Очікуючи потяга в Івано-Франківську

Ми виїхали із Карпат, маючи бажання туди повернутися. Дехто з нас мав квитки на поїзд № 143, що відходить о 17-й, а у двох з нас — на 43-й, що майже о 22-й. Закидаємо речі до камери схову і маємо гарну нагоду погуляти містом.

1. Відразу коло вокзалу бачимо туристичну мапу центру міста — він квадратний і простий, заблукати ніде, навіть простіший, ніж у Львові. Фотографуємо її — все-ж краще в блозі підписувати назви будинків, ніж купу займенників.

Туристична мапа Івано Франківська

2. Перший пункт програми — цукерня на "стометрівці". Коли ми тільки збиралися в дорога, Наташа говорила за неї таким солодким голосом, як миша із мультика "Вомбат" про велосипед із червоними колесами. В тім, якщо я іще раз потраплю до Івано-Франківська, то сюди зайду знову обов’язково. По перше, таких цін у Києві немає — ми вдвох наїлися солодощів на 90 гривень. І смак у них був чудовий.

Цукерня

3. Ратуша на площі Ринок — по суті, новобудова (1935 року), оскільки оригінальна... оригінальні були зруйновані — це уже четверта на рахунку міста. Більше, ніж у Богдана Хмельницького дружин. Зараз там туристично-інформаційний центр та інші офіси.

Ратуша

4. Вулички в центрі міста. Взагалі, їх вигляд якийсь легший, ніж у Львові, ніби більше простору, менше пафосу.

Вулиці Івано-Франківська

5. Карта, що в пам’яті фотоапарату, пише, що це Музей мистецтв Прикарпаття.

Музей мистецтв прикарпаття

6. Скульптура "Великоднє Сонце, створена для ковальського свята. Гадаю, вона стереже квіти від посягання наших четвероногих друзів.

Конструкція

7. Греко-католицька церква Святого Воскресіння Христового.

Греко-католицька церква Святого Воскресіння Христового.

8. По дорозі якісь діти просили підказати, де тут медичний університет. Я, не знижуючи ходу, сказав, що не знаю і, пройшовши декілька десятків метрів, побачив один із корпусів медичного університету.

Корпус медичного університету

9. Фонтан, під який можна зайти. Більше нічим він не цікавий.

Фонтан

10. "Стометрівка" — пішохідна зона, як і у Львові — дерева, лавочки, вуличні музики і багато людей, які прогулюються тут.

Стометрівка

11. А цей будинок поплющило.

Плющ

12. Іще на карті я знайшов залишки фортечних мурів. Підходячи до них, почув гучну музику звідти. Але мене чекало розчарування — від фортеці там мало що залишилося, а те, що я побачив являло собою гламурний торгово-розважальний центр із рестораном, арт-бутіками і так далі. Усередині лабала якась молодіжна рок група. Мене вистачило на п’ять хвилин їх слухати.

Рок-група

13. Це називається пасажем Гартенбергів. Всередину не заходив, але схоже на білоцерківський БрУМ, тільки гламурніший.

пасаж Гартенбергів

14. Палац Потоцьких. Пішов подивитися чисто із-за того, що знайоме прізвище. Всередину зачинено, а ззовні просто стіни. В тім, чого можна очікувати в неділю увечері?

Палац Потоцьких

15. Тут концентрується ненависть працівників усіх бюджетних установ. Справа у тім, що всі платежі проходять через державне казначейство, яке їх любить затримувати. Байдуже, що на рахунку є гроші — розплатитися за послугу чи товар бюджетний заклад вчасно не може.

Державне казначейство

16. Будинок ужендасів — обласна рада. Вдень я проходив повз не дивлячись, а увечері, повертаючись на потяг, зацінив стриману і красиву підсвітку — гей, там, у Кам’янці-Подільському, учіться!

Обласна рада

 

Далі я, зовсім не солідарно із громадянами Європейської Унії, сів до купейного вагону нічного потягу і поїхав додому.

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)