ним одним не наїстеся, це дуже помилкове враження, повірте); – мед на Грюнвальдській — є там магазинчик «Бджільництво», у якому можна восени придбати рідкісний падовий (падевий) мед, дуже смачний і цілющий, вартий того, щоб його аж звідти везти; – львівська «Галка» у Франику — на «Галці» я зазвичай беру безкофеїнову каву (у них вона не за мільйон і дуже пристойна), але раніше її можна було купити лише у фірмових магазинах, яких у Києві нема, а тепер, на щастя, її вже можна замовити через інтернет; – гуцульські сири: будз, бринза, коники… Ніби, все. Коротенький скромний списочок, погодьтеся))

0_1239d2_ea6e1ad_XL

Забігаючи наперед, скажу, що свою програму я виконала. А щоб не думали, що я їздила туди тільки пожерти, не свій захист можу сказати, що я також мріяла знову потрапити до осіннього парку Шевченка, бо він якийсь особливий, дуже атмосферний, а я дуже люблю парки, тим паче восени. Крім того, вирушаючи в дорогу, ми завбачливо подивилися прогноз погоди і пересвідчилися в тому, що небесна канцелярія готує нам неабиякий сюрприз (який саме — побачите у другій частині оповіді).

0_1239c1_8879eee8_XL

А ще Станіславів підкорив моє серце старими поважними будинками (вони в різному стані, але всі чудові, вулиця Шевченка — це справжній музей будинків!), а також своїм спокоєм, розміреністю і відсутністю натовпів агалдєлих туристів. Це вам не Львів. Поки що, принаймні. Звісно, дуже хотілося б, щоб він таким і лишався.

0_1239cb_9431f204_XL