Єк нема доджу, то якби вкрав десь каглєнку
І вверг у ріку, то буде злива і повінь.
Так стався ноів потоп. і вода, що потім утахла,
І в’їдалась у землю, як сьогодні по зворах і потоках вода вибирає землю.
Так і створилися з того часу Горри!
– Перкалаба “Горрри!”
Тягне, тягне у гори, хоч там завжди похмуро і мокро, але немає більшого захвату, ніж піднятись високо на полонину і роззирнутись навколо. Ти ніби летиш над усією цією красою, відчуваєш себе вільним птахом, який зринає від однієї вершини до іншої. І тягне, чомусь, саме сюди, в долину між Братківським та Свидовецьким хребтами, де хитрий чеський поміщик спорудив колись собі заміський будиночок, недалеко від кляузури та водосховища, куди стягували величезні смерекові стовбури.
Будинок той став потім науково-навчальним стаціонаром МГУ (Московського універу), а в період незалежності його віддали Київському університету, щоб сотні студентів побачили справжню красу, щоб відчули карпатський дух, щоб почули спокійний шум кам’янистих рік та потічків…
Типовий краєвид відрогів Свидовця
Студентська база, яка була колись панським мисливським будинком (збудована у 30-ті роки минулого століття)
Потічок Жигалів, на якому розташований маловідомий широкому загалу каскад із кількох водоспадів. Його відкрили років десять тому, після вирубки навколишнього лісу. Можливо такі є й на інших потічках у лісовій глухомані, але ж як їх знайти?
Щоб дістатись до Жигалівських водоспадів, потрібно приблизно за два км від КП села Чорна Тиса, біля колишнього форельного господарства повернути ліворуч, перебратись через річку Чорна Тиса, й підніматись угору по потічку, який впадає у річку поряд із руїнами гідротехнічних споруд колишнього господарства. До водопадів найпростіше добиратися по руслу потічка вгору кілометра на три (можливо трохи більше). Русло сильно завалене колодами, тому доведеться трохи перелазити. Але загалом маршрут нескладний.
Братківський хребет має найбільшу висоту 1788 метрів (г. Братківська). Здавна хребет був кордоном між різними державами, про що свідчать кам’яні прикордонні стовпчики. Зараз це межа між Закарпатською та Івано-Фраківською областями. На хребті багато шанців та бліндажів часів Першої світової війни.
Краєвид із Братківського хребта у бік Франківщини
Межа штучної полонини Левківець та невисокого ялинового лісу, який згодом переходить у чагарниковий пояс з ялівцем та гірською сосною (місцева назва – жереп).
Полонина Левковець із будівлями (колибами) пастухів. Тут тримають виключно корів. Далі видно Свидовець, за яким проглядається Чорногора.
Ліс на межі вирубки на Братківському хребті
Загадковий малюнок. Наска? Та ні Братківський хребет. То якась дорога, але важко пояснити її дивну форму.
Кам’яна ріка – курум. Братківський хребет
Лавина на своєму шляху скосила ліс. Братківський хребет
Річка Апшинець притока Чорної Тиси. Згідно досліджень гідрологів витрата води у Апшинці та його стік більші, ніж у Чорної Тиси до впадіння у неї Апшинця.
Міст через Апшинець. Кладка зроблена ще у період панування тут Австро-Угорщини
Хребет Свидовець
Озеро Догяска (Герашаска) розташоване на пологому схилі Свидівця. Сюди піднімають групи туристів на машинах. Можна піднятись навіть на “Жигулях”. Доступність озера негативно позначається на його екологічному стані.
Ворожецькі озера (Ворожеська) – теж популярне серед туристів місце. Влітку тут завжди стоять наметові табори, особливо багато людей тут на свято Івана Купала (7 липня)
Тут переважно фото, але про цю місцевість ми вже розповідали у старенькій статті “У верхів’ях Чорної Тиси”, кому цікаво – почитайте.
Текст і фото Роман Маленков, відпочинок Сергій Щербій 🙂