Неспроста, неспроста… как нас дома ни грей, не хватает всегда новых встреч нам и новых друзей,
Будто с нами беда,Будто с ними теплей…
Міста прокидаються після зимової сплячки, сніги тануть оголяючи брудну суть міста. Сміття і пісок підняті вітром вбиваються в горло й запорошуючи очі. Потрібно щось робити.
По 200 грн з хребта на їжу. Беремо тушонку, пакети швидкого приготування, каву, і т. і. все це доповнюється літрою нерозведеного спирту. Без краваток і в поношеному одязі. Палатка, спальні мішки, шваблики, ніж і нічого зайвого.
Купуємо квитки, і ось ми «в загальному вагоні забацаного поїзда» кругом розкидані, в хаотичному безладі, трупики сплячих людей. Наша ціль «Орбіта», мертве місто. Колись будувалось як місто для працівників АЄС тепер покинуте і видалене з адміністративних одиниць. В вагоні стійкий запах поту і монотонний храп. За вікном стукіт, набираючого швидкість, потяга, галас вокзального колокола, гау-у-у-у завивання вітру. Починається дощ.
Наші сусіди сплять на вагонних шконках і тільки два ентузіаста ведуть пожвавлену розмову. Тойчиєім’янепам’ятаю каже (при цьому наминаючи вівсяне печиво з кехвіром) – ржаной хлебушек нужно єсть, внем углерода много. Пасажир з верхньої полки (схожий на «мурчика») – пастойте я запишу. Дістає блокнота і пише слова -ржанойхлеб. Тойчиеім‘янепам’ятаю, – Я вот достіг свого результата тяжолим трудом і велосіпедом. В його баулі помічаю колеса для веліка і ще якісь запчастини, ну-да потаскай з Харькова. Пасажир йому схвально киває тіпа -да, ти качок, – «спасібо за совети» і вкладається спати. Тойчиєім‘янепам’ятаю, викупає що Пасажир “зіскочив” і намагається впрягтись до нас у співбесідники. Розпитує куди та звідки. Ми в свою чергу розуміємо, що Тойчиеім’янепам’ятаю, стрьомний якийсь і технічно морозимся. Тойчиєім‘янепам’ятаю, не втрачаючи ентузіазму травить про бичків які на Дніпрі клюють навіть без наживки, мол я знаю такі місця, у нас там є, так там бичков ВО-О-О-О!!! Багатенно!!! Потім доконавши печиво і кефір теж піддається обіймам Морфея.
Залізничний вокзал міста Кременчук, холодно, іде дощ. Чого не взяв шапку? По вокзалу снують наряди миліції, до нас їм байдуже, а нам до них тим паче. Тойчиєім‘янепам’ятаю, пропонує разом добратись до Калантаєво, у-у-у ушлий який. На вокзалі нас чекає маленький сюрприз, в зв’язку з ремонтними роботами відмінили деякі із напрямків руху потягів. Поки не знаємо як добиратись назад. Сидимо на пероні під навісом, вітер пробирає до кісток, страшенно хочеться спати. Убиваємо час, бродячи по вокзалу. Автобус на Світловодськ, залазимо, через 5 хвилин він відправляється.
Час від часу прокидаюсь, за вікном періщить дощ, небо затягнуте і без натяку на сонце. От блін нормально прогуляємося. Будить мене Саня, кінцева зупинка. Збираємо лахи і на вихід. Сира прохолода ранку, небо затягнуте тугою пеленою, потроху розвидняється. Ми в Світловодську, Черкаська область. Спати зовсім не хочеться, хоча в потязі зовсім не змикав очей. Елементарна розминка, десять підтягувань на гілці дерева та віджимання на лавці зупинки, порядок. Відчинився магазин і поганого похмурого ранку як і не було – гаряча кава. Як сказав М.Булгаков,- этот божественный экзотический напиток.
Потроху збираються люди в своїх справах, на зупинці висять оголошення учбових закладів, продам і робота. Великий плакат Міхаіл Міхайлов (співак схожий на бурундучка) концерт в Світловодську не пропустіть. Може це брат Стаса Міхайлова, ржач доповнює светр з АТБ за 80грн.
Как отблеск от заката, костер меж сосен пляшет, -Ты что грустишь бродяга? Ану-ка улыбнись!!!. И кто – то очень близкий тебе тихонько скажет, – Как здорово что все мы здесь сегодня собрались.
Маршрутка на Орбіту, ура-а-а-а, бігом заплигуємо, там не гнибоко. Автобус проїжджає 200 метрів, зупиняється, виходимо. Орбіта- виявилось зупинка на окраїні Світловодська. Повертаємось «на ісходную». Автобус на Калантаєво, це в нашу сторону, сідаємо. Химерний «Пазік», забитий місцевим людом, та пожитками. І ба кого я віжу, всьознакомиєліца. Чувак, Тойчиєім’янепам’ятаю. Знову починається розмова про куди ви їдете та про бичків, яких ловить можна навіть без блесни, та шо там блесни, навіть без крючка і льоски. Проїжджаємо Дніпро, начинаються поля, час від часу задрімуємо, все одно не чути, через гул автобуса,що говорить Тойчиєім‘янепам’ятаю.
8:30 Калантаєво, беремо в місцевому магазині пиво і йдемо на Стецовку, вже пішки. Тойчиєім’янепам’ятаю на зупинці познайомив нас зі своїм зятем. – Знакомтесь, Анатолій Івановіч. Анатолій Івановіч, ето наши друзья турісти, подскажіте ( ж,ш пішется с буквой і ) ім как добратся до Орбіти. Зібрав сумки і пішов. Анатолій Іванович дивиться на нас як на придурків, в очах читаємо – от до@#@%б і таких же приволік. З серйозною заточкою вказує вірний шлях народному пролетаріату. Ми чемно дякуємо, енергійно машимо гривами, в наших очах читається, що ми зрозуміли дорогу і тулимо в іншу сторону.
9:01 Коротенький сніданок з ковбаси і пива. 10- 15 кілометрів пішки і ми будемо в Стецівці. Край дороги непролазні хащі, та розломи 5-8 метрів завглибшки. Горбата місцевість добре відчувається ногами -чи то пак, через горбату місцевість ми не відчуваємо ніг. Підіймаємось на останню гору. Вид на Дніпро та Кременчуцьке водосховище, це дещо додає сили.
10:40 Знак Кіровоградська область. Далі Стецовка, перехід через дамбу і ми майже на Чигиринській АЄС.
З АЄС вийшов облом. Станції майже нема. ЇЇ ще не почали будувати, а вже зупинили, законсервували, заморозили й забули. Кілька адміністративних будівель, частково проложені комунікації. Методом дедукції доганяємо – будівлі стали притулком сталкерам -страйкболістам, а комунікації розтягують місцеві паразіти.
Зовсім убиті йдемо через територію електростанції. Виходимо до труби яку бачили ще від знака Кіровоградська область. Ця колосальна споруда має метрів багацькувато в діаметрі і дофіга вгору. Потім нам розповіли,- вона будувалась для запуску станції. Поруч бетонний хребет самої котельні. Минаємо великий асфальтований плац особливість якого полягає в товщині, самого асфальту мабуть сантиметрів 30. Пейзаж доповнюють дороги з бетонних плит, ферми, котловани засипані щебенем, підземні споруди, да в Союзі любили грандіозне будівництво, територія вражає своєю масштабністю. Повертаємо на схід. Нарешті берег. Сліди вовкулаки. У мене вівчарка була, в холці мені до поясу сягала, так вона сандалі розміру на два менші носила чим ці. Яка ж ця тварюка? Скидаємо рюкзаки й завалюємось просто на землю між сосон. Ноги мабуть ампутували, бо культяпки дуже болять. А можна було б взяти квитки на гавтобуса і релаксувати до самої Стецівки. Закрив очі. Відкрив. На це я витратив 40 хвилин. Ні ноги ще ростуть звідти звідки й росли. Саня з Стасом, на узбережжі запалили вогнище. Сонце так і не показувалось. Піднявся вітерець. «Море большое так шо другого берега не відно» тільки острівки і на горизонті вода падає в небо. Заради цього варто було подолати цей шлях. Спирт по стаканчиках, концентровані обіди в миски, життя пропорційно до розсмоктування алкоголю в крові, набуває фарб. Похомячили, заварюємо каву набиваємо люльку тютюнцем. Що може бути краще, як не сидіти на березі Дніпра пити каву та курити люльку.
Рішаємо, що робити як загубимось і треба буде виживати. Домовляємось когось з’їсти. Питання тільки кого. І розуміємо, що в Сані і у мене впевненні туристичні ножі, а у Стаса ножа нема. Дивимось йому в очі, співчутливо і з сумом скорої розлуки. В них читається розуміння та відсутність досвіду виходу з подібних ситуацій, але він хоче бути пожежною машиною, бі-у, бі-у.
Температура знизилась до -1. Вночі пішов дощ. Палатка хоча й була накрита плівкою все ж дала слабину і протекла в самих невигідних, для пацанів, місцях.Я спав посередині і мені були до сраки погодні катаклізми. Ніч. Стас завовтузився. Підскочив. Сів на дупу. Різко відпихаючись ногами проповз назад, іще. Завмер. Посидів – посидів. Помацав, руками, простір перед собою і ліг спати. Зачем тебе кокаїн деревня
Ранок. Туман, хоч око об найближчий сучок виколи, ай блін, нічого не бачу. Знову хомячимо. Пакуємо торби і крокуємо туди де Орбіта має вразити нас своєю неординарністю, дикістю і надзвичайною цікавістю. Ми наче Колумб відкриваємо те що вже 200 років і так всім відомо.
Лупимо ногами об землю і не відчуваємо втоми. Секрет простий, Головне щоб не закінчився спирт. Сонячно і тепло. Виходимо до міста. Покинуті дев’ятиповерхівки, вони дивляться на нас очима пустих вікон. Однокімнатні малосімейки. Шахти ліфта. Обірвані шпалери на стінах. Мотлох минулого століття. Упаковка колись модного телефону з АОН та платівка «А.Пугачова». Покинутий медпункт. Столова «Общепит». Універмаг з табличками «одежда», «обувь», «шапки». Залишки міської бані. Колись сюди їхали молоді, амбіційні люди сповнені надій і ентузіазму. За вікнами скільки бачить око сосновий ліс, під ногами пісок, а в трьохста метрах кременчуцьке водосховище. Та все кануло слідом за аварією на Чорнобильській АЄС. Мирний атом криворуким не під силу. Перевели АЕС в ТЕС. Недолугі зрозуміли- на ТЕС вугілля не навозишся. Послідував перехід в ГЄС і закриття. І місто «супутник» Орбіта… Підіймаємось на дах. Весь мир на ладони – ты счастлив и нем и только немного завидуешь тем, другим – у которых вершина еще впереди. Проходимо місто. Два жилих будинки, п’ятиповерхівки, в яких ще залишились «колонізатори», ті хто 30 років тому приїхав сповнений сил і надії. Спілкуємось з місцевим. Шастаємося по покинутих будинках. Повертаємо оглоблі додому. Орбіта. Стецовка. Магазин в Стецовці. Спирт. Пиво. Ще пиво. Ще. Калантаєво. Автобус. Місячна соната Людвіга Ван Бетховена. Світловодськ. Захід сонця. Дніпро. Автобус на Кременчук. Рюкзаки в багаж. Ще якісь туристи. Кременчук. Північ. Полтава. Завтра,точніше сьогодні на роботу.
В суету городов и в потоки машин
Возвращаемся мы — просто некуда деться!
Автор статті ніяким чином не намагався образити чи висміяти будь які релігійні переконання, політичні погляди, расові та національні приналежності. Все вийшло само собою. Всі герої та події, не вигадані а є плодом хворої уяви автора та його поплічників і ніяким чином не вказують на його чи їх ухиляння від служби в армії або виконання громадянських обов’язків.
P.S. Леприкони не згадувались бо їх там не було. В тексті близько 38и раз використовується слово НА і лише 7 раз слово Тойчиєім’янепам’ятаю.
P.P.S. Тойчиєім’янепам’ятаю, нормальний мужик. Просто ми поржали.
P.Р.P.S. …а до біса ще щось писати. Хай йому трястя.