Всього в парі кілометрів на захід від кордону Київської області, біля витоків річки Тем‘янець, лежить маленьке село Будо-Вороб’ї. Населення його – не більше 200 осіб. Історія села настільки маловідома, що у Вікіпедії датою заснування вказаний 1917 рік… Насправді Будо -Вороб‘ї (стара назва – Буда, Буда-Ясенівка) засновані десь в середині 19 століття. Адміністративно належали до Ново-Вороб‘ївської волості Овруцького повіту Волинської губернії. Відомо, що територія Київської губернії простягалася набагато далі на захід, ніж теперішня межа Київської та Житомирської областей. Але, саме в цьому місці межа між губерніями проходила практично по лінії теперішньої границі областей. Н. І. Теодорович у книзі “Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии”, вказує, що своєї церкви в селі ще не було. Жителі Буди–Ясенівки були парафіянами побудованої в 1759 році Свято-Михайлівської церкви сусіднього села Старі Вороб’ї …
Зараз до Будо- Вороб‘їв можна дістатися трасою Малин-Іванків, через присілки Нове Життя і Клітня. У центрі села, за сільрадою, підноситься гротескний сілуєт дерев’яного храму. Він без куполів. Давно не фарбовані, сірі стіни і похилені дротяні хрести на даху … Тільки чотириколонний ганок виділяється свіжої синьою фарбою. Храм Казанської Ікони Божої Матері тричастний – притвор, неф, вівтар. До гранчатого алтарного зрубу прибудовані невисокі приміщення паламаркі і ризниці. Цоколь – цегляний. Раніше церкву прикрашали шатрова дзвіниця і один купол, знесені у 1963 році. Сама церква побудована в 1898 році. Це вибито на закладному камені–жорнові, вмонтованому зі сходу в фундамент вівтарного зрубу. Частина написи стерлася, але ще можна прочитати :
“…сия церковь во имя пресв. Богородицы… Казанская построена в 1898 год…”.
Сам – по собі такий закладний камінь – велика рідкість в храмах 19 століття. Тим більше – камінь–жорнів, мабуть, взятий зі старого млина. Мені зустрічалися закладні камені в храмах і замках середньовіччя, але в церквах 19-початку 20 століття я такого ще не бачив (!). Декор храму простий, навіть аскетичний. Горизонтальна шалівка, прості лиштви, широкий карниз – ялинка під дахом. Всі вікна прямокутні, тільки в вівтарному зрубі два шестигранні вікна й кругле слухове. Старожили кажуть, що храм врятував їх життя. Під час ВВВ німці збиралися спалити Будо-Вороб’ї разом з жителями. Людей зігнали до сільської церкви. І тут прискакав якийсь вершник на білому коні. Він повідомив фашистам щось таке, що їх дуже злякало. Німці швидко відступили з села, не встигнувши здійснити задуманого … Після війни комуністи пристосували церкву –рятівницю під сільський клуб. Безжально знесли верхи храму, хори і частину декору. На північному фасаді, замість вікон другого ярусу змонтували балкон. Ті ж старожили подейкують, що доля односельчан, які брали участь у знесенні куполів, була незавидною … У 1992 році в церкві відновилися служби. Священик отець Володимир живе у будиночку поруч із храмом. Всі зайві перегородки всередині церкви прибрані. Тут світло й охайно. Білі пофарбовані стіни і рівна блакитна стеля. На іконостас грошей у приходу немає. Тому, його функцію виконують ікони різних стилів і розмірів. Свято-Казанську церкву необхідно внести до реєстру пам’яток архітектури України. Вона потребує грамотної реставрації з відновленням купола і дзвіниці. В архівах збереглися проект і старі фото, тому можлива детальна реставрація цього цікавого пам’ятника єпархіальної архітектури.
Текст і фото – архітектор Іван Биков (частина видання “Архітектурні скарби Київщини”)
Будо-Вороб’ї. Рідкісний камінь-жорнів. 1898 рік
Будо-Вороб’ї. Казанська церква 1898 року побудови
Архівне фото поч. 20 ст. Казанська церква в Будо-Вороб’ях
Будо-Вороб’ї. Скромний інтер’єр сільського храму