Ми виїхали із Карпат, маючи бажання туди повернутися. Дехто з нас мав квитки на поїзд № 143, що відходить о 17-й, а у двох з нас — на 43-й, що майже о 22-й. Закидаємо речі до камери схову і маємо гарну нагоду погуляти містом.
1. Відразу коло вокзалу бачимо туристичну мапу центру міста — він квадратний і простий, заблукати ніде, навіть простіший, ніж у Львові. Фотографуємо її — все-ж краще в блозі підписувати назви будинків, ніж купу займенників.
2. Перший пункт програми — цукерня на “стометрівці”. Коли ми тільки збиралися в дорога, Наташа говорила за неї таким солодким голосом, як миша із мультика “Вомбат” про велосипед із червоними колесами. В тім, якщо я іще раз потраплю до Івано-Франківська, то сюди зайду знову обов’язково. По перше, таких цін у Києві немає — ми вдвох наїлися солодощів на 90 гривень. І смак у них був чудовий.
3. Ратуша на площі Ринок — по суті, новобудова (1935 року), оскільки оригінальна… оригінальні були зруйновані — це уже четверта на рахунку міста. Більше, ніж у Богдана Хмельницького дружин. Зараз там туристично-інформаційний центр та інші офіси.
4. Вулички в центрі міста. Взагалі, їх вигляд якийсь легший, ніж у Львові, ніби більше простору, менше пафосу.
5. Карта, що в пам’яті фотоапарату, пише, що це Музей мистецтв Прикарпаття.
6. Скульптура “Великоднє Сонце, створена для ковальського свята. Гадаю, вона стереже квіти від посягання наших четвероногих друзів.
7. Греко-католицька церква Святого Воскресіння Христового.
8. По дорозі якісь діти просили підказати, де тут медичний університет. Я, не знижуючи ходу, сказав, що не знаю і, пройшовши декілька десятків метрів, побачив один із корпусів медичного університету.
9. Фонтан, під який можна зайти. Більше нічим він не цікавий.
10. “Стометрівка” — пішохідна зона, як і у Львові — дерева, лавочки, вуличні музики і багато людей, які прогулюються тут.
11. А цей будинок поплющило.
12. Іще на карті я знайшов залишки фортечних мурів. Підходячи до них, почув гучну музику звідти. Але мене чекало розчарування — від фортеці там мало що залишилося, а те, що я побачив являло собою гламурний торгово-розважальний центр із рестораном, арт-бутіками і так далі. Усередині лабала якась молодіжна рок група. Мене вистачило на п’ять хвилин їх слухати.
13. Це називається пасажем Гартенбергів. Всередину не заходив, але схоже на білоцерківський БрУМ, тільки гламурніший.
14. Палац Потоцьких. Пішов подивитися чисто із-за того, що знайоме прізвище. Всередину зачинено, а ззовні просто стіни. В тім, чого можна очікувати в неділю увечері?
15. Тут концентрується ненависть працівників усіх бюджетних установ. Справа у тім, що всі платежі проходять через державне казначейство, яке їх любить затримувати. Байдуже, що на рахунку є гроші — розплатитися за послугу чи товар бюджетний заклад вчасно не може.
16. Будинок ужендасів — обласна рада. Вдень я проходив повз не дивлячись, а увечері, повертаючись на потяг, зацінив стриману і красиву підсвітку — гей, там, у Кам’янці-Подільському, учіться!
Далі я, зовсім не солідарно із громадянами Європейської Унії, сів до купейного вагону нічного потягу і поїхав додому.
