Потяг Харків – Ужгород плавно зупинився під склепінням львівського вокзалу. Прибув вчасно, о шостій ранку, значить, на першу маршрутку до прикордонного переходу Шегині ми встигаємо. Традиційна кава на привокзальній площі з пластикових скляночок, наплічники в багажник і ось автобус їде по Городоцькій на захід. Міська забудова Львова незабаром змінюється ошатними будиночками по дорозі на Городок. Ось і сам Городок з новим пам’ятником боївкарям ОУН, які виконали тут атентат в кінці 30-х. Ще з півгодини і під’їзджаємо до кордону. Водій добирає людей в кожному селі і при під’їзді до пункту переходу автобус заповнений вщерть.
В Перемишлі багато подібних щитів, де наочно, в цифрах, видно переваги перебування країни в складі Євросоюзу. Нам про таке залишається лише мріяти
Кінцева. Пасажири бадьоро вистрибують з салону і напрочуд швидко зникають за рогом. Одягаємо наплічники і чимчикуємо за ними. Буквально через сто метрів вхід на міжнародний перехід Шегині – Мостиська, єдиний пішохідний та велосипедний перехід на лінії українсько-польського кордону. Паспортний контроль, швидко і без придирок. Українські митники просто дивляться на нас і махають рукою – проходьте. Метрів двісті огородженого високою сіткою переходу і ми впираємося в натовп людей. Більшість з них – місцеві мешканці, ось і знайомі з нашого автобуса. Українці, які мешкають в тридцятикілометровій смузі поблизу кордону мають право на безвізове відвідування Польщі, але теж лише на тридцять кілометрів від кордону. Тому багато хто з мешканців прикордоння підробляє на легальній купівлі-продажу товару, а часто ще й на контрабанді. Причому не тільки українці, а й поляки.
Придивившись, бачимо, що натовп не однорідний, люди стоять декількома окремими групами, чітко дотримуючись дистанції. Спокійно, немає суперечок і штовханини. Зрештою, нас це мало обходить – туристи мають право переходу кордону позачергово. Внутрішньо зібравшись, просимо пропустити нас без черги, і, о диво, люди спокійно розступаються і дають пройти до польського контролю. Перевірка паспортів та запитання з приводу «папєрос» і «вудкі», але у нас все в нормі і ось уже ми виходимо в такий самий огороджений сіткою коридор, але з польської сторони. Площа , схожа на стихійні базарчики в Україні кінця 90-х, купа «канторів» – пунктів обміну валюти, буси – маршрутки. Курс досить непоганий, якщо здавати долари, то один злотий коштує дві гривні вісімдесят п’ять копійок. Маршрутка до Перемишля коштує два злотих, відправляється по мірі заповнення, тринадцять кілометрів до міста долає за п’ятнадцять хвилин і прибуває прямо на залізничний вокзал.
Годинникова вежа – колишня дзвіниця української греко-католицької церкви
Козаки і козачки знову над Сяном
Перемишль… Давнє княже місто над Сяном , центр і оплот українськості протягом багатьох століть. Сьогоднішнє гадюче шипіння польської назви «пшемишль» повністю відповідає образу сполонізованого містечка, яке відкинуте на околицю воєводства та на маргінес політичного та економічного життя Польщі.
А було ж колись…
Вперше Перемишль згадується в Літописі Руському у 981 році, проте засноване місто було принаймні на століття раніше білими хорватами, одним із літописних племен Київської Русі. Перемишль знаходився в складі Київської Русі до 1018 року і поляки з’явилися в Надсянні лише з 1018 . Проте панування їх було недовгим і вже з 1084 року створюється самостійне Перемиське князівство, яке проіснувало до 1179 року, коли воно стало частиною Галицького князівства. У складі цього князівства перемиська земля перебувала до 1347 року. Навіть дуже послаблена, вона, однак, не пустила поляків далі Тарнова, а у 1340 році боротьбу з польською експансією очолив не Галич і не Львів, а знову ж таки Перемишль. Але монголо-татарська загроза , що нависла над Галичиною, внесла свої корективи в запеклу русько-польську боротьбу і в 1347 році перемиський староста Дмитро Детько підписує угоду про добровільне входження Галичини до складу польського королівства.
Проте русини чітко розуміли, що треба не тільки закритися від Азії польським щитом, а й будь що втримати власність, а отже й владу в своїх руках. І дуже довгий час їм це вдавалося: і війти, і старости, і воєводи, ба , навіть перші католицькі єпископи були русинами. Дружина Ягайла Софія (Сонка) була русинкою і поляки відверто дорікали, що вона протегує та роздає маєтки виключно русинам. В роки правління сина Софії, Владислава Варненського перемиська земля була його найбільш надійною опорою. Військо цього короля складалося переважно з перемиської, сяноцької та львівської шляхти , а в його останній похід під Варну пішло 43 тисячі русинів, з яких майже 30 тисяч не повернулося, і майже всі полковники з черемиської землі: Бурлай, Станай, Претич, Блуд, Дуліпа. Русини з Перемишля також брали участь у битві над Ворсклою, під Грюнвальдом, у Пруссії та під Москвою. Немало полягло їх, захищаючи Україну від татар.
Пам’ятна дошка на честь 64 українських священників Перемищини, знищених енкаведистами, гестапівцями та аківцями
Поляки не забувають про своїх в Україні. А що ми знаємо про Україну в Польщі
Історичні обставини склалися так, що саме перемиська земля з центром у Перемишлі стала центром українства в Західній Русі. Саме тут був сконцентрований найбільш потужний осередок національно свідомої української шляхти – 56 родин, в тому числі і декілька магнатських. Абсолютна більшість з них була православними – тому й не дивно, що за весь час існування Перемишля було збудовано 28 церков, причому, в різний період часу їх було одночасно від 6 до 8, тимчасом як кількість костелів ніколи не перевищувала 3. Ситуація почала змінюватися лише у XVIII ст. – за переписом 1880 року в Перемишлі проживало 9 тисяч католиків і 4 тисячі греко-католиків.
Замок перемиських , а пізніше галицько-волинських князів стояв на тому місці, де тепер руїни замку Казіміра Великого. Долучилися українці і до фундації та будівництва костьолів Перемишля.
Унікальним явищем українського мистецтва доби середньовіччя є перемиська школа іконопису. У руські часи славився Перемишль і своїми музичними традиціями. Тож цілком закономірно, що саме земля над Сяном дала нам першого професійного українського композитора Себастьяна Русина і що гімн України народився саме тут, на цій землі.
Під час Хмельниччини перемиський шляхтич Самійло Градський запропонував реальну програму майбутнього України з союзниками Швецією та Семиграддям та з відновленням Руського князівства і про «кордони Русі аж до Вісли», хоча смерть Хмельницького перешкодила її реалізації.
Сьогоднішній катедральний греко-католицький собор Івана Хрестителя в Перемишлі
Українська гривня – між сильними сильна, між рівними рівна)))
Українська церква на Засянні
Після загибелі польської держави Галичина, а разом з нею і Перемишль не стали чужорідним тілом у складі багатонаціональної Австрійської імперії. Взагалі, схоже на те, що українство, ментальність українського народу , його світогляд і традиції справді є західного походження і потребують для свого збереження і розвитку умов західної цивілізації. Тож не дивно, що українське відродження почалось саме в Перемишлі. У 1818 році єпископ Михайло Левицький отримав від австрійської влади дозвіл навчати дітей українською мовою в школах. Цю ініціативу згодом підхопила «Руська трійця» і з 1830 року почала поширювати цей процес на всю Галичину. У 1849 році в Перемишлі відкрили українську гімназію. «Просвіта» і товариство «Боян» з’явились у місті в 1891 році, а у 1894 був відкритий Український Кредитний Банк «Віра». У 1896 році Іван Франко провів на центральній площі маніфестацію селян.
31 жовтня 1918 року 9-й український піхотний полк австрійської армії зайняв Перемишль і проголосив у місті владу ЗУНР. Проте визвольні змагання українців зазнали поразки і часи ІІ Речі Посполитої для українців стали роками такого шаленого пресінгу денаціоналізації, про який усі ці 600 років вони навіть гадки не мали. Без жодних урядових циркулярів кожен пересічний поляк розумів, про що йдеться і що треба робити. Українці не могли знайти роботу, моральне цькування їх було таким одностайним, що люди не витримували психологічного тиску і часто воліли не декларувати свою національність, а видавати себе за поляків. Тим не менше, продовжувалося українське культурне, економічне, політичне життя, а 7 червня 1936 року у Перемишль не Євхаристію прийшли з навколишніх сил понад сто тисяч греко-католиків, які, безумовно, становили далеко не все українське населення лишень Перемиського повіту.
Український Дім вирізняється величністю та вишуканістю архітектурного оздоблення
28 вересня 1939 року Перемишль згідно з таємними статтями пакту Ріббентропа – Молотова зайняли радянські війська. Два роки (1939-1941) відвертого і сорок п’ять (1944-1989) завуальованого панування росіян стали для українців більш трагічним, ніж усі шістсот років польського. Була продовжена не тільки денаціоналізація, а й вперше був взятий курс на фізичне знищення українського населення. Лише протягом 1940 року в концтабори було вивезено понад 10 тисяч осіб, а декілька тисяч в’язнів перемиської в’язниці , більшу частину яких становили найбільш свідомі українці, у червні 1941 поскидали ще живими у соляні шахти біля Добромиля.
Німці дозволили українські школи, театри, поліцію, тощо, однак після того, як 5 липня 1941 року у Львові фашистами були заарештовані члени уряду відновленої української держави та усі провідні діячі ОУН, то як щодо росіян, так і щодо німців жодних ілюзій у місцевого населення вже не лишилося.
У 1942 році почали формуватися загони Української Повстанської Армії, яка поставила собі за мету вибороти у всіх загарбників право на існування власної української держави. В Перемишлі перебувало регіональне керівництво УПА і ОУН. УПА не стояла, як польська Армія Крайова, «зі зброєю біля ноги» і не вичікувала «слушного» моменту, а активно боролась з фашизмом. Боївка місцевої УПА підготувала напад під Судовою Вишнею на особистий поїзд Гіммлера, про що АК та радянські партизани і думати не посміли. Аківці відзначилися в інший спосіб. З 1943 року, з наближенням фронту, польське підпілля почало масові вбивства свідомих українців, насамперед митців, вчителів, священників. У цих надзвичайно складних умовах тут продовжувала діяти УПА під командуванням Бурлаки.
Вже у 1939 році росіяни зрозуміли, що історичною колискою українства є не Львів, а перемиська земля, а тому залишати Львів і Перемишль у межах однієї держави було не варто. Галичину свідомо розрізали навпіл, причому, і це є унікальним випадком в історії імперії, Росія відмовилася від Перемишля, хоч певний час вже володіла ним, вважаючи за доцільне здійснити свій задум руками поляків. Перемиська земля була «зачищена» майже повністю. За своїми діями польські комуністи фактично не поступалися російським. Станом на 1947 рік, за наслідками сумнозвісної операції «Вісла», майже 700 тисяч українців було вивезено на терени СРСР, а 362 тисячі – розселено на західних польських землях за чітко продуманим планом денаціоналізації, не більше трьох українських сімей на село, щоб не могли створити школи і церкви. На «звільнені» території негайно переселялися поляки, причому, це робилося незважаючи на величезний брак колоністів для заселення власних етнічно польських земель на заході. Тоді ж комуністи заборонили греко-католицьку церкву і передали її кафедральний собор у Перемишлі під костел. Коли у 1991 році українська церква вийшла з підпілля, постало питання про повернення собору. Це викликало в Перемишлі цілу хвилю антиукраїнської істерії і лише після особистого втручання Папа Римського і наполегливої боротьби української громади греко-католикам передали гарнізонний костел. Непростий спектр україно – польських стосунків напевно, найбільш гіперболізований у цьому давньому місті і ми з певним упередженням ступили на привокзальну площу з старенької маршрутки.
Перша несподіванка – зачинений залізничний вокзал в зв’язку з реконструкцією. Польща до Євро – 2012 намагається, наскільки це можливо, модернізувати свою залізницю. По всій країні реконструюють колії, ремонтують вокзали, поповнюють і міняють рухомий склад. При чому більшість витрат бере на себе Євросоюз, частиною якого Польща є з 2005 року. А поки що квитки продають з невеликого вагончика біля вокзалу. Сама вокзал дуже схожий на львівський, чернівецький чи загребський – спільна спадщина часів Австро-Угорщини. Близька присутність України відчувається в усьому – в українській мові багатьох пасажирів, в написах українською при в’їздах в гуртовні, врешті, в обмінних пунктах валюти, де нарівні з фунтами, євро чи доларами неодмінно фігурує гривня.
Перемишль – невелике на сьогодні місто, всього 67 тисяч мешканців. За п’ять хвилин старими вуличками ми виходимо на центральну міську площу. Відреставровані будинки, доглянуті сквери, величні костели, привітні люди. Багато продуктових крамничок, піцерій, літніх кафе. Звичайно, цим нас сьогодні не здивуєш, проте є одна особливість: дуже багато пенсіонерів. Сидять за пивом з друзями, п’ють каву, продивляючись свіжу пресу, пригощають внуків морозивом . І саме це разюче відрізняє їх від українських пенсіонерів з жебрацькою «азаровською» пенсією і «януковичськими» цінами. Стосовно цін в Польщі, то вони не набагато вищі українських, а на деякі товари значно нижчі . Особливо вражає асортимент і ціни в спеціалізованих м’ясних крамницях – багато ковбас чи делікатесів вдвічі дешевше українських. Найдешевше, звісно, в супермаркетах – товари з німецького «Лідлу» чи португальської «Бєдронки» однозначно дешевше своїх українських колег «Сільпо» чи «Фуршету». Та й середня зарплата в Польщі ще півтора року тому перетнула позначку в тисячу доларів – при українських триста доларів в місяць (дані, звісно, азаровські).
Найкумеднішим в Перемишлі нам було те, що найбільш розпіарений герой в місті не має ніякого відношення ні до польської, ні до української історії. Звідусіль на нас дивилося усміхнене, трішечки дебілкувате обличчя бравого вояка Швейка!
Швейк, Швейк і ще раз Швейк…
Справа в тому, що великий чеський письменник Ярослав Гашек описав у романі «Пригоди бравого солдата Швейка» Перемишль як місто, де Швейк потрапляє у російський полон під час Першої Світової війни. Місцева влада радо використала цю подію для популяризації міста у чеських, словацьких, австрійських та й інших туристів і сьогодні ви можете залюбки сфотографуватися з бронзовим Швейком, що сидить на лаві з кухлем пива та згаслою люлькою просто навпроти мерії, з’їсти піцу в швейківській піцерії чи купити вимпел з зображенням бравого солдата у будь-якому сувенірному кіоску Перемишля. Апофеозом «швейкіани» стали з десяток височенних прапорів з зображенням літературного героя, що височіють навколо центральної площі .
Справедливості ради слід відмітити, що традиційні «швейківські» велоподорожі популярні і в Україні – Самбір та декілька галицьких сіл також згадуються Гашеком у своєму романі тому львівські туроператори також розробили велосипедний маршрут для шанувальників Швейка.
Декілька водограїв в центрі міста, традиційний пам’ятник папі Яну Павлу ІІ, старі купецькі кам’яниці, музей дзвонів та люльок, незмінне пиво «Живєц» і костели Перемишля – здається , нічого, крім синьо-жовтого герба міста не нагадує нам про втрачену Україну, одначе, якщо придивитися… Годинникова вежа, в якій сьогодні знаходиться музей – це ж дзвіниця української церкви 1776 року , Казимірівській замок – залишки осідку перемиських князів, кафедральний костел – колишня греко-католицька катедра , а ось і Український дім, який, нарешті повернули українцям міста. Гордо височіє церква на Засянні – одна з шести українських православних та греко-католицьких діючих храмів Перемишля. І, як і тисячу років тому, котить свої води Сян, річка з українського гімну, обтікаючи пагорби, на яких височіє княже місто Перемишль, сіль землі Галицької…